Семіотика багатоквартирного житла

Набір дій формує групу, якщо вона містить операцію еквівалентності, протилежність кожного і продукт якихось двох елементів з його дій. Порядок група визначається як число чітких дій, які вона містить. У прикладі рівностороннього трикутника порядок - шість, тому що він містить три чіткі обертання і продукцію кожного з цих обертань з відображенням, продуктами, що були послідовними результатами дій.

Симетричну фігуру тому виробляє група дій перетворена у лейтмотив, який складає основу асиметричного компоненту цієї фігури (погляньте заштриховану область в Мал. 2). Детальні визначення, описи і перерахування груп плоскої і космічної симетрії дають Coxeter (1961), Nicolle (1950) так само як і багато досліджень з кристалогафії.

Поки архітектурні компоненти (двері, вікна, і т.п.) можуть бути проаналізовані в їх родових лейтмотивах, вони безпосередньо призначають лейтмотиви композиції всього фасаду, проте, мають вищу міру складності, ніж прості геометричні фігури.

Це є завдяки взаємозв'язаним рівням масштабу та витонченому і неоднозначному втручанню незв'язаних зразків в межах тієї ж архітектурної композиції. Ці специфічні і складні характеристики можуть моделюватися через лінійні графи, які можуть адекватно представити взаємний зв'язок між визначеними групами симетрії .

Для нашої моделі, вершини графу можуть представити групи симетрії, поки його зв'язки можуть представляти взаємовідношення між чим-небудь двох груп; наприклад, згоду між двома групами може вказати зв'язок, що їх пов'язує, і відсутність краю означає взаємовідношення втручання між двома об'єктами.

Граф може також ділитися на підграфів, що містить підмножини його вешин. Наші вершини представляють групи симетрії, що можуть групуватися в підмножинах згідно визначеного рівня масштабу, до якого вони мають відношення. Така комбінація груп симетрії і лінійного графа стає оперативним інструментом для моделювання фасаду.

Процедура Моделювання

Аналіз виразів закликає до визначення дискретних інваріантних одиниць, які компонують архітектурний простір і чиї характерні конфігурації можуть систематично моделюватися.

У даному дослідженні, ці одиниці - названі "елементами" і визначаються як компоненти фасаду, які зберігають їх оригінальне значення (позначення -детонацію) коли їх ізольовано від їх контексту, як у випадку з карнизом, стіною, вікнами, дверима, і т.п.

Із посиланням на модель Хелмсіва , яка розділяє кожен рівень знаку на форму та субстанцію, ми визначаємо субстанцію вираження, як специфічну геометричну конфігурацію архітектурних елементів, і форми вираження, як комбінаторного правила, яке компонує фасад.

Субстанція, як і форма архітектурних елементів, може бути закодувана групами симетрії, поки структура цілого фасаду може моделювати лінійний граф. Цей лінійний граф складається з двох підграфів: "верхній" підграф, який моделює просторову композицію елементів в межах фасаду і "нижчого" підграфа, який кодує комбінації мотиву кожного елементу.

Верхній Підграф

Верхній підграф складаєтсья з визначених та названих вершин , що представляють елементи також і, так само, групи симетрії, і зв!язків, що представляють взаємини між групами симетрії і елементами. Вершини влаштовуються на трьох чітких рівнях (підграфах): перший рівень містить групи симетрії, що впливають на композицію всього фасаду ; другий містить групи, які утворюють патерн кожного елементу; і третій масштаб містить безпосередньо елементи.

Наступний приклад демонструє ієрархізацію вершин і процедуру поєднання їх з краями. Фасад в Мал. 3 моделює граф в Мал. 4, де вершина Dl на першому рівні представляє двосторонню групу симетрії, чий мотив складає половину фасаду (вертикальне штрихування в Мал. 3).

Вершина F: на другому масштабі означає те, що група "фризу" складається з горизонтальних тяг та перпендикулярних відображень, які компонують елементи вікон (діагональне штрихуваня показує мотив вікна). У цьому прикладі, двостороння вісь повного фасаду збігається з віссю елементу карнизу і дверей і тому ці елементи безпосередньо з'єднуються з вершиною Dl на масштабі І.

