Комунікаційні процеси у системі менеджменту підприємства на прикладі ЗМКБ "Прогрес"

У Міністерстві промислової політики України тоді неофіційно відзначали, що пропонована РСК «Мить» глибока модернізація передбачає заміну з'єднань у літаку на цифрову шину, установку нових російських радарів і РЛС «Жук». Бойова ефективність літаків Мить-29 при оснащенні їх БРЛС «Жук» підвищується в 3–7 разів, а літак стає багатофункціональним: значно поліпшуються режими атаки по повітряній меті, причому літак здобуває нову функцію – роботу з наземного (і в тому числі – надводним) цілям. У той же час ціновий фактор при виборі такого шляху модернізації став серйозною перешкодою. При вартості літака 22 млн. Дол. модернізація його від 5 до 10 млн. Дол. за машину здавалася досить проблематичною.

У той же час, з огляду на, що усього в Збройних силах України біля двох сотень винищувачів Мить-29, модернізація парку винищувачів, на думку деяких фахівців, могла б бути розділена на глибоку і середню. Експерти, що виступають за таке рішення, говорять, що це дозволило б, з одного боку, почати роботи без особливої оглядки на фінансові проблеми. З іншого боку – реалізовувати іноземним замовникам машини, що модернізовані по середньому варіанті. Дійсно, така кількість Мить-29 Україні не потрібно навіть з розумінь підготовки льотчиків. Менші витрати на проведення модернізації дозволили б уже сьогодні завантажити ряд вітчизняних оборонних підприємств, наприклад, той же хмельницький завод «Новатор», у якого частка державного оборонного замовлення складає від 3% до 10%, а близько 90% приходиться на зовнішньоекономічну діяльність. До речі, крім РФ, що виступає традиційним замовником підприємства, деякі контракти виконуються в інтересах Китаю, Індії й інших азіатських держав, що мають у своїх ВВС літаки типу Мить-29 і Су-30.

Україна зробила ставку на партнерство з Росією ще і тому, що за участю держави в програмі ВТС міністерств оборони країн СНД з'являється упрошенний механізм взаємин в одержанні комплектуючих і вузлів для військової техніки. Зокрема, передбачаються взаємні постачання озброєнь і військової техніки за внутрішніми цінами – в інтересах збройних сил держав, а не для реекспорту. Програма ВТС забезпечує більш тісні коопераційні зв'язки і реалізацію взаємних дослідно-конструкторських робіт, «по який навіть прописана номенклатура». Але на ділі це не настільки просто. Начальник Озброєння ВР РФ висловився за готовність Росії дати Україні право на модернізацію винищувачів і вертольотів, розроблювачі яких нині представляють російський ОПК. Але для цього необхідно одержати право і придбати ліцензію через відповідні організації.

2.3 Роль урядових програм у здійсненні взаємного співробітництва

Уряд України затвердило програму «доведення» військово-транспортного літака Ан-70. Влади країни збираються виділити на це більш 1 млрд. гривень (близько 200 млн. доларів). Така сума потрібно для завершення іспитів і підготовки літака до серійного виробництва в 2010–2013 голах. Росія ж, зважаючи на все, поступово відходить від участі в цьому проекті.

Програма створення оперативно-тактичного військово-транспортного літака короткого злету і посадки Ан-70 мислилася як спільний проект Росії й України. У 1999 році й у 2005 році були підписані відповідні міжурядові угоди. Відповідно до них держзамовниками літака виступали міністерства оборони РФ і України. Російське військове відомство розраховувало у випадку реалізації проекту одержати 164 нових літака, українське – 65.

