Международное право

Международное право

7

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

ОДЕССКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМ. И.И. МЕЧНИКОВА

Контрольная по курсу: «Международное публичное право»

Студента 3-го курса отделения международных отношений

Одесса-2004

10. Основное предназначение международного права.

Одним из основных и необходимых инструментов управления международными отношениями служит международное право. При его помощи создается и поддерживается мировой порядок. Оно делает поведение государств более предсказуемым.

Государства обладают равным правом на участие в решении международных проблем, и прежде всего тех, что непосредственно затрагивают их интересы. Необходимо обес-печить уважение законных интересов всех государств, несмот-ря на их многообразие, добиваться гармонизации этих интере-сов. Баланс силы подлежит замене балансом интересов, кото-рый способен быть основой стабильности мирового порядка.

И в этом плане важная роль принадлежит международному праву. На его основе происходит согласование интересов. До-стигнутый баланс закрепляется, находит выражение в нормах. Последние содействуют сохранению достигнутого и служат инструментом реализации вытекающих из этого задач.

Новый мировой порядок и соответствующее ему междуна-родное право призваны создать условия для широкого сотруд-ничества в области экономики, науки, здравоохранения, куль-туры, от чего в растущей мере зависит благосостояние госу-дарств. В общем благополучии заключена суть нового мирового порядка и соот-ветствующего ему международного права. Это дает основания говорить о становлении международного права общего благо-получия.

Отражая не только национальные интересы государств, но и интересы их сообщества в целом, международное право ста-новится не просто межгосударственным правом, но и правом международного сообщества в целом.

39. Основные издания по международному праву.

Фундамент современного (или, как часто говорят, нового международного) права был заложен Уставом ООН. В социальном плане Устав ООН воплотил общечелове-ческие интересы и надежды на то, что совместными усилиями государства обеспечат мир и процветание.

В политическом плане положения Устава ООН отражали новое мышление. Устав предписывал отказ от доминировавшей на протяжении веков концепции господства силы и замену ее концепцией господства права. Устав порвал с легализацией колониального угнетения, характерной для классического международного права.

Устав ООН определил общие цели и принципы междуна-родного права, которые являются главными системообразую-щими факторами. Из совокупности норм право превратилось в систему на базе единых целей и принципов. Если в прошлом те или иные принципы нередко лишь декларировались, то после принятия Устава они становятся все более реальной катего-рией. Цели и принципы, провозглашенные в этом документе, наделены высшей юридической силой. Это к ним в первую оче-редь относится ст. 103 Устава, предусматривающая, что в слу-чае противоречия обязательств государств по какому-либо со-глашению их обязательствам по Уставу преимущественную силу имеют последние. Об особой силе принципов говорит и положение Устава, согласно которому ООН обеспечивает, что-бы даже государства, не входящие в состав ООН, действовали в соответствии с ее принципами, когда это необходимо для поддержания мира.

97. Внешнеполитическое и правовое значение положений ст. 9 Конституции Украины.

Положення статті 9-ої Конституції України мають надзвичайно важливе зовнішньополітичне і правове значення особливо в умовах активного входження України у світове співтовариство. По-перше, вони свідчать про вірність України своїм міжнародно-правовим зобов'язанням, які проголошуються обо-в'язковими для виконання поряд з національним законодавством, та про повагу до норм міжнародного права. По-друге, вони в певній мірі дають відповіді на питання практичного застосування положень міжнародних договорів в Україні та їх співвідно-шення з чинним законодавством України.

Положення цієї статті Конституції співзвучні з чинним законодавством України. Подані на ратифікацію міжнародні дого-вори України попередньо розглядаються Комітетом Верховної Ради України у закордонних справах і зв'язках з СНД, а в разі необхідності - іншими комі-тетами Верховної Ради.

Важливим є те, що у разі виявлення розбіжностей між договором, поданим на ратифікацію, і Конституцією України, договір має надсилатися до Конституційного Суду України для одержання ви-сновку щодо його відповідності Конституції.

У частині другій даної статті Конституції зазначено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції, можливе лише після внесен-ня відповідних змін до неї. Тобто, іншими словами, укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, забороняється. Тут важливо наголосити на тому, що зміна положень Конституції, якщо вони суперечать міжнародним договорам Ук-раїни, тепер можлива лише при вирішенні надзви-чайно важливих питань життєдіяльності держави і суспільства і якщо при цьому не виникає загрози національним інтересам та безпеці України.

