Форми та методи державної підтримки експортерів

З метою максимального надання національним виробникам реальних можливостей у торгівлі з країнами, що розвиваються, уряди створювали спеціальні фонди і навіть установи для кредитування таких поставок, а також розробляли особливо пільгові умови кредитування щодо процентних ставок, первинного внеску й форм погашення кредиту.

Як наслідок, загострилася конкуренція у сфері експортного фінансування, що загрожувала перерости у "кредитну війну". Це спричинилося до занепокоєння урядів більшості країн. А тому в 1976 р. було досягнуто міжнародних домовленостей країн — членів ОЕСР, які є найбільшими виробниками та експортерами машин і обладнання. Пізніше (у 1978 р.) ці домовленості було покладено в основу Міжнародної угоди про основні умови експортних кредитів, що користуються підтримкою держави, так званого консенсусу. У ньому визначались умови надання експортних кредитів і обмежувалися розміри державних субсидій по них.

Зазначена угода поширюється на експортні кредити з терміном погашення понад два роки, що користуються державною підтримкою у формі фондування, рефінансування, субсидування або страхування. Кредити мають надаватися лише для фінансування експорту певних груп товарів, наприклад машин, обладнання (крім військового), окремих видів металопродукції, будівництва об'єктів за кордоном і надання відповідних послуг. З цього переліку вилучено такі об'єкти високої вартості, як судна, електростанції (зокрема, атомні), літальні апарати, а також станції стеження за супутниками Землі.

"Консенсус" визначає всі основні (максимально пільгові) умови експортних банківських і комерційних кредитів. Мінімальний розмір готівки платежів встановлений на рівні 15 % суми контракту; отже, ліміт кредиту не може перевищувати 85 % обсягу зовнішньоторговельної операції. Іншими словами, імпортер, отримуючи кредит, змушений негайно оплатити щонайменше 15 % суми контракту.

Вибір валюти кредиту не обмежується. Термін і вартість кредиту диференціюються залежно від країн-позичальників. З цією метою останні поділяються на три групи:

• найспроможніші країни з рівнем національного прибутку на душу населення понад 4 тис. дол.;

• країни — експортери нафти — члени ОПЕК і більшість колишніх соціалістичних країн;

• більшість країн "третього світу" і КНР.

У липні 1988 р. пільгове кредитування найспроможніших держав було припинено.

Наданий кредит країна повинна погашати однаковими внесками не рідше одного разу за півріччя і починати погашати його не пізніше як через 6 місяців з дати поставки або введення в експлуатацію обладнання.

Розглядувана угода встановлює також мінімальний розмір процентних ставок по експортних кредитах залежно від термінів погашення і категорії країни-позичальника.

Значну роль у розширенні експорту товарів і послуг відіграє надання міжурядових кредитів з урахуванням і так званої фінансової допомоги. Ця форма стимулювання зовнішньоекономічних зв'язків із засобу тимчасового сприяння вивезення окремих видів продукції країн-кредиторів, якою вона була на початковому етапі, перетворилася на постійно діючий універсальний засіб.

Важливим засобом форсування експорту насамперед у країни, що розвиваються, за допомогою кредитів стали кредити міжнародних банківських організацій, головними фінансовими донорами яких є найбільші промислово розвинені країни. Основною міжнародною організацією в цій галузі є Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) разом з його організаціями, так звана Група світового банку. Важливу роль у кредитуванні країн Східної Європи і СНД відіграє Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Крім названих фінансових організацій діють також інші регіональні фінансові інститути, такі як Міжамериканський банк розвитку, Фонд розвитку і Інвестиційний банк ЄС, Азіатський та Карибський банки розвитку.

Зауважимо, що значна частина державних кредитів має, як правило, так званий пов'язаний характер, тобто в угоді про надання кредиту зазначається, що одержувач бере на себе зобов'язання витратити кошти, які надаються на придбання товарів і послуг, у країні-кредиторі або навіть у конкретних фірмах.

Серед різних форм сучасного стимулювання експорту найбільш всеохоплюючою і поширеною є звільнення експортерів від сплати непрямих і деяких прямих податків, до чого вдаються майже всі розвинені держави.

Податкові пільги застосовуються, як правило, однаковою мірою до всіх учасників міжнародної торгівлі. Однак оскільки переважна частка обсягу світового експорту припадає на взаємний оборот розвинених країн, ці пільги практично сприяють реалізації продукції передусім у найрозвиненіших країнах.

