Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві

Перед органами досудового слідства необхідно ставити завданням не встановлення і закріплення всіх доказів, а лише тих, без яких неможливе здійснення подальшого судочинства. Ці органи зобов'язані оперативно і якісно встановити і закріпити джерела доказової інформації, які у подальшому успішно можуть застосовуватись в інтересах правосуддя. Такий кримінальний процес ми дійсно можемо називати змагальним, економним і спрямованим на встановлення істини у справі.

Що стосується речових доказів, то вони можуть бути спотворені, пошкоджені, або навіть і знищені. Використання таких доказів безперечно є шляхом до судової помилки, для відступу від вимоги встановлення істини у справі.

Ще однією процесуальною помилкою, якої може допуститися суддя при формування внутрішнього переконання, є порушення вимог належності та допустимості доказів Попов В. Типичные ошибки при определении судом допустимости доказательств// Российская юстиция. - 2001. - №1.- С.52-54. . Помилка суду у визначенні кола обставин, що відносяться до справи, тобто об'єктивної основи, може призвести до неправильного вирішення питання, яке стосується належності доказів. Це виражається у тому, що у справі не збираються необхідні або збираються непотрібні докази Треушников М.К. Судебные доказательства. - М.: Городец, 2004. - С.113. . Помилка допустимості доказів виражається в тому, що в судовий процес потрапляють докази, які отримані з порушенням закону (наприклад, не можуть розглядатися як доказ анонімні показання, показання „по слуху” і т. ін.) Маевский В. Допустимость доказательств, полученных органами дознания до возбуждения дела// Российская юстиция. - 2000. - №6. - С.37; Григорьева Н. Исключение из разбирательства дела недопустимых доказательств// Российская юстиция. - 1995. - №11. - С.5-7..

М.М. Кіпніс у результаті дослідження, присвяченого проблемі допустимості доказів, дійшов висновку, що допустимість доказів включає в себе чотири критерії:

1) наявність належного суб'єкта, який вповноважений проводити процесуальну дію, спрямовану на отримання доказів;

2) належне джерело фактичних даних (відомостей, інформації), що становить зміст доказу;

3) належна процесуальна дія, що використовується для отримання доказу;

4) належний порядок проведення процесуальної дії (судової чи слідчої), що використовується, як засіб отримання доказів Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. - М.: Юрист, 1995.- С.13-27. .

Порушення цих вимог є шляхом до помилки допустимості доказів Сибилева Н.В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе. - К.: УМК ВО, 1990. - 66 с.; Степанов О. Допустимість доказів за кримінально-процесуальним законодавством України// Право України. - 2002. - №7. - С.61-65; Назаров А.Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - 323 с.; Дивишука І. Спірні проблеми допустимості доказів у кримінальному процесі// Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №6. - С.90-93..

Крім того, виникають й інші питання, що стосуються умов формування внутрішнього переконання. Зокрема, як система оцінки доказів за внутрішнім переконанням працює в умовах змагальності та за її відсутності в кримінальному судочинстві? Як вона діє при безпосередній оцінці доказів та при оцінці протоколів органів досудового слідства? Як вона діє при безперервному судовому розгляді справи і при наявності тривалих перерв у її розгляді?

Суттєвий вплив на формування внутрішнього переконання судді відіграє й те, чи безпосередньо він знайомиться з доказами у справі чи через протоколи органів досудового слідства. На думку автора, формування внутрішнього переконання судді у справі повинно відбуватися з урахуванням вимог принципу безпосередності. У відповідності з цим принципом суддя має особисто знайомитись з первинними доказами та з їх джерелами Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. - М., Изд-во Моск. ун-та, 1956.- С.224; Советский уголовный процесс: Учебник/ Под ред. проф. Д.С. Кареева. - М.: Госюриздат, 1956. - С.224.. Тільки за таких умов можна досягти певного рівня „чистоти” у формуванні внутрішнього переконання судді. При формуванні внутрішнього переконання користуватися протоколами органів досудового слідства необхідно лише у виключних випадках, коли оригінали доказів та їх джерела знищені, або недоступні для безпосереднього користування (наприклад, коли потерпілий помер на момент розгляду справи в суді, а збереглися протоколи допиту з його показаннями). „Зловживання” протоколами досудового слідства під час розгляду справи може призвести до формування суддею не свого внутрішнього переконання, а „запозичення” ним переконання яке склалося у слідчого на досудовому слідстві. Протоколи досудового слідства у більшості випадках мають відбиток суб'єктивних поглядів, переконань слідчого у справі.

