Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві

В залежності від поглядів на істину (матеріальну чи об'єктивну) науковці давали відповідне визначення її принципу.

Принцип матеріальної істини є принцип безсумнівної доведеності обвинувачення: обвинувачення може вважатися доведеним лише тоді, коли воно повністю ґрунтується на обставинах справи і ними підтверджується, коли винність обвинуваченого є безсумнівною. Обвинувальний вирок може бути винесено тільки відносно особи, що дійсно вчинила злочин, а кримінальному покаранню може бути піддано ту особу, вина якої встановлена з повною достовірністю, тобто дійсний злочинець Строгович М.С. Уголовный процесс. - М.: Юр.изд. Мин.юст. СССР, 1946. - С.73-74; Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. - М.-Л.: Академия наук СССР, 1947. - С.14, 15, 39..

Принцип встановлення об'єктивної істини в кримінальному процесі - це вимога закону, який зобов'язує особу, що проводить дізнання, слідчого, прокурора і суд повно, всебічно і об'єктивно дослідити обставини справи, для того, щоб у відповідності з дійсністю встановити всі суттєві, юридично значимі факти, дати їм правильну правову оцінку і тим самим забезпечити правильне вирішення справи Лопушанский Ф.А., Чангули Г.И., Михеенко М.М., Петрухин И.Л. Совершенствование уголовно - процессуального законодательства и охрана прав личности.- К.: Наукова думка, 1983.- С.133, 134; Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - С.13..

Незважаючи на те, що дискусія з цього питання триває більш ніж півтора століття - ця проблема залишається відкритою. Невирішеним залишається питання співвідношення категорій „повноти, об'єктивності й всебічності” з вимогою встановлення істини у кримінальному судочинстві.

Як бачимо з вищенаведеного, порушення вимог кримінально-процесуального закону про повноту, всебічність та об'єктивність дізнання, досудового та судового слідства призводить до того, що істина у справі може бути і не встановлена, а кримінально-правовий конфлікт - неправильно вирішено. Судова практика йде шляхом скасування вироків у випадку порушення вимоги всебічності, повноти та об'єктивності розгляду справи (див. наприклад, ухвали судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду України від 6.03.1997, 31.08.1999, 2.11.1999, 27.01.2000, 25.07.2002 Рішення суду у кримінальних справах// Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №3. - С.20; Рішення Верховного Суду України: Щорічник /За ред. В.Ф.Бойка. - К.: Вид-во Верховного Суду України, 2000; Рішення Верховного Суду України: Щорічник /За ред. В.Ф.Бойка. - К.: Вид-во Верховного Суду України, 2001.).

Як видно із наведеного Верховний Суд України розрізняв окремо вимоги щодо повноти, всебічності та об'єктивності дослідження обставин справи і щодо встановлення істини.

Зокрема категорія „істина” у різному контексті зустрічається у ст.ст. 48, 61, 142, 148, 177, 184 КПК України та ст.ст. 10, 45, 49, 56, 57, 63, 68, 70, 73, 112, 113, 115, 121, 213, 214, 281, 319, 320 проекту КПК України. Однак, законодавець не дає визначення цій категорії, а також не вказує, як вона співвідноситься з вимогою всебічності, повноти та об'єктивності дізнання, досудового та судового слідства.

Як результат, у кримінально-процесуальній науці склалась широка дискусія з цього приводу. Так, при тлумаченні змісту ст. 22 КПК України інколи ставлять знак рівності між категоріями „істина” та „повнота, об'єктивність і всебічність”. Зокрема, деякі автори вказують на „принципове значення для кримінального судочинства всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи для дослідження істини у справі (принцип “об'єктивної істини”). Вони акцентують увагу на тому, що з метою встановлення істини у справі КПК зобов'язує суд, прокурора, слідчого і особу, яка провадить дізнання, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, вивчити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність” Грошевий Ю.М., Мірошниченко Т.М., Хоматов Ю.В. Кримінальний процес України: Підручник. - Харків: Право, 2000. - С. 61..

Інші вважають, що всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи є необхідною передумовою для встановлення істини, виконання завдань кримінального судочинства Науково - практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України. 2-ге видання/ ред. Бойко В.Ф., Гончаренко В.Г. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.51, 52.. Подібні погляди виказувались деякими науковцями і раніше Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. - К.: Политиздат Украины, 1974. - С.35, 36..

Окрема група науковців відстоює позицію, що повнота, всебічність і об'єктивність дослідження обставин справи є окремим принципом, або навіть окремими принципами кримінального судочинства Комментарий УПК РСФСР. - М.: Политиздат, 1976. - С.34, 35, 481, 482; Советский уголовный процесс/ под ред. Н.С.Алексеева, В.З.Лукашевича. - Л.: Юр. лит., 1989. - С.79, 80; Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР (1938-1969 гг.)/ под ред. С.В.Бородина.- М.: Юридическая литература, 1971. - С.253; Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С.66; Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - С.25..