Цей вид пільг є однією з найбільш прихованих форм фінансового заохочення експорту, бо в кожній країні поряд з однаковими або схожими податками існують специфічні податки, а також різноманітні винятки щодо оподаткування окремих товарів, операцій або підприємств. Прагнення максимально використати переваги національної податкової системи в інтересах зовнішньоторговельної експансії спричинилося до безлічі пільг, внаслідок чого урахування і оцінка їх ефективності стала складною проблемою.

Податкове заохочення експорту здійснюється переважно в такі способи:

• у всіх країнах вживаються заходи в межах діючих національних систем оподаткування, що передбачають додаткові пільги, наприклад звільнення експортних товарів від непрямих податків;

• розширюється номенклатура товарів, відповідно до яких стягнуті раніше митні збори повертаються (повернення мита);

• передбачається звільнення від сплати податків на матеріали, використані у виробництві експортних товарів;

• знижується пряме оподаткування підприємців для часткової компенсації їх витрат як експортерів;

• дозволяється створювати неоподатковувані грошові форми для розвитку експорту;

• передбачається відстрочення сплати податків;

• запроваджується система умовного безмитного ввезення.

Поряд з непрямим оподаткуванням у багатьох країнах експортерам надаються пільги у формі часткового звільнення від сплати прямих податків, знижується податок з фірм, що створюють зарубіжні філії.

5.Страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Майже 85% комерційних структур і підприємств України здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, від якої залежить їхній подальший ефективний розвиток, розширення ринків збуту, отримання нових технологій і прибутків, обмін досвідом, інтеграція у міжнародну систему виробництва, тощо. Отже, багатьом із них неодноразово доводилося мати справу з ризиками у цій сфері.

Ризики можуть бути загальні та операційні, що належать до конкретного виду зовнішньоекономічних операцій. Ще існує група зовнішніх ризиків, що залежить від особливостей країни – потенційного партнера. Найвагомішими у цій групі є політичні та макроекономічні ризики. Політичний ризик пов'язаний із можливими змінами в політичному курсі уряду, в пріоритетних напрямках його діяльності. Політичні ризики поділяються на чотири групи: ризик націоналізації й експропріації; ризик трансферту, пов'язаний із можливими обмеженнями на конвертування національної валюти; ризик розриву контракту через діяльність влади тієї країни, де знаходиться компанія-контрагент; ризик військових дій і громадських заворушень.

Ступінь можливості виникнення національних ризиків залежить від країни, з якою передбачається укладання зовнішньоекономічного контракту. Для зменшення ризиків за укладеними зовнішньоекономічними контрактами слід попередньо перевірити потенційного партнера - оцінити ефективність його функціонування та зробити конкретні висновки щодо його надійності та платоспроможності для мінімізації можливих ризиків. Щоб захистити експортерів, імпортерів та інвесторів від ризиків, пов'язаних із міжнародними операціями, страхові компанії пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.

Метою страхування експортних операцій є захист установ, що фінансують, вітчизняних підприємств від можливих втрат під час виконання експортних контрактів.

Ризики неплатежу в експортній торгівлі поділяють за суб'єктивними та об'єктивними ознаками.

До суб'єктивних, або комерційних ризиків, належать ризики неплатежу, що безпосередньо залежать від імпортера та пов'язані з його фінансовими труднощами, банкрутством або небажанням сплачувати свою заборгованість контрагенту та інші ризики, коли імпортер прагне розрахуватися за контрактом, але з незалежних від нього обставин не може цього зробити.

У сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна підтримка експорту через Експортні кредитні агентства (ЕСА). ЕСА страхують експортні кредитні політичні та комерційні ризики та надають відповідні гарантії. Головною метою діяльності ЕСА є страхова та фінансова підтримка національних експортерів задля забезпечення конкурентоспроможних умов пропозиції своєї продукції/послуг на міжнародних товарних ринках.

Сьогодні ЕСА функціонують у понад 70 країнах світу, зокрема майже у всіх країнах Східної Європи, Україна залишається чи не єдиною державою Європи, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування експорту.

Більшість ЕСА різних держав, як правило, є членами союзу "Кредит-Альянс". "Кредит-Альянс" об'єднує 59 страховиків із понад 50 країн.

Крім державних установ зі страхування експортних кредитів, функціонують також недержавні страхові компанії зі страхування політичних ризиків. Головні позиції на цьому ринку належать північноамериканським і європейським компаніям. На відміну від державного страхування експорту, де основною метою є державна підтримка експортерів, комерційне страхування має на меті отримання прибутку. Саме тому комерційні страховики ретельніше підходять до відбору проектів, що беруться під страховий захист, і встановлюють трохи вищі тарифи, ніж державні компанії.