Однак процес реалізації угоди явно затягся. Однієї з причин цього стала позиція російських ВПС, що порахували проект «сирим». Як альтернативу вони стали «просувати» Мул-76МФ. На думку головкому ВВС генерал-полковника Володимира Михайлова, таке рішення було підказано самим життям. Створення літака Ан-70 йшло, за його словами, з багатьма порушеннями: тільки при іспитових роботах було виявлено 382 недоліку і 51 з них був зв'язаний з безпекою польотів. У результаті з'явився навіть спільний російсько-український акт, де було записано, що машина до іспитів не готова. Літак не літав вище 8 тис. метрів, а також не піднімався з фунтової смуги і не літав при високих і низьких температурах. Тому російські експерти винесли вердикт: запускати Ан-70 у серійне виробництво не можна. Мул-76 МФ тим часом продемонстрував куди кращі результати: здійснив півтори тисячі польотів при єдиному відмовленні (зупинка двигуна). Машина всотала в себе все краще, і по багатьом параметрам вона в 2,5 рази перевершує можливості Ан-70. Тому найближчим часом буде організоване серійне виробництво цієї моделі на Воронезькому авіаційно-будівельному об'єднанні.

Україна такою постановкою питання, звичайно, незадоволена. Фінансування проекту по створенню Ан-70 буде продовжено. При цьому міністр підкреслив, що літак цілком може бути створений без «критичної залежності» від Росії. Правда, спільна реалізація є більш кращої – адже чим швидше літак з'явиться на світових ринках, тим більше шансів буде на його успішну «розкручування». Утім, при будь-якому розкладі Ан-70 очікує гарне ринкове майбутнє. Інтерес до літака вже давно виявляють Росія, Чехія, Китай, Індія й арабські держави.

Пропонована законопроектом програма розрахована на період з 2010 по 2022 рік включно. На першому етапі протягом 2010–2013 років планується завершити розробку літака, провести державні іспити, прийняти Ан-70 на озброєння і підготувати його до серійного випуску. У цей період планується закупівля двох «Анів» по держоборонзаказу. Відповідно до законопроекту до реалізації проекту також планується залучення власних засобів виробників. У тому випадку, звичайно, якщо Росія утримається від активної участі в «доведенні» Ан-70.

Кабінет Міністрів України схвалив проект Закону «Про Загальнодержавну програму створення військово-транспортного літака Ан-70 і його закупівлях по державних оборонних замовленнях». При цьому, самою програмою передбачена можливість закупівель літаків Ан-70 для нестатків Збройних Сил України за рахунок і в рамках, передбачених державним бюджетом України. Незалежно від того, як буде просуватися робота в Російській Федерації, ми приймаємо закон, забезпечуємо фінансування і будемо закуповувати для нашої армії серійно цей літак.

Сьогодні розглядається проект програми реформування ВСУ і кількість літаків будуть уточнюватися. У той же час у Росії теж є чіткі обґрунтування і розрахунки щодо цього літака. Інтерес до літака Ан-70 сьогодні виявляють Чехія, Китай, Індія і ряд арабських країн.

Програма розрахована на те, що завершення іспитів і постановка «у серію» літака Ан-70 буде проводитися в два етапи. На першому етапі, що протриває з 2010 по 2013 рік, планується завершити іспиту літака і поставити його в серійне виробництво.

При цьому орієнтований обсяг робіт, і фінансування на цьому етапі складе більш 1 млрд. гривень. Фінансування буде проводитися в залежності від наповнення бюджету Мінпромполітики і Міноборони, а крім того передбачене фінансування за рахунок власних оборотних коштів підприємства-виробника.

На другому етапі, що почнеться з 2014 року, планується ввести в серійне виробництво літака і його закупівлі для нестатків Української армії. Літаки такого типу випускаються десятиліттями й усі залежить від ринку збуту і потреби замовників у кількості цих літаків. Ми розраховуємо на довге життя літака Ан-70, а ринок для цього є і достатній.

У той же час, оцінюють як сприятливі перспективи просування літака Ан-70 і на ринок Європи. Європейський аналог Ан-70 літак А-400М тільки почав створюватися і з'явиться не раннє, чим через 5 років. У той же час на сьогодні Ан-70 створений, проходить іспиту і тепер головне успішно завершити їх і поставити літак у серію.