Проте, мотив Dl, чи половина фасаду , складається з послідовності вікон генерований за допомогою F22;. Тому елемент вікна поєднується з вершиною F22, на масштабі ІІ. Хтось, можливо, вважає, що патерн вікна виробляється двома послідовними наборами дій: спершу фризом F22:, і згодом комбінацією D1. Тому вершина F22 також сполучена ребром з вершиною Dl.

На фасаді з Мал. 3 всі елементи розташовані відповідно до всього двостороннього проекту, крім того це є прикладом простого випадку. Ми повинні зараз розглянути кодування більш складних випадків, як наприклад фасад, який має більше однієї повної групи симетрії на масштабі І, або без повної групи симетрій, і фасад з асиметрично розташованими елементами.

Кодування на масштабі І

Кодування першого масштабу стосується двох основних проблем. Спершу, необхідно визначити, які ознаки повинен мати фасад, аби вважати, що він має повну групу симетрії . У разі будинків, що вивчаються тут, карниз - одна з самих усюдисущих елементів , по-перше тому що він обмежує простір вертикально а також визначає ширину кожного будинку, він вважається головним елементом у визначенні повної групи симетрій фасаду.

За відсутності симетричного карниза, фасад вважається симетричним, лише якщо як мінімум два чітких елементи, як наприклад двері чи вікна, представлені однією групою симетрії або відносними групами симетрії (групами чи їх підгрупами). Фасад якому не вистачає симетричного карнизу або мінімум двох пов'язаних елементів не має повної групи симетрії на масштабі І, і може розглядатися лише через операцію ідентичності.

Друга проблема , що стосувалася масштабу І, полягала у існуванні двох або більше одночасних груп, що визначають симетрію всього фасаду. Фасад, показаний в Мал. 5, має двосторонню симетрію (D2) його мотив на масштабі І — є півфасадом (вертикальне штрихування). Проте, фасад може бути генерований групою Fl , чий лейтмотив складає половину висоти поверху (діагональне штрихування). Fl1 - це група фрізу, яка складається переведень і паралельних відображень. У цьому прикладі, відображення вісі F11 збігається з Dl . Граф цього фасаду приймає форму, показану в Мал. 6. Вважаючи, що лейтмотив Dl містить паттерн F11, вершина Dl передує вершині F11; на масштабі І. Дві групи пов'язані (Dl — це підгрупа F 11, вони сполучені гранню. Елементи поєднані зв'язком з вершиною D1, або F11, згідно з твердженням що вони головним чином відображені на карнизі, або відображені та переведені як і у випадку з дверима. Патерн вікна, проте, хоча і виробляється групою F 11, не розміщується на його осі відображення,як, наприклад, двері і балюстради. Тому, елементи вікна мають свою власну групу симетрії Dl на масштаб IІ, чия вісь показується в Мал. 5. Тому кодування масштабу базується на відносному розмірі мотивів, на повторяючихся одиницях груп симетрії , що відносяться до цілого фасаду. Кодування масштабу IІ дозволяє отримати відмінність між елементами, чиї оператори симетрії (тобто вісь відображення) збігаються з операторами груп на масштабі І і ті з операторами розміщеними де-небудь у іншому місці в фасаді.

Кодування дисиметрії

Архітектурні елементи рідко є асиметричними, або повністю позбавленими симетрії. Проте, елемент, може бути зображення, або асиметричним у відношенні до даної вісі перекладу чи повороту. З метою диференціювати ці два випадки, останній буде названо асиметрією.

Ці дві можливості показуються на Мал. 7, де двері асиметричний відносно вісі відображення F11, і двері b, відображена у вісі, відрізняється формально від повторюваних елементів дверей на верхніх поверхах і тому асиметрична відносно вектору відображення F 11.

Проблему кодування асиметрії і дисиметрії в графі вирішує використання двох видів зв'язків між вершинами: дуги (направлені ребра) та прості ребра. Якщо симетрична відповідність між двома вершинами кодувалася способом наведеним вище, то останній спосіб визначає асиметричні і десиметричні взаємини. Прийнято, що дуги завжди направлені на нижчі рівні.