Головними перевагами експортерів від фінансування та страхування їхньої діяльності банківськими установами за наявності гарантій ЕСА: можливість запропонувати своїм покупцям конкурентоспроможні умови оплати; отримати захист від майнового та фінансового ризиків; врегулювання питань щодо застави шляхом можливого страхування заставного майна; підвищення вимог до фінансового стану імпортера. Це можливо за рахунок додаткової перевірки фінансового стану імпортера для отримання страхових гарантій; моніторинг можливих ризиків неплатежу на зовнішніх ринках страховиком.

Таким чином, система страхування насамперед базується на побудові взаємовигідної співпраці банків і страховиків. Переваги експортного страхування для страховиків: збільшення числа споживачів продуктів страхування завдяки можливості приваблювати клієнтів банку, які знаходяться на територіях, наприклад, де присутність страховика обмежена; розширення асортименту запропонованих послуг. Оскільки отримання страховою організацією можливості працювати з банківськими клієнтами припускає необхідність пропозиції нових видів продуктів, що можуть задовольнити специфічні потреби страхувальника.

Страхова галузь в Україні має низку проблем, що стримують розвиток цього ринку: не сформовано модель державного регулювання страхового ринку, неузгодженість між Державною податковою адміністрацією та Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг; відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації щодо діяльності страхових компаній. А це обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг з вибору страхової компанії.; відсутність механізму державної підтримки страхування та фінансування експорту; низький рівень платоспроможного попиту суб'єктів на страхові послуги; відсутність механізму виділення коштів із державного бюджету на покриття збитків із експортного страхування.

Головним у формуванні повноцінного ринку має бути: розроблення Програми реформування галузі з використанням прогресивних форм і методів страхування; розроблення методичних рекомендацій для здійснення страхових і пере-страхових операцій за участю страхових посередників; залучення досвіду діяльності провідних європейських ЕСА з метою розроблення досконалого механізму страхування експортно-імпортних операцій; застосування методів стимулювання національного експорту розвинених країн світу в Україні, а саме: звільнення від можливих обмежень на експортне кредитування на внутрішньому ринку; організація системи страхування експортних кредитів з обов'язковою державною підтримкою; створення спеціалізованої державної інституціональної системи кредитування експорту з метою пільгового фінансування експорту; з метою активізації надання експортних пільгових кредитів необхідним є отримання бюджетних субсидій.

Таким чином, можна зробити висновок, що динамічний розвиток економіки України неможливий без активної зовнішньоекономічної діяльності держави і самих підприємств. Від, того наскільки успішно Україна та її суб'єкти господарювання здійснюватимуть зовнішньоекономічні операції, залежатиме їхній подальший 23

ефективний розвиток, тому треба розвивати ринок страхування у зовнішньоекономічний діяльності. Для цього треба усунути низку проблем, що були зазначені, та створити сприятливий фон для системи чинників,які створюють привабливі умови існування в Україні розвиненого страхового ринку.

6. Часткові компенсації відсоткової ставки за експортними кредитами

-       формування інфраструктури для забезпечення реалізації державної політики підтримки страхування та кредитування експорту;

-       запровадження часткової компенсації відсоткової ставки за рахунок державного бюджету за кредитами, що надаються українським виробникам і експортерам для здійснення експортних операцій;

-       запровадження підтримки українських виробників шляхом часткової компенсації за рахунок державного бюджету відсоткової ставки за кредитами, що надаються іноземним покупцям під зобов‘язання закупівлі ними українських товарів;

-       запровадження системи страхування експортних кредитів від комерційних та некомерційних ризиків;

-       запровадження системи гарантування незмінності пропозицій українських виробників під час участі в тендерах за кордоном.

Такі заходи спрямовані, згідно із статтею 4, на підтримку експорту тільки трьох категорій осіб:

-       українських експортерів;

-       українських виробників;

-       іноземних покупців під зобов’язання закупівлі ними українських товарів.

Слід зазначити, що формулювання положень Закону в значній мірі носять загальний та невизначений характер, наслідком чого буде делегування функції нормотворчості у даній сфері Кабінету Міністрів України. Така загальність і невизначеність суперечить принципу верховенства права, а також унеможливлює зробити аналіз щодо відповідності нормам ГАТТ/СОТ деяких положень даного Закону, а саме:

-                     запровадження системи гарантування незмінності пропозицій українських виробників під час участі в тендерах за кордоном;

-                     утворення Української корпорації розвитку експорту.