Негативний вплив на формування внутрішнього переконання судді відіграють тривалі перерви між судовими засіданнями (які можуть розтягуватися на місяці) під час розгляду справи. При цьому втрачається цілісність формування внутрішнього переконання судді. Докази у справі розглядаються не в сукупності, а відірвано один від одного. Окремі факти суддею взагалі можуть бути забуті, або залишені поза увагою. Тому у судді не може скластися повноцінне внутрішнє переконання у підсумку розгляду всієї справи. Така побудова кримінального судочинства є шляхом до судових помилок та спотворення істини у справі.

Щоб запобігти судових помилок, досягти „чистоти” формування внутрішнього переконання судді за допомогою всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи в теорії кримінально процесу необхідно виробити правила, які повинні допомогти віднайти істину.

Ще Декарт, в своїй роботі “Міркування про метод...” Декарт Рене. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках / Віктор Андрушко (пер.), Стела Гатальська (пер.). - К.: Тандем, 2001. - 101 с. , давав чотири золотих правила для кожного дослідника істини:

1. Ніколи нічого не визнавати достовірним, поки достовірність ця не стане зовсім очевидною, тобто необхідно старанно запобігати упередженості і квапливості у висновках і обґрунтовувати свої роздуми тільки на тому, що уявляється розуму настільки ясно і чітко, що не виникає підстав для сумнівів.

2. Будь-яке важке завдання необхідно розділяти на стільки частин, на стільки це можливо і необхідно для найкращого його вирішення.

3. Дослідження необхідно проводити у певному порядку, починаючи з самих простих речей та найбільш зручних для пізнання, щоб мало-помалу досягти, начебто по сходинках, пізнання речей, найбільш складних передбачаючи зв'язок навіть і між такими предметами, які не слідують один за одним у природному порядку.

4. Необхідно вести облік всіх фактів і робити їх огляд настільки вичерпно, щоб можна було б бути впевненим, що нічого не пропущено.

Ці основні правила повинні застосовуватися всюди, де людина шукає істини на підставі фактів, за допомогою яких розкриваються або діють закони природи, або причини, що викликають які-небудь зміни у зовнішньому або внутрішньому світі Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - Тула: Автограф, 2000. - С.199..

Застосовуючи ці правила для дослідження істини через всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи в кримінальному судочинстві, ми отримуємо наступні керівні начала, яких необхідно дотримуватися при доказуванні та формуванні внутрішнього переконання судді у кримінальній справі:

1. Запобігати упередженості про винність особи, поки не будуть отримані факти, які не містять серйозних сумнівів ні в тому, що злочин дійсно мав місце, ні в тому, що він вчинений підсудним. Дізнавач, слідчий, суддя повинен вислуховувати свідків чесно, сприймати все, а не тільки те, що придатне для обвинувачення, тримаючи свою душу відкритою, як кажуть англійці (keep his mine open!), і непотрібно піддаватися впливу суспільного афекту, який Вольтер затаврував влучним словом: “la demence de la canaille” (рос. “безумие сволочи”). У кожній кримінальній справі повинен бути обов'язково такий вирішальний, фундаментальний доказ, який, при самих різних особистих поглядах на справу, сам по собі залишався б твердим і відправним пунктом для обвинувачення... Поспішність у висновках і упередженість - ось зло, яке необхідно запобігати тому, на кого покладено обов'язок доказувати винність. Чесну упередженість, якою частенько виправдовують тенденційність у правосудді, ми не допускаємо. Хто є чесним, той прагне до справедливості, а справедливість не допускає упередженої думки про винність...

Необхідно напрацьовувати звичку до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, необхідно виробляти вміння керувати своїми почуттями, щоб позбавлятися упередженості думок, навіть тоді коли ці думки викликані обстановкою розгляду справи.

2. При доказуванні справу необхідно розділяти на частини, на стільки це можливо; при такому розділі більш чітко виділяються важкі завдання у справі, й їх можна кожне розглянути більш обґрунтовано. Це правило має особливе значення для складних справ, в яких багато обставин і, відповідно, велика кількість доказів.

3. При доказуванні необхідно вести вичерпний огляд наявних фактів. Факти люблять облік...

Цих правил достатньо, щоб, на скільки можливо, досягти істини, при виведенні висновку із здобутого матеріалу... Метод дослідження істини тільки тоді приносить користь, коли він стає звичкою людини, стає її звичайним прийомом Там само. - С.199-203..