126. Источники закрепления международных прав и обязанностей международных организаций.

Международные договоры, относящиеся к источникам права меж-дународных организаций, можно разбить на три группы: договоры между государствами; договоры между государствами и международ-ными организациями и договоры между международными органи-зациями. Среди договоров первой группы особое место занимают учредительные акты международных организаций. Они определяют правовую природу международных организаций, наделяя их правами и обязанностями, составляющими их правосубъектность. При этом Устав ООН, закрепивший основные принципы международного пра-ва, является источником» имеющим важное значение для всех отрас-лей международного права, включая право международных орга-низаций. Это означает, что международные организации должны действовать в соответствии с общепризнанными принципами и нор-мами, закрепленными в Уставе ООН.

Из других договоров между государствами следует выделить меж-дународные соглашения, устанавливающие нормы общего порядка для международных организаций. Так, в ряде соглашений признается принцип ответственности международных организаций, например в Договоре о принципах деятельности государств по исследованию и использованию космического пространства, включая Луну и другие небесные тела, от 27 января 1967 г. В договорах о привилегиях и иммунитетах международных организаций, например в Конвенции о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 г., регулируется правовой статус международных организации на территории го-сударств.

К группе договоров между государствами и международными организациями относятся соглашения о месте пребывания штаб-квартиры международной организации, о ее представительстве в государствах, функциональные соглашения, направленные на реали-зацию целей организации: о технической помощи; о финансовой помощи; об опеке; о предоставлении вооруженных сил и других видов военной помощи и т.д.

184. Формы правотворческой деятельности в международном праве.

Міжнародна правотворчість -- це активно творча діяль-ність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.

Сформована державна воля, якщо вона може бути за-доволена в національних умовах, формулює внутрішньо-державний правовий акт; якщо для її реалізації необхідні зусилля інших держав, то вказана воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з інши-ми державами.

Це відбувається в певному правовому порядку. Про-цесу міжнародно-правового нормоутворення властиві дві стадії: а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (передусім держав) щодо змісту правил поведінки; б) досягнення згоди (на рівні волевиявлення) стосовно визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права.

Міжнародна правотворчість починається з правотворчої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб та інтересів держава формує власну позицію і ус-відомлює, що захист її без зусиль інших держав немож-ливий. Сформована позиція держави, як правило, бу-дується на трьох основних компонентах: а) власному ба-ченні механізму розв'язання проблеми; б) прогнозі пер-спективи її впорядкованого розвитку; в) можливості ви-користання потенціалу інших держав при вирішенні вка-заної проблеми.

220. Классификация норм международного права.

Міжнародне право досить жорстко підходить до форму-лювання основних принципів. Зазвичай беруться до уваги три джерела, в яких держави прямо ставили за мету сфор-мулювати основні принципи міжнародного права: Статуї ООН, Декларація про принципи міжнародного права і За-ключний акт Гельсінкі 1975 р. Статут і Декларація назива-ють тільки сім принципів: 1) незастосування сили або за-грози силою; 2) мирного вирішення міжнародних спорів; 3) невтручання; 4) співробітництва; 5) рівноправ'я і само-визначення народів; 6) суверенної рівності держав; 7) доб-росовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом.

Гельсінський акт 1975 р. додатково назвав ще три принципи: 8) територіальної цілісності; 9) поваги прав людини; 10) непорушності кордонів. Останній принцип визнано лише щодо європейського регіону, а значить, не може вважатися універсальним. Отже, основні міжнарод-но-правові акти принципово зупиняються лише на дев'я-ти універсальних принципах міжнародного права.

Ситуація змінюється, якщо брати до уваги інші декла-рації Генеральної Асамблеї ООН, а саме Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., Декларацію про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1982 р. та ін.

Численні резолюції ООН називали такі принципи: справедливості, добросовісності, незловживання правом, добросусідства, спільної спадкоємності людства, охорони навколишнього середовища тощо. Окремі автори відразу ж запровадили зазначені принципи до своїх класифікацій основних принципів міжнародного права, не звернувши уваги на досить слушне застереження Інституту міжнарод-ного права про те, що резолюції Генеральної Асамблеї ООН уживають поняття «принцип» частіше в неправово-му значенні.

