Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві

Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2 т. - СПб.: Альфа, 1996. - Т.2. - С.189, 190..

Крім цього, вважаю, що внутрішніми перепонами, які стоять на шляху повноти та всебічності у кримінальному судочинстві є небажання людини проникати в сутність справи, її інтелектуальна лінь, кар'єризм, формальне відношення до людської долі, душевне зачерствіння, моральна і професійна деградація, корисливість. Всі ці негативні фактори, що впливають на об'єктивність судового розгляду, формування внутрішнього суддівського переконання можуть бути зумовлені найрізноманітнішими причинами.

Немає нічого більш шкідливого для правосуддя, для встановлення істини у справі, як односторонній обвинувальний ухил, односторонній підхід до фактів і обставин, що досліджуються, коли збирається і фіксується тільки те, що підтверджує обвинувачення, й ігнорується те, що заперечує обвинувачення чи пом'якшує його Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. - М.: Академия наук СССР, 1947. - С.155..

Одним із елементів, що підсилює суб'єктивні начала при розгляді кримінальних справ є досвід судді, який може відігравати як позитивну, так і негативну роль.

Ось, як про це пише М.С. Строгович: „Свій попередній досвід відносно того, у яких випадках обвинувачений і свідки у раніше розглянутих справах говорили правду, в яких казали неправду чи помилялись, від чого залежала ця неправда і помилки, чим вони обумовлені і за якими ознаками розпізнавались. Цей досвід суддів є дуже цінним і важливим для виявлення істини у складних і суперечливих фактичних обставинах справи. Саме цей досвід дає суду правильну орієнтацію в обставинах справи, допомагає йому правильно зрозуміти вчинки і спонукання людей, що приймають участь у кримінальному процесі. У цьому відношенні досвід суддів, узагальнений і осмислений ними, є найважливішою умовою для того, щоб судді могли правильно вирішити кримінальну справу…

Але, при неправильному відношенні того чи іншого судді, до свого досвіду, у випадку неправильних, поспішних і необґрунтованих узагальнень цього досвіду, при розгляді окремої судової справи може бути отриманий і негативний результат; у судді може виробитись стандартний підхід до справи, упередженість і „трафарет”. Якщо в минулому суддя, як правило, спостерігав певний зв'язок між фактами, він іноді буває схильний вбачати його і в даному конкретному випадку, хоча саме в цьому випадку такого зв'язку могло і не бути, або він міг проявитись якось інакше. Досвід суддів, що використовується при розгляді кожної конкретної справи, включає в себе, по-перше, загальний досвід судді, тобто його життєвий досвід; і, по-друге, досвід судовий, професійний, тобто досвід практичної судової роботи”

Там само. - С.165-166..

Висновок суду про винність обвинуваченого повинен ґрунтуватися на фактичних матеріалах справи, і це правильно, бо інакше висновок суду буде необґрунтованим і довільним. Але, правильно й те, що до істинного висновку суддям доводиться пробиратися, прокладати собі дорогу через численні факти, які можуть вказати суду шлях до істини, але можуть і звести його з цього шляху, призвести до неправильних, хибних висновків. У цьому - суть і значення внутрішнього суддівського переконання при вирішенні справи. Це переконання є суттєвою гарантією виявлення у справі матеріальної істини. Звичайно, переконання суддів саме може бути помилковим, хибним, судді можуть бути впевненими в існуванні факту, коли його в дійсності не було, можуть бути впевнені у винності обвинуваченого, тоді як обвинувачений у дійсності невинуватий.

Несправедливий вирок зазвичай виноситься не тоді, коли судді твердо переконані у правильності своїх висновків, а їх переконання виявляється помилковим, але тоді, коли судді виносять вирок, взагалі не маючи твердого переконання, коли вони стверджують що-небудь, що вони вважають вірогідним, правдоподібним, але в чому вони зовсім не переконані. Не переконання суддів, а їх упередженість зазвичай призводить до неправильних висновків і є причиною судових помилок Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. - М.: Академия наук СССР, 1947. - С.128 -129. .