Подальша відмінність між асиметрією і дисиметрією досягається завдяки процедурі продемонстрованій в Мал. 8. У цьому графі, який моделює фасад в Мал. 7, двері А двічі з'єднуються з вершиною F11: один раз дугою, означаючи двері А, що розміщені на осі і генеруються групою F11; другий зв'язок утворюється через посередництво вершини Dl на масштабі IІ, який є відповідною групою асиметричних дверей А,на першому поверсі.

Простий зв'язок, що поєднує вершину D1, на масштабі IІ і вершину F11; на масштабі І означає що їх оператори, в даному випадку – це дві вісі відображення, не збігаються. Цей простий зв'язок диференціює кодування десиметрично розміщених дверей а від кодування елементів вікон.

Для хоча елемент вікна не розміщується на осі F11 проте його генеровано (віддзеркалено і переведено) за допомогою цієї вісі. Тому вершина Dl елементу вікна на масштабі IІ сполучена дугою з вершиною F11 . Нарешті, асиметричні двері b безпосередньо сполучені простим зв'язком з вершиною F 11, що означає, що вони розміщуються на осі але не виробляються переведеннями групи F11.

З таким кодуванням, модель графа може об'єднати відмінність між ординарністю форми і одинарністю розташування елементів фасаду . Часткове моделювання фасаду, вибраного з нашого зразка (Мал. 9 і 10) у верхньому підграфові, показує доцільність графів для моделювання як формальних, так і розташувальних одинарностей елементів фасаду.

Нижній Підграф

На відміну від верхнього підграфа, який моделює комбінаторні стосунки елементів в фасаді, нижчі підграфи представляють фактичну формальну субстанцію кожної елементу. Вершини нижчих підграфів розташовані за згідно трьох рівнів, що відповідають мотивам, обмеженими-мотивами і під-мотивам. Мотиви визначаються як зовні ми контурами елементів, як наприклад рамки дверей, чи додаткова матриця поручнів, і т.п.

Під-мотиви відповідають під-елементам, які не складають істотні частини елементів, але які з!являються лише у з'єднанні з ним, наприклад перемички, обрамляючі краї перемички, і т.п. Під-мотиви - паттерни ще меншого масштабу, що артикулюють мотиви і обмежені-мотиви. Мал. 11 ілюструє два елементи і їх розкладання в мотиви, обмежені-мотиви і під-мотиви.

Мотиви, обмежені-мотиви і під-мотиви всіх елементів записуються до списку і кодуються в наступній формі: для кожного елементу всі мотиви появи записуються і класифікуються згідно операторам симетрії, які вони містять. В межах кожної категорії кожен мотив крім того ідентифікується його специфічною родовою конфігурацією.

Тому код кожного мотиву, як показано в Мал. 11 складається з позначення елементу, до якого належить мотив, як наприклад "T" тімпану; номер, посилається на число операторів симетрії , які містить мотив , наприклад, "4" для чотирьох вісей відображення в мотиві перемички; і нарешті, номер, який ідентифікує специфічне родове розташування мотиву.

Той же метод кодування застосовується до обмежених-мотивів і під-мотивів. Однак, певні під-мотиви не належать до якогось певного елементу і тому закодовані окремим пунктом, як наприклад пат терн цегли, який зустрічається в перемичках, фрізах, стінах і перемичках, і закодовані пунктом "B". Мал. 12 показує нижній підграф для дверей і перемички в Мал. 11

Обмежені-мотиви і під-мотиви сполучені зв!язками з мотивами, які вони утворюють. Ця процедура аналізує елементи через мотиви, що їх утворюють. Елементи можуть таким чином бути порівняні завдяки їх формальній кількості їх варіацій , що характеризують кожен.

Альтернативний метод полягає у маркуванні всіх мотивів, обмежених-мотивів і під-мотивів, з групами симетрії, які їх утворюють. Це спростило кодувальну процедуру , але надало перевагу загальноприйнятій системі кодування. Це дозволило порівняння мотивів, обмежених-мотивів і під-мотивів, через всі елементи, як і ототожнення груп характерної симетрії, для кожного елементу.