Розділ 3 Процесуальний порядок скасування вироку суду з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового та судового слідства

3.1 Порядок апеляційного скасування вироку суду з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового та судового слідства

1) засуджений, його законний представник і захисник -- у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав виправдання;

3) законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, -- у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

4) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

5) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав закриття справи;

6) обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;

7) цивільний відповідач або його представник -- в частині, що стосується вирішення позову;

8) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, -- у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції;

9) потерпілий і його представник -- у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

10) цивільний позивач або його представник -- у частині, що стосується вирішення позову;

11) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

12) інші особи у випадках, передбачених КПК (ст. 348 КПК).

Апеляції розглядаються апеляційними судами:

1) Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя -- на судові рішення районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів;

2) Військовими апеляційними судами регіонів і Військово-Морських Сил -- на судові рішення військових судів гарнізонів (ст. 356 КПК).

Апеляція, як правило, подається через суд, який постановив вирок. Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяцівз дня направлення її до апеляційного суду. У апеляційному провадженні справа проходить попередній розгляд (при необхідності) у відповідності до ст.. 357 КПК, після чого починається безпосередній розгляд справи.

Виконавши підготовчі дії, зазначені в статтях 283-287, 293 КПК, головуючий роз'яснює учасникам судового розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових дебатах, а особам, які подали апеляції, -- право підтримувати апеляції або відмовитись від них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правилами статті 296 КПК.

Після цього головуючий чи один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апеляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено КПК або рішенням апеляційного суду.

Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 КПК лише щодо тієї частини вироку, законність і обгрунтованість якої оспорюється в апеляції.

Судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться у відповідності з вимогами статті 318 КПК і полягають у промовах учасників судового розгляду стосовно тієї частини вироку, яка оскаржена. Першими виступають особи, які подали апеляції. Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках -- останнім.

Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановлення рішення щодо законності і обгрунтованості вироку суду першої інстанції підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово.

Нарада суддів апеляційного суду провадиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 КПК.

Протокол судового засідання та фіксація технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у випадку проведення ним судового слідства.

За результатами розгляду справи у порядку апеляційного провадження, якщо буде встановлено наявність однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства (ст. 368 КПК) апеляційний суд на підставі ч. 1 ст. 366 скасовує вирок і повертає справу прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в суд першої інстанції; або скасовує вирок чи закриває справу.

При цьому апеляційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Апеляційний суд не вправі скасувати постанову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої ставилося питання про застосування цих засобів.

Апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повертає справу на додаткове розслідування у випадках, якщо при апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні (п. 4 ч. 1 ст. 374 КПК).

Скасовуючи вирок (постанову), апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону та покарання.

У разі скасування вироку (постанови) з поверненням справи на додаткове розслідування, справа надсилається прокурору через суд, який постановив вирок (постанову).

Вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

Апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені статтями 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.

Ухвала апеляційного суду складається одним із суддів у відповідності до вимог ст. 377 КПК. Після складання ухвали і підписання її всіма суддями суд повертається до залу судового засідання, де ухвалу оголошує один із суддів.

Суддя апеляційного суду, залишившись при постановленні вироку, винесенні ухвали чи постанови при окремій думці, має право викласти її письмово в нарадчій кімнаті. Цей документ не підлягає оголошенню, але приєднується до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 КПК вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряються апеляційним судом у межах апеляції, а висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 290 і ст. 301-1 КПК докази не досліджувалися, не перевіряються. У той же час за вимогою ч. 2 ст. 365 КПК, якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення. Таким чином, за логікою законодавця, якщо помилки допущено щодо осіб, стосовно яких апеляції не подано, ці помилки мають бути виправлені, а щодо тих, стосовно яких апеляції подані, -- помилки виправляються тільки в межах апеляції. Така позиція є непослідовною Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 529. . Вважаємо, що апеляційний суд зобов'язаний за наявності підстав прийняти рішення на користь особи, щодо якої подана апеляція і в тому випадку, якщо про це в апеляції не йдеться. Ця норма має бути удосконалена в новому КПК.

Ухвала апеляційної інстанції є остаточною і набирає законної сили після її оголошення. Вона може бути скасована за наявності до того підстав лише в касаційному провадженні або у порядку виключного провадження.