Упереджене ставлення суддів може бути результатом дії багатьох обставин, які умовно розділяють на три групи, такі що:

а) прямо вказують на можливу зацікавленість;

б) свідчать про певні негативні індивідуально-психологічні якості судді;

в) характеризують умови роботи суду”

Проблемы гражданского процессуального права в свете Конституции СССР. Межвузовский сборник научных трудов./ Отв. редактор К.И.Комиссаров. - Свердловск, 1980. - С.62-65..

Обставини (фактори) першої групи, як правило, відомі заздалегідь суб'єктам процесу і є підставою для заяви відводу (самовідводу) судді. Інститут відводу виступає правовим засобом усунення із процесу осіб, зацікавлених у його результатах. Це - його основне призначення. Такий гарантійний вплив має профілактичний і попередній характер: відводи, як правило, заявляються до розгляду справи по суті й відносно осіб, що можуть проявити упередженість (у тому числі й суддям). Фактори другої і третьої групи впливають на об'єктивність суддів у процесі формування їх внутрішнього переконання.

Суб'єктивна основа внутрішнього переконання суддів виражається в їх впевненості у достовірному встановленні фактів (тобто в істинності досягнутих результатів), що виникає у процесі інтелектуального напруження при усвідомленні ними особистої відповідальності за правильне вирішення справи. Знання всіх обставин справи у сукупності з впевненістю в істинності цих знань викликає у суддів вольовий стан готовності до прийняття відповідного рішення Матюшин Б.Т. Внутреннее убеждение судей и оценка доказательств//Вестник МГУ, Серия Право.- 1977.- №3.- С.61. . Процесуальною формою прояву їх внутрішнього переконання є висновки і судження, які набувають об'єктивної форми в певному правозастосовному акті.

Формування внутрішнього переконання суддів відбувається в процесі їх мислення, яке „виступає в нерозривній єдності інтелектуальних і емоційно-вольових компонентів” Резник Г.М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств. - М.: Юрид. лит., 1977. - С.34. .

На правозастосовну діяльність суддів впливає багато соціально-психологічних факторів (упередженість, перестраховка, егоцентризм, підміна дійсного бажаним і т.п.), так звані „неформальні елементи” (досвід, світобачення, професійна деформація і т.п.), а також певні умови судової роботи (повнота достовірної інформації, дефіцит часу, прийняття рішення в ускладнених умовах, службове навантаження та інше) Казимирчук В.П. Социологические проблемы действия права в социалистическом обществе//Право и социология. - М., 1973. - С.66. . До цього необхідно додати, що суб'єктивні відтінки людських почуттів вельми різнобарвні, як неоднакові і ціннісні погляди людини, її уподобання й переконання. Все це може вплинути на готовність суддів правильно оцінити обставини справи. Тому велике значення „мають ті об'єктивні гарантії, які попереджають прояви суб'єктивізму в рішеннях, або, інакше кажучи, знімають „внутрішні” і „зовнішні” перешкоди, які заважають об'єктивній оцінці і правильності рішення”Лупинская П.А. Теоретические основы принятия решений в советском уголовном судопроизводстве. Автореф. дис… д-ра. юрид. наук: 12.00.09. - М., 1973. - С.15..

Інші автори вважають, що засоби забезпечення об'єктивності суддів для попередження дії негативних факторів слід розділяти на ідеологічні, організаційні і правові. Перші дві групи засобів (ідеологічні й організаційні) спрямовані на формування особистісних якостей суддів (високого науково-світоглядного рівня правосвідомості, необхідних морально-вольових і інтелектуальних якостей і естетичних поглядів) і покращення умов їх діяльності (правильний підбір кадрів, наукова організація праці, своєчасна правова інформація і т. п.).

Ідеологічне й організаційне забезпечення об'єктивності, не має визначеної нормативної основи, тому механізм його гарантійного впливу відрізняється досить складною системою соціальних зв'язків. Але в будь-якому випадку цей вплив відбивається на правосвідомості суддів, і є регулятором їх дій у процесі дослідження й оцінки обставин справи, включаючи прийняття рішення по суті питання, що розглядається.

Внутрішнє психологічне ставлення суддів до вимог і приписів правових норм, відповідні мотиви їх поведінки в значній мірі обумовлюють ефективність дій правових засобів забезпечення об'єктивності. Останні виступають в якості певної системи правових засобів і умов. Їм притаманні внутрішні зв'язки, гармонійність і стійкість яких створюється єдністю змісту і форми правосуддя.