Аналіз Лексичних і Синтаксичних Аспектів Житлового Фасаду

Процедура моделювання вище описала, які переваги має виявлення формальних характеристик архітектурних елементів як парадигм варіацій, також як і весь контекст фасаду , в межах якого вони використані. Окрім одночасного збігу елементів в межах одного фасаду, граф також кодує їх відносне просторове положення. Тому можна проаналізувати лексичне повторення кожного елементу, синтогматичні відмінності між елементами так само як і їх можливої граматики, або синтаксичного кодифікування, в межах фасаду.

Коли фасади створюються, їх графи групують вулиці і конвертуються у набори тривимірних матриць. Аналіз може потім відновити компіляцію частоти використання елементів та їх комбінацій в межах фасаду . У вивченому зразку, повна кількість елементів була двадцять-дев'ять з середньою величиною одинадцяти елементів на фасад.

З цих двадцяти-дев'яти елементів лише тринадцять були повністю відмінними елементами, або категоріями елементів, залишок, що був варіаціями від цих елементів, як наприклад інакше стилізовані двері або вікна в межах того ж фасаду ( двері b і c, і т.п.). Найчастіша комбінація елементів,що співпадають в більшості фасадів, складалася лише з семи елементів внесених в Таблицю 1. Вони можуть бути названі "загальними" в протилежність іншим шести "рідкісним" елементам.

Потім, верхні підграфи розділяються внизу на ланцюги,що пов'язують елементи з повною симетрією фасаду. Всі елементи і їх відповідні ланцюги потім вносяться до списку відповідно до частоти їх використання. Результуюча таблиця показує загальний словник елементів, їх загальний синтаксис, або правила комбінації на фасаді що вивчається.

Це акцентує увагу на незвичайних ланцюгах, які, разом з рідкісними елементами призначають засоби, через які будинки ідентифікуються і індивідуалізовуються. Навіть така велика компіляція викликає думки відносно природи архітектурного вираження.

Відносно ланцюгів і їх вивчення у нашому прикладі, з'ясовано, що поза всіма п'ятдесят-шістма чіткими ланцюгами лише чотирнадцять мали високу частоту для елементів, і лише чотири з них були винятковими для цих елементів. Іншими словами, цих ланцюги не використовувалися з рідкісними елементами. Навпаки, відсоток незвичайних ланцюгів виключних для загальних елементів був вищий, ніж ланцюги що відносилися до рідких елементів.

Здається, це вказує, на те що введення рідких елементів в фасаді - це достатнє вираження індивідуальності в межах вивчуваної середи ,і що доповнення до незвичайних комбінаторних патернів до цих елементів вважає даремним, тому що це створює надлишкову інформацію.

Також з'ясовано, що встановлення незвичних зв'язків та рідкісних елементів в межах блоку будинків, виявило, істотну різницю між фасадами розміщеними на вулицях, і на авеню, останні мають двічі більше рідких елементів і незвичайних ланцюгів комбінацій .

На відміну від житлової вулиці, будинки на авеню здебільше проектувалися, щоб пристосувати магазини на їх нижніх поверхах і ця комерційна функція, здається, спонукала більшу кількість індивідуальних відмінностей між сусідніми фасадами. Іншими словами, звернення до громадських функцій вподобало більш галасливий засіб ідентифікації, ніж приватної.

Наступний крок складається з співставлення числа мотивів , обмежених-мотивів і під-мотивів, для кожного елементу. Колонка 1 в Таблиці 1 відображує сума чітких комбінацій мотивів і під-мотивів для кожного елементу в прикладі, що вивчається. Колонка 2 показує їх відповідний номер і колонка 3 кількість фасадів, у яких вони зустрічаються.

Колонка 4 повідомляє індекс мінливості для кожного елементу, який має форму співвідношення між сумою різних комбінацій і кількістю їх застосувань . З семи поточних елементів, лише три - карниз, поручні і вікно, - демонструють високий індекс мінливості, це – можна сказати, найвища міра варіацій форми, які відрізняють один фасад від іншого, індивідуалізуючи кожен будинок.