Водночас, для того, щоб зробити узагальнюючий висновок щодо відповідності представленого законопроекту нормам ГАТТ/СОТ необхідно дати відповідь на такі питання:

1. Чи є часткова компенсація відсоткової ставки субсидією?

Визначення субсидії міститься в Угоді про субсидії та компенсаційні заходи (Agreement on Subsidies and Countervailing Measures – далі Угода про субсидії), яка є частиною Угоди про утворення Світової організації торгівлі і має обов’язковий характер для держав-членів.

Стаття 1 визначає:

"1.1 Для цілей цієї Угоди, вважається, що субсидією є:

(а)(1) фінансове сприяння, що надається на території Члена СОТ урядом або будь-яким державним органом (далі в Угоді – "уряд"), тобто коли:

(і) уряд практикує пряме проведення грошових коштів (наприклад дотацій, позик або вливань капіталу), потенційну пряму передачу грошових коштів або зобов’язань (наприклад гарантії за позиками);

(іі) уряд відмовляється від доходів, що йому належать, або не стягує їх (наприклад такі заходи, як податкові кредити);

(ііі) уряд надає товари та послуги, крім загальної інфраструктури, або закуповує товари чи послуги;

(iv) уряд здійснює платежі до механізму фінансування, або доручає, або вповноважує приватну установу здійснювати одну чи більше функцій, означених у пунктах від (і) до (ііі) наведених вище, які б за звичайних умов виконуалися урядом, причому практика їх застосування такою установою фактично не відрізняється від практики, яку здебільшого вів би уряд; або (а)(2) підтримка заходів чи цін у будь-якій формі у розумінні Статті XVI ГАТТ 1994 року; а також (b) таким чином надана пільга

1.2 Субсидія, як вона визначена у частині 1, підпадає під дію положень Частини ІІ або Частин ІІІ чи V тільки якщо така субсидія є адресною відповідно до положень Статті 2."

Визначення того, чи підпадає певна субсидія під поняття адресної субсидії, міститься у Статті 2 Угоди про субсидії, яка передбачає:

"2.1 Для встановлення того, чи є субсидія, як вона визначена в частині 1 Статті 1, адресною для підприємства або промисловості або групи підприємств чи галузей (далі в Угоді – "певні підприємства"), що знаходяться під юрисдикцією органу, що надає субсидію, мають застосовуватись такі принципи:

(а) коли орган, що надає субсидію або законодавство, відповідно до якого такий орган здійснює свої функції, прямо обмежує доступ до субсидії певними підприємствами, така субсидія має вважатися адресною.

(b) коли орган, що надає субсидію, або законодавство, відповідно до якого такий орган здійснює свої функції, встановлює об’єктивні критерії чи умови, яким має задовольняти підприємство, та які визначають обсяг субсидії, така субсидія не є адресною за умови, якщо задоволення таких критеріїв чи умов автоматично веде до надання субсидії, і таких критеріїв та умов строго дотримуються. Критерії чи умови мають бути чітко визначені в законі, правилах чи іншому офіційному документі, для того, щоб бути здатними для перевірки. (c) коли, незважаючи на відсутність ознак адресної субсидії по застосуванні принципів, викладених у підпунктах (а) та (b), існують підстави вважати, що субсидія може на практиці бути адресною, можуть братися до уваги інші фактори. Такими факторами є: використання програм субсидіювання обмеженою кількістю визначених підприємств, переважне використання визначеними підприємствами, надання непропорційно великих субсидій визначеним підприємствам та той засіб в який орган, що надає субсидії, здійснює дискреційні повноваження при прийнятті рішення про надання субсидії.

2.2 Субсидія, яка обмежена лише визначеними підприємствами, що знаходяться у визначеному географічному регіоні під юрисдикцією органу, що надає субсидію, вважатиметься адресною. Вважається, що встановлення чи зміна загально застосованих ставок оподаткування всіма рівнями врядування, що мають на це повноваження, не є адресною субсидією для цілей цієї Угоди. 26

2.3 Будь-яка субсидія, що підпадає під дію положень Статті 3 вважається адресною.

2.4 Будь-яке визначення адресної субсидії відповідно до положень цієї статті має бути чітко обґрунтованим на основі фактичних доказів."

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7