Механізм гарантійного впливу правових засобів на об'єктивність суддів визначається умовами судової діяльності і здійсненням поточного і наступного контролю за правильністю рішень, що приймаються. У самому загальному вигляді правове забезпечення об'єктивності полягає у тому, що закон встановлює строгий процесуальний режим діяльності суду й інших учасників справи: послідовний розвиток процесу, всебічність і повнота з'ясування обставин справи, обов'язкові правила збирання, закріплення, дослідження й оцінки доказів, спеціальні гарантії, що забезпечують свободу внутрішнього переконання суддів, а також контроль і нагляд з боку вищих судів Проблемы гражданского процессуального права в свете Конституции СССР. Межвузовский сборник научных трудов./ Отв. редактор К.И.Комиссаров. - Свердловск, 1980. - С.62-65..

Як бачимо з вищенаведеного склалася думка, що вимоги встановлені законом, система перегляду та ревізії судових рішень є надійною гарантією від суб'єктивізму й упередженості суддів під час розгляду кримінальних справ. Так дійсно, ці елементи мають певне значення гарантій неупередженості суддівського переконання. Однак, як свідчить практика, вони не забезпечують у повній мірі ті вимоги, які перед ними ставляться державою і суспільством.

Вагома гарантія неупередженості і здорового суб'єктивізму судді під час формування його внутрішнього переконання у конкретній кримінальній справі значною мірою залежить від самого судді, його особистості. Вагомим спонуканням до прийняття законних і неупереджених рішень та вироків, стимулом неухильного встановлення істини у справі могло б стати посилення механізмів притягнення до персональної відповідальності суддів за прийняті рішення. Викладена автором точка зору стосовно відповідальності суддів є дискусійною і розглядається у юридичній літературі С.В.Ківаловим, В.О.Гринюком, І.Є.Марочкіним, С.В.Прилуцьким, С.В.Подкопаєвим, Л.Є.Виноградовою Ківалов С.В. Об'єднати зусилля в ім'я якісного проведення судової реформи// Слово. - 2003. - 28 лютого. - №9. - С.3; Гринюк В.О. Деякі аспекти особистого порядку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності як гарантії принципу їх незалежності// Вісник Київського національного університету. - 2001. - Вип.43. Юридичні науки.- С.68-72; Марочкин И.Е. Проблемы дисциплинарной ответственности судей// Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб./ Нац.юрид.акад.України. - Х., 2001. - Вип.48. - С.155-161; Прилуцький С.В. Формування судового корпусу: національний та світовий досвід// Актуальні проблеми політики: Зб.наук.праць/ Голов. ред. С.В. Ківалов.- 2002.- Вип. 13-14.- С.562; Подкопаєв С.В. Проблеми фактичної підстави дисциплінарної відповідальності// Актуальні проблеми держави і права. - К., 2001. - Вип.12. - С.286-287; Виноградова Л.Є. Дискусійні питання відповідальності судді// Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №7(47). - С.45-46. та ін.

На шляху до встановлення істини у справі суддю чекають й інші перепони не пов'язані з його особистістю, з його суб'єктивізмом. Ці перепони ми називаємо об'єктивними, тобто такими, що знаходяться поза волею судді, але можуть вплинути на формування його внутрішнього переконання.

Як ми відмітили на початку, одним із конституційних принципів здійснення правосуддя є незалежність судді при здійсненні правосуддя та підкорення його лише закону. Однак, тривалий час на правосуддя законом покладалось виконання функцій, які є несумісними з його природою.

Зокрема, ще І.В. Михайловський вказував, що “іноді зазначають, що суддя, як орган державної влади, повинен надавати допомогу цій владі в такій важливій справі, як боротьба зі злочинністю, і тому повинен брати на себе, як виключення, і обвинувальні функції, якщо вони забезпечені слабо з очевидною шкодою правосуддю.

Однак, слід зазначити, що завданням суду є зовсім не боротьба зі злочинністю і не підтримка інтересів влади. Єдиним завданням суду повинно бути вирішення спору між державою, яка представляє обвинувачення і яка доводить існування в кожному випадку свого карального права, і особою.