Як зауважує 1.1. Лукашук, це поняття використовуєть-ся в таких значеннях: 1) як правове і як неправове; 2) як норма вищого чи найвищого порядку; 3) як норма, що породжує конкретні правила; 4) як норма, важлива для цілей резолюції; 5) як ціль, якої необхідно досягнути як вимоги до правової чи іншої політики; 6) як керівна заса-да для тлумачення.

Якщо взяти до уваги окремі дослідження вчених або рішення наукових асоціацій, то кількість «основних» принципів міжнародного права сягне нескінченності. До-сить часто до принципів, визначених в основних доку-ментах ООН, науковці додають свої, збільшуючи їхню кількість, таким чином, у декілька разів. Лише в Декла-рації про прогресивний розвиток міжнародного публічно-го права, які стосуються нового економічного порядку, ухваленій на конференції Асоціації міжнародного права 1986 р., було названо такі принципи: 1) панування міжна-родного публічного права у міжнародних економічних від-носинах; 2) добросовісне виконання зобов'язань; 3) прин-цип справедливості і солідарності; 4) право на допомогу та сприяння в розвитку; 5) обов'язок співробітничати в глобальному розвитку; 6) невід'ємний суверенітет над природними ресурсами, економічною діяльністю і багат-ствами; 7) право на розвиток; 8) принцип спільної спад-коємності людства; 9) принципи рівності і недискримі-нації; 10) принцип рівноправної участі країн, що розви-ваються, в міжнародних відносинах; 11) принцип матері-альної рівності; 12) права кожної держави на блага науки і технології; 13) принцип мирного вирішення спорів.

Ясна річ, що за такої «принципотворчості» необхідна класифікація хоча б для того, щоб їх запам'ятати. Кіль-кість класифікацій на сьогодні, мабуть, не менша за кіль-кість основних принципів міжнародного права.

Не применшуючи значення решти класифікацій, роз-глянемо деякі з них (окремі автори пропонують кілька класифікацій). Так, В, П. Панов, М. Ф. Філімонова, С. В. Шульга пропонують таку класифікацію:

1) принципи забезпечення і захисту глобальних цінно-стей (а) поваги прав та основних свобод людини; б) за-хисту навколишнього середовища; в) рівності і самови-значення народів і націй);

2) принципи мирного співробітництва (а) співробіт-ництва держав; б) суверенної рівності держав; в) добро-совісного виконання міжнародних зобов'язань; г) невтру-чання у внутрішні справи держав; д) поваги державного суверенітету);

3) принципи забезпечення миру та безпеки людства (а) заборона застосування сили і загрози силою; б) мир-ного розв'язання спорів; в) непорушності кордонів; г) за гального і повного роззброєння; д) територіальної ціліс-ності);

4) спеціальні принципи (практично всі з перерахова-них вище, крім: поваги прав та основних свобод людини, співробітництва держав, суверенної рівності держав і доб-росовісного виконання міжнародних зобов'язань);

5) функціональні принципи (а) співробітництва дер-жав; б) суверенної рівності держав; в) добросовісного ви-конання міжнародних зобов'язань; г) мирного розв'язан-ня міжнародних спорів);

6) нові статутні принципи -- йдеться про принципи Статуту ООН (а) поваги прав та основних свобод люди-ни; б) рівності й самовизначення народів і націй; в) забо-рони застосування сили або загрози силою; г) мирного вирішення спорів);

7) нові (післястатутні) принципи {а) захисту навко-лишнього середовища; б) загального і повного роззбро-єння).

Така класифікація, мабуть, не задовольнила М. Ф. Філімонову, і вона згодом запропонувала нову: 1) за фор-мою закріплення (а) писані принципи -- принципи те-риторіальної цілісності, непорушності кордонів; б) звичаєві принципи -- принцип співробітництва держав з охорони довкілля); 2) за історичною ознакою -- принципи, шо ви-никли в період: а) рабовласництва; б) феодалізму; в) ста-новлення капіталістичного способу виробництва; г) доста-тутні; д) статутні; є) післястатутні. Автор не зазначає, які принципи належать до певної епохи. Починає хроноло-гічний ряд принцип добросовісного дотримання міжна-родних зобов'язань, а завершує -- принцип, який зобо-в'язує суб'єктів міжнародного права співпрацювати в за-хисті навколишнього середовища. Очевидно, що така «класифікація» мало допомагає при з'ясуванні сутності основних принципів; 3) за ступенем важливості відносин, що захищаються принципами (а) такі, що забезпечують загальнолюдські цінності, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації: поваги прав та основних сво-бод людини, співробітництва держав у сфері охорони дов-кілля; б) пов'язані з інтересами держав -- невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози си-лою, загальне і повне роззброєння тощо); 4) спеціальні та функціональні принципи.