Є.Г.Коваленко, М.М.Гончар вважають, що всебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин справи є основним напрямком, вихідним моментом першочергових гарантій встановлення істини при проведенні досудового слідства, необхідним фактом, що забезпечує досягнення мети розслідування. Навіть незначне відхилення від цього принципу тягне за собою неможливість встановлення об'єктивної істини, як наслідок - унеможливлюється здійснення передбачених законом завдань кримінального судочинства. Тому очевидно, що при розслідуванні кримінальної справи слідчий повинен будувати всю свою діяльність зі збирання та дослідження доказів, виходячи з цієї вимоги закону Коваленко Є.Г., Гончар М.М. Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст // Науковий вісник НАВСУ. - 1996. - № 1. - С.244-250.. Принцип всебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи є надійним засобом досягнення об'єктивної істини у кримінальній справі, який діє на всіх стадіях кримінального процесу і є необхідним засобом прийняття законних і обґрунтованих рішень при провадженні дізнання, досудового і судового слідства Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С.73..

Слід відзначити, що вимоги повноти, об'єктивності і всебічності розгляду й встановлення істини у справі виділяються окремо й у проекті КПК України. Зокрема у ст. 281 проекту КПК України вказано, що: „Головуючий у судовому засіданні керує судовим засіданням, спрямовуючи судове слідство на забезпечення повного, всебічного і об'єктивного встановлення обставин, що підлягають доказуванню, і встановлення істини, усуває з судового слідства все те, що не стосується предмету судового розгляду”.

Таким чином, у кримінально-процесуальній науці, законодавстві і судовій практиці склались наступні погляди на співвідношення категорій „повноти, всебічності та об'єктивності” та „встановлення істини” під час розгляду кримінальної справи:

1. Одні вчені і практики ототожнюють поняття „повноти, всебічності й об'єктивності” з поняттям „істина”, тобто фактично ставить знак рівності між цими категоріями.

2. Другі - говорить про те, що повнота, всебічність та об'єктивність є передумовою встановлення істини у справі.

3. Треті - виділяють окремо принцип (або навіть принципи) повноти, всебічності й об'єктивності та принцип встановлення істини. Знак рівності між цими принципами та поняттями відсутній.

4. Четверті - вважають, що повнота, об'єктивність та всебічність є метою доказування, методом і засобом встановлення об'єктивної істини.

Таким чином, не можна ототожнювати категорії „повноти, всебічності та об'єктивності” з поняттям „істина”. Ці категорії є різними за змістом. Дотримання вимог повноти, всебічності та об'єктивності може лише сприяти встановленню істини у кримінальній справі. Однак, це не є гарантією того, що істина буде встановлена.

Розглядаючи це питання, хотілося б звернути особливу увагу на те, що наразі в кримінальному судочинстві України докорінно змінено роль суду в судовому розгляді справи шляхом позбавлення його власної ініціативи й активності у з'ясуванні обставин, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи, а, по суті, з нього знято обов'язок з'ясування істини у кожній кримінальній справі. Це дістало вияв у тому, що в ст. 22 КПК суд виключено з числа органів, які зобов'язані всебічно, повно і об'єктивно досліджувати обставини справи, ст. 260 КПК, відповідно, з головуючого знято обов'язок спрямовувати судове слідство на всебічне, повне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи, а із ст. 296 КПК виключено частини 5 і 6, за якими суду надавалося право з власної ініціативи винести ухвалу про виклик у судове засідання нових свідків, про призначення експертизи і витребування документів та інших доказів.

Таким чином, зміни, внесені Законом України „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р., свідчать про прагнення законодавця до «чистоти» змагальності судового процесу за умови пасивності суду і головуючого під час розгляду справи.

Така лінія у реформуванні кримінального процесу в цілому і стадії судового розгляду зокрема вважається Прилуцьким П.В. неприйнятною з точки зору закріплених в Конституції України принципів незалежності суддів і підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129), з'ясування істини у справі (ст. 31, п. 3 ч. 3 ст. 129) Прилуцький П.В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України: Монографія.- Сміла, КПП «Тясмин», 2006. - С. 26.. На його думку, змагальність сторін у кримінальному процесі - не самоціль, вона має сприяти з'ясуванню істини у кожній кримінальній справі і забезпеченню реалізації цих принципів. І у судовому розгляді активна роль має належати суду як органу, відповідальному за правильне вирішення справи.