“Надання допомоги” владі з боку судді може полягати лише в одному, в сумлінному і добросовісному виконанні свого обов'язку судді, в проголошенні, після змістовного вивчення поданих сторонами доказів, неупередженого рішення на підставі існуючих законів. Для виявлення злочинів, для переслідування і викриття злочинців, є інші органи влади, до обов'язків яких відноситься збирання всіх необхідних даних і подання їх на розгляд суду Михайловский И.В. Основные принципы организации уголовного суда. Уголовно-политическое исследование. - Томск: Паровая типо-лит. П.И.Макушина, 1905. - С.89.... Якщо ці органи погано роблять свою справу, то вся відповідальність повинна покладатися на них, а не на суд. Суддя перетворився б в адміністративний орган, якби слідував принципу “надання допомоги всебічному культурному добробуту народу” і став би конкурувати з обвинуваченням у розкритті злочинів.

Покладання на суд виконання непритаманних для нього функцій обвинувачення і захисту в кінцевому результаті призводить лише до упередженого підходу під час розгляду кримінальних справ, множення судових помилок, спотворення істини, ще й на додачу санкціонованих імперативом держави.

Ще однією з об'єктивних причин, що негативно впливає на формування внутрішнього переконання судді і призводять до судових помилок є недосконалість законодавчого забезпечення, суттєві прогалини в законодавстві, несвоєчасність їх усунення.

Порівнюючи працю законодавця і судді, ще Аристотель відмічав, що закони повинні бути максимально повними, “залишаючи як можна менше свавілля судді...легше знайти одного, або небагатьох, чим багатьох ..., які мають правильний образ мислення і здатні видавати закони і проголошувати вироки.

Є.П. Васьковський з цього приводу писав: „Самий ідеальний суддя не в змозі постановити при всьому своєму бажанні справедливе рішення, якщо у нього зв'язані руки недоцільними правилами провадження, що перешкоджають йому встановити істину” Васьковский Е.П. Курс гражданского процесса. Субъекты и объекты процесса, процессуальные отношения и действия.- СПб.: Изд. Бр. Башмаковых, 1913. - Т.1. - С.353-354. .

Крім того, хочу відмітити, що неабиякі перешкоди для правильного формування внутрішнього переконання судді у справі створює нелогічність побудови системи законодавства, переобтяженість окремих його галузей надмірною кількістю нормативних актів, які часто суперечать між собою. Все це створює підґрунтя для свавільного застосування законів під час здійснення правосуддя, перетворення закону на злощасне “дишло ...”. На це правильно звертає увагу В.І.Кононенко Кононенко В.І. Неупередженість судді// Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №2(30). - С.56-59. .

Тому необхідно потурбуватись про якісне законодавче забезпечення судової діяльності. У світлі формування новітнього, у тому числі й кримінально-процесуального законодавства України, необхідно звернути увагу на те, щоб закони й підзаконні акти були зрозумілі не тільки законодавцям, але й суддям та учасникам кримінального судочинства. Необхідний системний підхід у проведенні судово-правової реформи з дотриманням принципу: „законів повинно бути небагато, але вони повинні бути досконалими і зрозумілими для всіх”.

Помилки при формуванні внутрішнього переконання судді у кримінальному судочинстві також можуть бути викликані неправильним використанням джерел доказів. Зокрема, це стосується показань свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого Ларин А.М. Обязанность доказывания и проблема допустимости доказательств, в частности, показаний свидетелей// СССР-Англия: юстиция и сравнительное правоведение. - М.: Юстиция и сравнительное правоведение, 1986. - С.136 -141.. Слід зазначити, що докази, отримані з цих джерел, є найбільш поширеними в судовій практиці. За ступенем достовірності вони можуть коливатися від абсолютного значення до ступеня малоймовірності. Суддя оцінює показання цих осіб за внутрішнім переконанням, сприймаючи їх безпосередньо при розгляді справи (у виключних випадках - з протоколів органів досудового слідства). Тому на етапі оцінки достовірності цих доказів можлива судова помилка викликана довірою до показань одних свідків, і недовірою - до інших. За загальним правилом, до показань свідків застосовується презумпція довіри, тобто вважається що свідок схильний говорити правду і не має наміру ввести суд в оману. Однак, насправді ж, це не завжди є так. Зокрема, свідок, будучи носієм суб'єктивної доказової інформації, може помилятися добросовісно в силу суб'єктивних чи об'єктивних обставин (свідок має вади зору, слуху, сприйняття, психічні відхилення і т. ін.). Свідок може давати недостовірні показання з особистої зацікавленості чи в інтересах третіх осіб з різних мотивів (недобросовісний свідок) Комлев Б. Нарушения закона, влекущие исключение показаний свидетеля и потерпевшего из процесса доказывания// Законность. - 1997. - №12. - С.16-19..