3.2 Порядок касаційного скасування вироку суду з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового та судового слідства

Відповідно до чинного законодавства єдиною касаційною інстанцією з перегляду кримінальних справ в Україні є Верховний Суд України і, зокрема, його Судова палата у кримінальних справах і Військова судова колегія.

Слід зазначити, що в одній главі КПК, в одних і тих самих статтях врегульовано різні правовідносини касаційного перегляду справ, судові рішення в яких не набрали законної сили, і справ, судові рішення в яких набрали законної сили, що значно ускладнює сприйняття і застосування закону Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 571.. Це повинен врахувати законодавець при прийнятті нового КПК.

Як зазначено у ст. 383 КПК, у касаційному порядку можуть бути перевірені:

1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов.

Касаційні скарги на зазначені судові рішення мають право подати:

-- засуджений, його законний представник і захисник -- у частині, що стосується інтересів засудженого;

-- виправданий, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав виправдання;

-- законний представник, захисник неповнолітнього і сам неповнолітній, стосовно якого застосовані примусові заходи виховного характеру, -- в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

-- законний представник і захисник особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

-- обвинувачуваний, стосовно якого справа закрита, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав закриття справи;

-- обвинувачений, стосовно якого справа направлена на додаткове розслідування, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;

-- цивільний відповідач або його представник -- у частині, що стосується вирішення позову;

-- потерпілий і його представник -- у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

-- цивільний позивач або його представник -- у частині, що стосується вирішення позову;

-- особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду (ст. 384 КПК).

Касаційне подання на судові рішення апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, а на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені останнім в апеляційному порядку, крім названих осіб має право подати і прокурор, який брав участь в апеляційному розгляді справи.

Касаційні скарги і подання можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення апеляційним судом вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються. Виняток передбачений для засудженого, що перебуває під вартою. Для нього касаційний строк обчислюється з моменту вручення йому копії рішення.

Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який постановив судове рішення.

Перебування в суді кримінальної справи протягом строку, встановленого для касаційного оскарження і внесення касаційного подання, і заборона на його витребування в цей період є гарантіями права учасників процесу на ознайомлення з провадженням у справі і скаргами (поданнями), що надійшли в суд.

Після надходження до суду касаційної інстанції справа передається судді-доповідачу. У судовому засіданні справи розглядаються касаційним судом у складі трьох суддів за правилами, встановленими ст. 394, частинами 1--З ст. 362 КПК.

У розгляді справи можуть брати участь всі особи, яким надано право на касаційне оскарження і внесення касаційного подання на судові рішення. Засідання проводиться з обов'язковою участю прокурора. Участь інших осіб є їхнім правом, а не обов'язком, і їхня неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. Учасники судового розгляду, які з'явилися у судове засідання, мають право давати пояснення і суд зобов'язаний надати їм слово для цього. Якщо засуджений, що перебуває під вартою, заявив клопотання про виклик його в судове засідання для дачі пояснень, суд касаційної інстанції зобов'язаний викликати його і заслухати пояснення. Ухвала суду касаційної інстанції ухвалюється в нарадчій кімнаті а дотриманням вимог, які пред'являються до постановлений вироку (статті 322, 325 КПК).

У касаційному провадженні протокол судового засідання не ведеться, тому істотні обставини судового засідання (суть пояснень учасників процесу, виступ прокурора) викладаються в ухвалі.

Касаційний суд перевіряє судове рішення з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє й оцінює і нові матеріали, подані особами, що надіслали скарги (подання), або витребувані самим судом.

Касаційний суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами у межах оскарженої частини. Вийти за межі касаційних вимог суд може лише у випадку, якщо цим не погіршується становище засудженого або виправданого.

Якщо задоволення скарги або подання дає підстави для ухвалення рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги або не внесено подання, суд касаційної інстанції повинен прийняти таке рішення (ст. 395 КПК).

Справа з касаційними скаргами (поданнями) вивчається суддею касаційного суду і призначається до розгляду в судовому засіданні для вирішення питання, чи є підстави до скасування або зміни судового рішення, чи таких підстав немає. У судовому засіданні, якщо колегія суддів у складі трьох суддів за участю прокурора дійде висновку про відсутність підстав для скасування або зміни судового рішення, вона своєю ухвалою відмовляє в задоволенні касаційної скарги (подання). Якщо ж колегія суддів дійде висновку про наявність підстав для скасування або зміни судового рішення, вона своєю ухвалою призначає справу до розгляду з обов'язковим повідомленням учасників судового розгляду про день і час цього розгляду; строк розгляду справи не повинен перевищувати два місяці з моменту винесення даної ухвали.