Таку ж позицію займають й інші українські процесуалісти, які вважають, що аналіз чинного законодавства дозволяє дійти висновку про принципове значення для кримінального судочинства всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи для дослідження істини у справі (принцип “об'єктивної істини”). Вони зазначають, що під об'єктивною істиною у кримінальному процесі належить розуміти повну і точну відповідність висновків органів розслідування і суду обставинам конкретної кримінальної справи в їх соціально-значущій і юридичній оцінці Грошевий Ю.М., Мірошниченко Т.М., Хоматов Ю.В. Кримінальний процес України: Підручник.- Харків: Право, 2000.- С.60.. Розвиваючи свою думку, вони вказують, що стадійність кримінального процесу обумовлює такого роду пізнання, коли підсумкове знання на попередній стадії є достовірним для даної стадії і ймовірним для наступної.

Істина в кримінальному процесі має деяку специфіку, яка, не роблячи її якимось особливим видом істини, відрізняє її від будь-якої в іншій сфері суспільного життя. Встановлення істини у кримінальній справі пов'язується ними з всебічністю, повнотою та об'єктивністю дослідження обставин справи судом, прокурором, слідчим і особою, яка провадить дізнання Там само.- С.61..

Є.Г.Коваленко, окремо виділяє принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- С.66..

Всебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин справи є основним напрямком, вихідним моментом першочергових гарантій встановлення істини при проведенні досудового слідства, необхідною умовою, що забезпечує досягнення мети розслідування. Навіть незначне відхилення від цього принципу тягне за собою неможливість встановлення об'єктивної істини, як наслідок - унеможливлює здійснення передбачених законом завдань кримінального судочинства Коваленко Є.Г., Гончар М.М. Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст// Науковий вісник НАВСУ.- 1996.- №1.- С.244-250..

Однак, ця точка зору підлягає критиці з огляду на те, що інколи справа може бути з формальної точки зору розслідувана всебічно, повно й об'єктивно, але істина так і не буде встановлена. Тому ставити знак тотожності між поняттями „істини” в кримінальному судочинстві і поняттями „всебічності”, „повноти”, „об'єктивності” при розслідуванні кримінальної справи є недоречним. Категорія „істина” визначає зміст кримінально-процесуального принципу, мету і завдання кримінального судочинства і вона досягається далеко не в кожній справі. Всебічність, повнота та об'єктивність - це лише узагальнюючі терміни для позначення процесуальних засобів, методів, підходів за допомогою яких повинна встановлюватись істина в кримінальній справі.

Усі учасники кримінального процесу мають низку прав і обов'язків, а їх процесуальні функції спрямовані на встановлення істини у кримінальній справі. Однак, ступінь і характер участі в процесі встановлення істини у кримінальній справі у цих процесуальних фігур є різним.

Умовно всіх учасників кримінального судочинства можна поділити на декілька груп. Критерієм такого поділу буде роль і характер, яку відіграє такий учасник у процесі встановлення істини у кримінальній справі та його процесуальна функція.

До першої групи пропоную віднести учасників судового процесу, які мають активну процесуальну роль, спрямовану на виявлення і закріплення, з дотриманням процесуального закону, доказів, необхідних для встановлення істини у справі. До цієї групи відносимо: орган дізнання (дізнавача), начальника слідчого підрозділу, слідчі органи (слідчого), прокурора, який бере участь у розслідуванні кримінальної справи (органи досудового слідства) Маляренко В.Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу// Голос України. - 12 жовтня 2004 року. - №190 (3440). - С.6 -7.. Для з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи у відповідності до ч.1 ст. 22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність (ч.1 ст.22 КПК України згідно з редакцією Закону України N 2533-III від 21.06.2001). Слід відзначити, що попередня редакція цієї статті передбачала, що і суд повинен з'ясовувати істину у кримінальній справі.

Певна позиція на цю проблему намітилася і в проекті КПК України.

Зокрема, стаття 19 проекту КПК України (в початковій редакції), яка так і називалась “Встановлення істини в справі”, зазначала, що суд, прокурор, слідчий, дізнавач зобов'язані встановити, чи було вчинено злочин, який саме, хто винен у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для прийняття по справі законного і обґрунтованого рішення і захисту прав та законних інтересів учасників процесу. Однак, на жаль, зазначена стаття проекту КПК України не давала відповіді на питання, хто із названих суб'єктів повинен встановлювати істину в кримінальній справі. Вказана стаття проекту КПК України говорила лише про те, що суд, прокурор, слідчий, дізнавач зобов'язані встановити факт вчинення злочину (тобто наявність складу злочину в діянні), суб'єкт вчинення злочину і будь-які інші дані, що можуть мати відношення до справи. У подальшій редакції ця стаття проекту КПК України взагалі була виключена. Така непослідовність розробників свідчить про невизначеність, щодо вимоги встановлення істини при розгляді кримінальної справи. А також те, що законодавець не зміг правильно визначитись у питанні про те, хто із суб'єктів судочинства повинен встановлювати істину.

Однак така ситуація характерна не тільки для українського кримінально-процесуального законодавства. У кримінально-процесуальному законодавстві інших країн СНД спостерігаємо щось подібне.