Висловлювалися й інші пропозиції щодо класифікації основних принципів, а саме: а) принципи, б) принципи-ідеї, в) принципи-цілі тощо.

Нині, коли ще не вироблені взаємовизнані критерії формулювання основних принципів, доцільніше керува-тися в їхній класифікації міжнародно-правовими актами. А вони дають підстави поділяти всі основні принципи на: 1) універсальні; 2) регіональні (наприклад, непоруш-ності державних кордонів); 3) локальні чи партикулярні (див., наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1972 р.; Основи взаємовідносин СРСР і США 1972 р. та ін.).

Можна також виокремити: 1) загальносистемні прин-ципи; 2) галузеві принципи; 3) принципи інституту між-народного права.

241. Национальный механизм реализации норм международного права.

Нормативно-правове забезпечення розпочинається із законодавчого визначення ставлення держави до норм міжнародного права. Це може проявитись у проголошенні переваги (примату) норм міжнародного права перед нор-мами національного законодавства, визнанні міжнарод-них договорів та звичаїв частиною національного законо-давства, невизнанні можливостей дії норм міжнародного права у внутрішньодержавній сфері, а відтак виробленні спеціальних правових механізмів переведення міжнарод-них зобов'язань у національно-правові та ін.

Незалежно від того, яке ставлення до норм міжнарод-ного права проголошують держави, на практиці вони пра-гнуть розробити додаткові правові механізми національ-но-правового забезпечення ефективності реалізації міжна-родно-правових актів.

У сукупності тих засобів, до яких удаються різні дер-жави, можна вирізнити такі: а) засоби забезпечення юридичної обов'язковості міжнародно-правових актів; б) за-соби інформування про зміст міжнародно-правових актів; в) засоби узгодження національно-правових актів з міжна-родно-правовими.

Найбільш уживаними засобами державно-правового забезпечення юридичної обов'язковості міжнародно-пра-вових актів є ратифікація, затвердження, прийняття (ак-цепт), приєднання та підписання міжнародно-правового акта, а також обмін документами.

Узвичаєними засобами інформування про зміст міжна-родно-правових актів є їх опублікування (безпосередньо або через повторення у формі внутрішньодержавного пра-вового акта). Деякі держави вдаються до такого засобу інформування, як проголошення. Це дещо об'ємніше по-няття, ніж опублікування. По-перше, проголошення може бути у формі опублікування у спеціальному збірнику. По-друге, воно може не відтворювати змісту міжнародного договору, а лише давати точну його назву й повідомляти про час його набрання чинності. Заінтересовані особи мають можливість у такому разі ознайомитися зі змістом договору у спеціальному виданні. По-третє, міжнародні угоди можуть бути проголошені по радіо, телебаченню або мережі Інтернету,

В деяких країнах практикується інформування про зміст міжнародних угод через видання спеціального зако-ну. Закон у таких випадках і оголошує зміст договору, і затверджує його від імені держави. Інформація про зміст міжнародних договорів передається здебільшого через ад-міністративно-правові акти.

304. Случаи, которые исключают международно-правовую ответственность.

Комиссия международного права ООН при разработке Проекта статей об ответственности государств разработала в 1980 г статьи об обстоятельствах, исключающих ответственность госу-дарств Эта ответственность исключается, по ее мнению, при следующих определенных условиях

1. В случае достижения государствами взаимного согласия относительно действий, кото-рые противоречат ранее принятым ими обязательствам или соответствующим нормам междуна-родного права Например, ввод иностранных войск на территорию государства обычно рассматри-вается как серьезное нарушение суверенитета государства, а зачастую как акт агрессии Однако подобная акция не может быть признала таковой, если она осуществляется по просьбе или с со-гласия государства (например, ввод индийских войск на территорию Шри-Ланки в 1987 г по вза-имному договору для борьбы против боевиков ТОТИ)

Страницы: 1, 2, 3