Вимоги до вмісту касаційної скарги (подання), обсягу перевірки справи касаційним судом (ст. 395 КПК), порядок розгляду справ з касаційними скаргами (поданнями) на судові рішення, зазначені в ч. 2 ст. 383 КПК, постановлений ухвали і звернення її до виконання такі самі, як ті, що пред'являються до відповідних документів і дій у справах з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені в ч. 1 ст. 383 КПК.

Відповідно до ст. 396 КПК у результаті касаційного розгляду справи суд може прийняти одне з таких рішень:

1) залишити вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи подання -- без задоволення;

2) скасувати вирок, постанову чи ухвалу і направити справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

3) скасувати вирок, постанову чи ухвалу і закрити справу;

4) змінити вирок, постанову чи ухвалу.

Відповідно до ст. 398 КПК касаційний суд має право скасувати або змінити вирок, ухвалу, постанову тільки у випадках:

-- істотного порушення кримінально-процесуального закону;

-- неправильного застосування кримінального закону;

-- невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого.

Істотні порушення кримінально-процесуального закону -- це порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу, встановити істину в справі, забезпечити права і законні інтереси учасників процесу й постановити паком ний, обґрунтований і справедливий вирок (постанову).

До істотних порушень кримінально-процесуального закону належать обставини, коли: за наявності підстав для закриття справи її не було закрито; вирок винесено незаконним складом суду; порушено право обвинуваченого на захист; порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;, порушено таємницю наради суддів; вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів та інші обставини, зазначені у ст. 370 КПК.

Ухвала касаційного суду повинна бути законною, обґрунтованою і мотивованою. Зміст ухвали касаційного суду має відповідати таким самим вимогам, як і зміст ухвали апеляційного суду. В ухвалі зазначаються всі обставини, про які вказано у ст. 377 КПК, наведені докладні мотиви в обґрунтування прийнятого рішення та чітко і правильно сформульоване рішення.

Ухвала складається у нарадчій кімнаті одним із суддів, підписується всіма суддями, які беруть участь у розгляді справи, й оголошується у залі судового засідання. Якщо складання ухвали вимагає значного часу, суд вправі скласти і оголосити лише резолютивну її частину, яку підписують всі судді, а повний текст ухвали складається і оголошується учасникам судового розгляду не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини.

СУДОВА ПРАКТИКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2008 року січня 29 дня колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

Головуючого: Лугового М.Г.

Суддів: Сінашенка В.Г., Прокопенка О.Б.

З участю прокурора: Кононової Л.Ф.

Потерпілої: ОСОБА_1

Представника потерпілих: ОСОБА_2

Засудженої: ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора Сухоставець О.О., потерпілої ОСОБА_1, представника потерпілих ОСОБА_2 на вирок Ковпаківського районного суду м.Суми від 10 серпня 2007 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судима

засуджена за ст.121 ч.2 КК України з застосуванням ст.69 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 по 10000 грн. кожній на відшкодуваня моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_3 визнана винною і засуджена за вчинення злочину за таких обставин.

27 липня 2005 року ОСОБА_3 разом з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 в домоволодінні по АДРЕСА_1 вживали спиртні напої. Близько 2 год. 27 липня 2005 р. до вказаного домоволодіння підійшов ОСОБА_11, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, і почав брутально лаятися на колишню співмешкану ОСОБА_7 та інших осіб, що перебували у дворі господарства. При цьому ОСОБА_11 вдарив ОСОБА_9, яка намагалася його заспокоїти. Коли присутні у дворі відчинили хвіртку, то ОСОБА_3 опинилась першою перед ОСОБА_11, якого штовхнула і разом вони впали на землю. При цьому ОСОБА_3 умисно з великою силою стала наносити удари ОСОБА_11 у життєво важливі органи, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть потерпілого.