Подальші дослідження цих елементів (Таблиця 1) показують, що карниз має велику кількість мотивів і декілька під-мотивів, вікно має приблизно таку ж саму кількість, так і поручні мають набагато більшу різноманітність під-мотивів, ніж мотивів. Такі відмінності між елементами, здається, не є випадковим результатом. Навпаки, вони, зустрічаючись у корнизі, вони збігаються з двома іншими просторовими властивостями елементів.

Спершу, три елементи - кожен розташований на різних просторових кордонах: карниз підкреслює вертикальну границю між будівлею і піднебінням; поручні розміщуються на межі між суспільними і приватними просторами квартири; і нарешті, вікно відзначає перепонку між приватним "всередині" і публічним простором.

По-друге, три найбільш варіабельні елементи мають відношення до трьох різних масштабів : карниз завжди є видимим з певної відстані; тому, його артикуляція з прекрасними паттернами матиме мале значення у сприйнятті . Вікна, проте, можуть розглядатися в межах двох чітких діапазонів - обох сторін вулиці. Їх мотиви домінують з більшої відстані, поки їх дрібні патерни під-мотивів стають помітними при наближенні до фасаду.

Нарешті, поручні, що характеризуються нечисленністю мотивів але найбільшим числом під-мотивів (деякі на значному масштабі), здається, проектуються, щоб створити враження формальної єдності з відстані, та різноманітності від коротшої відстані і нарешті, мати дрібні багаті деталі, які можна сприймати з безпосередньо близької відстані.

Таким чином можливо і в подальшому демонструвати відповідність між формальною артикуляцією форм та масштабом сприйняття, за допомогою обчислення співвідношення між числом під-мотивів і мотивів для кожного елемента (індекс артикуляції). Фактично, це співвідношення корелюється з масштабом сприйняття для більшості елементів , за винятком стіни і фрізу (Таблиця 1). Проте, низький рівень артикуляції стіни компенсується витонченими варіаціями кольору.

Навпроти, елемент фрізу має дуже високий рівень артикуляції, не дивлячись на факт, що він може сприйматися лише з відстані. Ця багата артикуляція фрізу може пояснюватися тим фактом , що він несе суто декоративну функцію (навпроти, багато-функціональна природа карниза, вікна і поручнів має більшу міру грайливого вираження в його використанні. Багатство фрізу, також може бути компенсацією монотонного елементу стіни, у якому вони всі використані.

Просторове поширення комбінацій мотиву може також вивчатися відносно розташування фасаду, в якому вони використані.

У вивченому зразку, з'ясовано, що кожна вулиця і має подібну кількість комбінацій виняткового мотиву. Цей пошук вказує на те, що мотиви архітектурних елементів не лише служать для того, щоб індивідуалізувати будівлі, але і, щоб диференціювати вулиці.

Нарешті, групи симетрії залучені у склад елементів так само як і ті, характеризуючи їх мотиви порівнюються в термінах їх різноманітності і частоти. Для цієї мети використовується альтернативний метод кодування мотивів , використовуючи саме ті групи симетрії. Таблиця 2 описує число чітких наявних груп симетрії, які було знайдено на різних масштабах в нашому зразку.

Ця таблиця показує, що число груп симетрії, залучених в композицію мотивів, значно більший, ніж ті,що залучені в склад елементів в межах фасаду. Мотиви мають більшу різноманітність композиції, ніж повний фасад. Таблиця 2 також показує, що в межах верхнього підграфа виявлено лише три чіткі групи симетрії на масштабі І, при п'ятнадцяти що відбуваються на масштабі ІІ.

Ці результати показують, що різноманітність груп симетрії зростає, по мірі зменшення просторового масштабу . Це є принципом, що лежить в основі архітектурного кодування в оточенні, що вивчається.

Аналіз графів описує засоби, які служать, щоб диференціювати і ідентифікувати індивідуальні будинки.