У вересні 2009 року Україна вирішила виділити близько 190 мільйонів доларів на завершення іспитів і закупівлю військово-транспортного літака АН-70. Це означає, що вже через два роки пари цих літаків надійде на озброєння українських ВВС. Російські військові не настільки оптимістичні в оцінці перспектив нової машини. Розробка військово-транспортного монстра почалася 25 років тому і вже обійшлася Москві і Києву в 180 мільйонів доларів.

В даний час Ан-70, що може стати основою для розширення співробітництва українських і китайських партнерів, детально вивчається промисловістю КНР, міністерством оборони, а також китайськими цивільними авіакомпаніями.

Прийняття Ан-70 на озброєння ВПС Народно-визвольної армії Китаю приведе до такого росту її мобільності, що буде означати якісне збільшення її бойових можливостей.

Разом з тим, транспортні можливості і злітно-посадочні характеристикам Ан-70, у тому числі здатність доставляти великогабаритні вантажі на необладнані площадки, можуть зіграти важливу роль у виконанні державної програми освоєння західних районів Китаю.

Включення Ан-70 у транспортну систему Китаю буде означати революційний ріст її можливостей, насамперед, з погляду скорочення часу виконання транспортних операцій і зниження їхньої вартості.

За даними прес-служби, у даний час Україна і РФ продовжують програму спільних держіспитів літака, зокрема на десантування.

Сьогодні АНТК ім. Антонова разом з китайськими колегами реалізує ряд програм в авіабудуванні. Практично довершена спільна розробка суперкритичного крила реактивного регіонального літака ARJ 21, створюваного AVIC 1 Commercial Aircraft Co., Ltd.

З китайською корпорацією Shaanxi Aircraft Industry (Group) Co., Ltd. продовжується реалізація контракту по спільній розробці середнього транспортного літака Y8F600 на основі літака Y8F400. Уже сформований вигляд літака, визначена нова конструкція крила, упроваджуються нові технології виробництва.

У листопаду 2008 року міністерство промислової політики України і Китайський комітет з оборонної науки, техніці й оборонній промисловості (КОНТОП) підписали протокол про співробітництво в області авіаційної промисловості.

Найбільш перспективним проектом у процесі формування і розвитку міждержавних фінансово-промислових груп транснаціональних компаній у рамках СНД міг би стати спільний випуск військово-транспортного літака «Ан-70».

Питання створення міждержавних фінансово-промислових груп мусується вже протягом п'яти років. Це дуже потрібне і важливе для економік усіх країн СНД починання. При цьому, проблема створення таких ФПГ лежить у різному законодавчому трактуванні самого визначення фінансово-промислових груп у країнах Співдружності. Тому, здійснення відповідних положень підписаного Плану зажадає законодавчого регулювання цих питань.

2.4 Міжнародна комунікаційна політика в сфері високих технологій авіабудування

У поточному році основний український спецекспортер – держкомпанія «Укрспецекспорт» початку нарощувати обсяги реалізації продукції, а в загальних постачаннях вітчизняної продукції закордонним партнерам по ВТС авіатехніка і її компоненти займають значне місце. З огляду на, що в самій авіапромисловій галузі зберігся найбільший рівень кооперації з Росією, участь в авіакосмічному салоні МАКС у Москві з'явилося не просто важливим, але і дуже відповідальною подією для підприємств українського авіапрома.

Сьогодні ні для кого не секрет, що Росія, виступаючи за високий рівень партнерства, у той же час є і найбільшим українським конкурентом на ряді регіональних ринків. Питання великої реінтеграції як в авіабудівельної, так і в інших галузях поки залишається відкритим, а спроби створити спільний бізнес у третіх країнах поки не можна назвати абсолютно успішними. У той же час, 2008 р., і особливо, 2009 р., демонструють помітне і на рідкість підбадьорююче зближення двох держав у військово-технічній сфері.

Про те, як сьогодні на практиці реалізується політика ВТС України з іноземними державами, і які перспективи співробітництва з найбільшим партнером в області ВТС – Росією.