В поданих апеляціях:

- потерпіла ОСОБА_1 вважає вирок суду незаконним, оскільки суд призначив засудженій покарання, яке є несправедливим внаслідок його м'якості, не врахував її думку про призначення засудженій максимального покарання та неправильно застосував положення ст.69 КК України, крім того, суд при визначенні розміру відшкодуванняїй моральної шкоди не врахував глибину її фізичних і моральних страждань, занизив розмір стягнення, а тому просить вирок суду скасувати і постановити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_3 за ст.121 ч.2 КК України 10 років позбавлення волі та стягнути з неї на її користь 70000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- представник потерпілих ОСОБА_2 вважає вирок суду незаконним, оскільки суд призначив засудженій покарання, яке є несправедливим внаслідок його м'якості, не врахував його думку про призначення засудженій максимального покарання та неправильно застосував положення ст.69 КК України, крім того, суд при визначенні розміру відшкодуванняїй моральної шкоди потерпілим не врахував глибину їх фізичних і моральних страждань, занизив розмір стягнення, тому просить вирок суду скасувати і постановити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_3 за ст.121 ч.2 КК України 10 років позбавлення волі та стягнути з неї на користь потерпілої ОСОБА_12 70000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 7000 грн. на відшкодування витрат у сфері права, а також на користь потерпілої ОСОБА_5 стягнути 40000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 7000 грн. на відшкодування витрат у сфері права;

- прокурор Сухоставець О.О., не оспорюючи доведеності вини засудженої і правильність кваліфікації її дій, вважає, що суд не врахував тяжкість вчиненого засудженою злочину, яка вину не визнала і не розкаялася, і призначив їй м'яке покарання, крім того, висновки суду про умисне нанесення засудженою численних ударів у життєво важливі органи не відповідають фактичним обставинам справи, а тому просить вирок суду скасувати і справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача про обставини справи та доводи поданих апеляцій, пояснення потерпілої ОСОБА_1 і представника потерпілих ОСОБА_2, які підтримали свої апеляції, засудженої ОСОБА_3, яка погодилась з вироком суду, думку прокурора Кононової Л.Ф., яка підтримала апеляцію прокурора і вважала, що вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.367 КПК України підставами скасування або зміни вироку при розгляді справи в апеляційному суді є однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства, а відповідно до ст.368 КПК України однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи.

При проведенні досудовго слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді поряд з іншими обставинами, відповідно до ст.64 КПК України, підлягає доказуванню подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).

Органи досудового слідства не дотримались цих вимог закону і при пред'явленні ОСОБА_3 обвинувачення за ст.121 ч.2 КК України не розкрили об'єктивну сторону цього злочину щодо способу та інших обставин його вчинення.

Так. у постанові про притягнення як обвинуваченого органи досудового слідства зазначили, що 27.07.2005 р. ОСОБА_3, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння в районі будинку по АДРЕСА_1, підійшла до раніше знайомого ОСОБА_11 і на грунті раптово виникших неприязних стосунків умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження згідно висновку судово-медичної експертизи, від яких настала смерть ОСОБА_11( т.1 а.с.158-160 ).

Під час розгляду справи суд не звернув уваги на те, що органами досудового слідства ОСОБА_3 за ст.121 ч.2 КК України пред'явлено неконкретне обвинувачення, та при постановленні вироку і формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, також не розкрив об'єктивну сторону цього злочину щодо способу та інших обставин його вчинення.

Таким чином, органами досудового слідства ОСОБА_3 було пред'явлено неконкретне обвинувачення, чим було порушено її право на захист і це позбавляло суд можливості постановити законний і обгрунтований вирок. Зазначена неправильність та неповнота досудового слідства не можеь бути усунута в судовому засіданні, а тому колегія суддів вважає необхідним вирок суду відносно ОСОБА_3 скасувати і кримінальну справу повернути прокурору Ковпаківського району м.Суми для організації проведення додаткового розслідування, частково задовольнивши апеляції прокурора, потерпілої і представника потерпілих. Під час додаткового розслідування необхідно належним чином з'ясувати спосіб та інші обставини вчинення злочину щодо потерпілого ОСОБА_11 і в залежності від встановленого прийняти законне рішення.

Що стосується доводів апеляцій потерпілої і представника потерпілих в частині розміру відшкодування моральної шкоди, то це питання має вирішуватись під час нового судового розгляду кримінальної справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.362,365, 366, 377 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляції прокурора Сухоставець О.О., потерпілої ОСОБА_1 і представника потерпілих ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Ковпаківського районного суду м.Суми від 10 серпня 2007 року відносно ОСОБА_3 скасувати, а кримінальну справу повернути прокурору Ковпаківського району м.Суми для організації проведення додаткового розслідування.

Мірою запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 залишити утримання під вартою.

Головуючий :

Судді :

У Х В А Л А

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7