Суддю також може бути дезінформовано внаслідок недобросовісного перекладу або допущених помилок зроблених перекладачем при розгляді справи.

Недобросовісність спеціаліста та/або експерта під час досудового чи судового слідства, або ж помилки допущені ними у своїх висновках та роз'ясненнях також можуть негативно вплинути на формування внутрішнього переконання судді. У відповідності зі ст. 65 КПК України висновок експерта є одним із видів доказів у справі й оцінюється суддею за внутрішнім переконанням (ст. 67 КПК України). Однак, на практиці можливі відхилення від вимог цієї норми. Справа в тому, що експерт є професіоналом у певній вузькій галузі людських знань. Суддя не може у повній мірі володіти цими знаннями. Він може лише мати більш-менш повні уявлення про ті методи, якими користується експерт при отриманні своїх висновків. При наявності сумнівів з приводу достовірності висновку даного експертом, суддя може призначити повторну, комісійну чи комплексну експертизу. Однак, віра судді в авторитет експерта, його кваліфікованість, професіоналізм може призвести до того, що суддя буде оцінювати висновки експерта не за внутрішнім переконанням, а за вірою в його авторитет. Тому для напрацювання суддею правильного переконання у справі важливо відкинути будь-які „авторитети”. Розумна зважена самокритика має стати найкращим „авторитетом” для судді у напрацюванні внутрішнього переконання у справі.

Акти досудового слідства, на яких обґрунтовує своє рішення суддя (наприклад: протокол огляду місця події, протокол обшуку і виїмки, протокол вилучення речових доказів і т.д.), можуть містити суттєві помилки, перекручення та неповноту даних, що також може вплинути на відповідність вироку суду обставинам справи, його справедливість та істинність. Суддя, обґрунтовуючи свій вирок на процесуальних актах органів досудового слідства, сприймає їх на віру, бо іноді перевірити їх об'єктивність практично неможливо.

Ось, як про це пише В.П.Данєвський: „Следователь, задавшись целью найти необходимое в данном помещении, создав себе нередко определённый взгляд на дело и весь план действий, тщательно ищет и, если находит искомое или что-либо к нему подходящее, укрепляется в своём взгляде и плане. Если он ведёт дело серьёзно и с жаром, увлечён своими планами, то он или не видит ничего другого, или поверхностно скользит по нему, т.е. видит, но не воспринимает тех следов и указаний, которые могут поколебать его представление. Таковы, по нашему мнению, психологические основания односторонних действий следователя при обыске, образованию которых ничто не препятствует, кроме случайностей, резко бьющих в глаза и до очевидности не примиряющихся с взглядами следователя. При дополнении же следствия и ещё в меньшей мере на следствии судебном - много труднее, часто и невозможно проверить и восстановить недоделанное и не сделанное во время обыска. Не менее важен и осмотр местности, данные которого часто решают исход процесса. Между тем, в протоколе осмотра значится всё то, что говорит в пользу обвинения: обстоятельства противные, говорит Франческо Каррара, „ни во что ни ставятся” и в нём о многом умалчивается. Защита не допустила бы таких пробелов, а суд имел бы при решении дела полный материал: на суде защитник не смел бы опорочивать протоколы осмотра, смущая тем судей и присяжных и вырывая у них иногда несправедливые оправдания. Известно также, что повторить осмотр местности далеко не всегда возможно: время, посторонняя рука могут изгладить следы, изменить физиономию местности. Обвиняемый невинный может пострадать от такого осмотра, виновный - оправдается, т.е. интересы правосудия, уголовной репрессии и интересы личности одинаково страдают...” Даневский В.П. Наше предварительное следствие его недостатки и реформа.- К.: Семенко Сергій, 2003.- С.68-69.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7