У статті 24 КПК Республіки Казахстан зазначено:

„Статья 24. Всестороннее, полное и объективное исследование обстоятельств дела

1. Суд, прокурор, следователь, дознаватель обязаны принять все предусмотренные законом меры для всестороннего, полного и объективного исследования обстоятельств, необходимых и достаточных для правильного разрешения дела.

2. Органы уголовного преследования выявляют фактические данные, на основе которых устанавливаются обстоятельства, имеющие значение для дела.

3. Рассматривающий уголовное дело суд, сохраняя объективность и беспристрастность, создает сторонам обвинения и защиты необходимые условия для реализации их прав на всестороннее и полное исследование обстоятельств дела. Суд не связан мнением сторон и вправе по собственной инициативе принимать необходимые меры для установления истины по уголовному делу.

4. Выяснению по делу подлежат обстоятельства как уличающие, так и оправдывающие обвиняемого, а также смягчающие и отягчающие его ответственность и наказание. Органом, ведущим уголовный процесс, должны быть проверены все заявления о невиновности или меньшей степени виновности, а также о наличии доказательств, оправдывающих подозреваемого, обвиняемого либо смягчающих их ответственность” Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан// Закон Республики Казахстан от 13 декабря 1997 года N 206-1 (с изменениями, внесенными в соответствии с Законами РК от 09.12.1998 г. N 307-1; от 29.03.2000 г. N 42-II; от 05.05.2000 г. N 47-II)..

Ст. 22 КПК Республіки Узбекистан встановлено:

„Статья 22. Установление истины

Дознаватель, следователь, прокурор и суд обязаны выяснить, имело ли место событие преступления, кто виновен в его совершении, а также все другие, связанные с ним обстоятельства.

Для установления по делу истины могут быть использованы только те сведения, которые обнаружены, пpовеpены и оценены в порядке, пpедусмотpенном настоящим Кодексом. Запрещается домогаться показаний подозреваемого, обвиняемого, подсудимого, потерпевшего, свидетеля и других участвующих в деле лиц путем насилия, угроз, ущемления их прав и иных незаконных меp.

Все подлежащие доказыванию обстоятельства дела должны быть исследованы тщательно, всесторонне, полно и объективно. При решении любых возникающих в деле вопросов должны быть выяснены и учтены обстоятельства, как уличающие, так и оправдывающие обвиняемого или подсудимого, а также смягчающие и отягчающие его ответственность” Уголовно-процессуальный кодекс Республики Узбекистан// Законом Республики Узбекистан от 22.09.94 г. N 2013-XII (с дополнениями и изменениями внесенными Законами РУ от 22.12.95 г., 27.12.96 г., 30.08.97 г., 1.05.98 г., 29.08.98 г., 25.12.98 г., 15.04.99 г., 20.08.99 г., 26.05.2000 г.)..

В юридичній літературі, особливо радянської доби, часто можна зустрітися з позицією, що орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані встановити істину в кримінальній справі.

Зокрема, група авторів Ф.А.Лопушанський, Г.І.Чангулі, М.М.Михеєнко, І.Л.Петрухін у своїй спільній праці Лопушанский Ф.А., Чангули Г.И., Михеенко М.М., Петрухин И.Л. Совершенствование уголовно - процессуального законодательства и охрана прав личности. - К.: Наукова думка, 1983. - С.134. зазначають, що принципова вимога про встановлення об'єктивної істини в справі діє у всіх стадіях радянського кримінального процесу і відносно всіх державних органів і посадових осіб, які ведуть процес. При закінченні провадження у даній кримінальній справі і приймаючи у ній рішення, орган розслідування, прокурор і суд повинні бути переконані в тому, що вони встановили істину. Визнання особи винною у вчиненні злочину і застосування до неї кримінального покарання чи інших заходів впливу допустимо при умові, що у справі встановлена об'єктивна істина. Подібної точки зору дотримувалися й інші науковці, зокрема А.А.Піонтковський, М.М.Полянський, А.Трусов, А.Л.Ривлін, С.А.Альперт Пионтковский А.А. К вопросу о теоретических основах советской криминалистики// Советская криминалистика на службе следствия. - Вып.6. - М., 1955. - С.10-11; Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. - М.: Моск. ун-т., 1956. - С.117; Ривлин А.Л. Предмет допроса в советском уголовном процессе// Ученые записки Харьковского юридического института. - Вып.2. - Х., 1940. - С.108; Альперт С.А. Принцип объективной истины в советском предварительном следствии// Вопросы уголовного права, уголовного процесса и криминалистики. Учёные записки. - Вып.16. - Х., 1962. - С.45-55; Трусов А. Основы теории судебных доказательств (Краткий очерк). - М.: Госюриздат, 1960. - С.29..

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7