На основі різних індексів, що були описані вище, - частота комбінацій елементів в фасаді, тип і частота ланцюгів для елементу і частоти груп симетрії, за стихію – це допомагає отримати парадигматичний граф всього зразка. Кожен граф фасаду може тому бути порівняний з парадигматичним графом у їх типах і кількості відхилень, які визначають його індивідуальні властивості.

Подальша стилістична регулярність, повинна виражатися у виділенні таких індивідуальних властивостей в межах фасаду,так само як і в їх просторовому представленні в межах зразка.

Підсумок

Моделююча процедура в цьому способі представила метод для аналізу архітектурного вираження.

Його засновано на розкладанні фасадів на певну кількість парадигматичних елементів, чиї варіації форми і комбінаторні патерни закодовані групами симетрії і лінійними графами. Метод має перевагу формалізації специфічної конфігурації кожного елементу, так само як і його контекстової позиції і, як таке, це представляє фасад як виразну структуру.

Застосування методу до житлового фасаду показує, що процес вираження має свій власний морфологічний синтаксисом, який, як в лінгвістиці, може виражати вміст індивідуального виразного елементу, який він означає.

Далі, аналіз формальної структури фасаду виявляє, що певна кількість ясно декодованих значень знаходиться в залежності від архітектурного вираження, або до його процесу виробництва, наприклад, взаємовідношення між просторовим масштабом, позицією елементів і кількістю їх парадигматичних варіацій.

Аналіз описаний вище може бути завершений паралельним аналізом кольорової композиції і контрастів, і різних фізичних даних як наприклад матеріал, виробництво, знакові і невербальні рівні. У нашому власному дослідженні ми вивчаємо суб'єктивне означення домінуючих характеристик ідентифікованих у формальному аналізі. Ми також маємо намір застосувати цю методологію до порівняльного вивчення соціальних і географічних варіацій у мові архітектури .

Хоча моделююча процедура, описана в цьому прикладі,була вироблена для специфічної мети аналізу формальної структури житлового фасаду, метод має далекосяжний потенціал в інших областях архітектурного вивчення, наприклад, в архітектурній історії, де це могло сприяти ідентифікації і диференціюванню стилів, чи специфічного архітектора або специфічного періоду.

Також завдяки цьому методу впізнавати аналогічні процедури для аналізу архітектурних планів і секцій. Наразі тривимірні утворення могли бути проаналізовані, використовуючи просторові групи симетрії. Застосування груп симетрії до аналізу архітектурної мови міг також бути розширене завдяки використанню поліхроматичної симетрії, описаної математиками Shubnikov і Belov (1964).

Використання багатоколірної симетрії може дозволити, через зміну кольору як додаткової операції, моделювати динамічні процеси, як наприклад зміни в характерах використання у певний час.

Список літератури

BOUDON. P. (1981), "Introduction a une semiotique des lieux" (Presses de I'Universite de Montreal).

BOUDON, P. (19731, Recherche semiotique sur le lieu, Setiliotica, 7 (1973), No. 3.

ECO, U. (1972), A Componential Analysis of the Architectural Sign (Column), Se~~liorica, 5

FEJES-TOTH, H. (1964), "Regular Figures" (Pergamon, Oxford).

HAMMAD et al. (1979), Semiotique de I'espace et semiotique de I'architecture, in CHATMAN,

KLINKENBERG, J.-N., Eds.. "Panorama semiotique" (Mouton, Paris).

NICOLLE, J. (1950), "La symetrie et ses applications" (Albin Michel, Paris).

SHUBNIKOV, A. V. (1974), "Symmetry in Science and Art" (Plenum, New York).

WEYL, H. (1952). "Symmetry" (Princeton University, Princeton).

http://esw.w3.org/RDFSemiotics

http://gardenweb.ru/fasad-zhilogo-doma

http://lasur.epfl.ch/revue/A&C%20Vol%203%20No.1/NEUMANN.pdf

http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Eko_Funk/02.php

http://www.syntone-kazan.ru/library/books/?item_id=4432&current_book_page=all

http://www.syntone-kazan.ru/library/books/?item_id=4432&current_book_page=all

http://www.countries.ru/library/ant/rimdom.htm

http://www.mcfr.ru/journals/13/806/18232/18236/

Страницы: 1, 2, 3