Торішній авіакосмічний салон «ABIACBIT-XXI» показав не тільки безпрецедентну увагу до України з боку російських партнерів, але й унікальне по розмаху участь у форумі оборонних підприємств Росії в цілому, і ФГУП «Рособоронекспорт» зокрема. Що очікували сторони від Київського салону МАКС-2009 і в якому форматі взяли участь у ньому українські розроблювачі і виробники озброєнь і військової техніки?

Дійсно, продемонстрований на «АВІАСВІTЕ» рівень інтересу з боку Росії до наших розробок і проектів свідчить про те, що сьогодні немає ніяких формальних перешкод для розвитку масштабних проектів у цій сфері. У більшості випадків розвиток ВТС може розглядатися як провісник інтеграційних процесів в економіці. Особливо це характерно для авіабудівельної галузі. Судите самі, практично жоден літак, що збирається в Україні й у Росії, неможливо випустити без кооперації. Серед конкретних проектів не тільки спільний Ан-70. У Самарі буде налагоджене виробництво Ан-140. Завершуються підготовчі роботи зі спільної модернізації літаків Мить-29 і L-39, вертольота Мі-24.

Росія явно зацікавлена в співробітництві з поруч українських агрегатних заводів: Харківським машинобудівним заводом «ФЕД», Красилівським агрегатним заводом, Дніпропетровським агрегатним заводом, київськими підприємствами «Радар» і «Радіовимірювач», і ще багатьма іншими. Це не говорячи вже про ракетно-космічну галузь. Українські ракетоносії «Зеніт» і «Циклон» збираються в тісній кооперації, є успішна спільна робота в рамках міжнародних проектів «Морський старт» і МКС. Ні для кого не секрет, що визначена конкуренція між Україною і Росією на деяких регіональних ринках існує, але вона не є нездоланною перешкодою для погоджених дій обох сторін там, де це взаємовигідно. Підприємства встали на шлях реалізації конкретних проектів, а це кропітка і нелегка робота. Тому не варто розраховувати на блискавичні результати.

Сьогодні є прогрес в організації спільної роботи на ринках третіх країн. Наприклад, на ринках держав Латинської Америки. Будуть позитивні результати від створення сервісних центрів і центра по реалізації літака Ан-140. У липні 2009 р. прем'єр-міністри України і Росії підписали угоду про спільну роботу в інтересах третіх країн. Ні сумніву, що воно ласт новий імпульс співробітництву. Обсяги українського експорту спецпродукції в Росію в останні роки постійно зростають, а при особистій участі державних компаній «Укрспецекспорт» і «Рособоронекспорт» зважуються питання, що відносяться до сфери безпеки нашої країни. Мається через програму по модернізації військової техніки, що знаходиться на озброєнні української армії. Як успішний приклад можна назвати темпи розвитку програми модернізації ЗРСС-300.

На виставці МАКС Україна продемонструвала продукцію більш тридцяти підприємств. При участі «Укрспецекспорта» були представлені сучасні авіакосмічні технології, нові технологічні рішення в області модернізації техніки, словом, усе, що може бути актуальним і цікавої як для замовників зі СНД, так і для набагато більш широкого кола партнерів.

Не можна сказати, що орієнтація України в сфері ВТС винятково зв'язана з Росією. Україна розвиває військово-технічне співробітництво з більш ніж 50 державами, і з декількома з них обсяги співробітництва наближені до україно-російського. Там, де можлива реалізація бізнесів-інтересів, і де це не суперечить зовнішньополітичним устремлінням держави, «Укрспецекспорт», як і інші спецекспортери, ці інтереси реалізовують. Але об'єктивно, ряд проектів – у тому числі, зв'язаних і з західноєвропейськими ринками – може мати успіх лише за умови тісного партнерства з Росією. Приведу приклад, якому можна розглядати як класичний, і який яскраво відбиває ситуацію взаємозалежності двох держав. Мова йде про зацікавленість держав НАТО у військово-транспортних перевезеннях. Навіть за умови використання наявного в двох державах парку літаків Ан-124 загальну потребу альянсу не задовольнити. Крім того, для закріплення на ринку великогабаритних авіаперевезень просто необхідне впровадження нових технічних рішень і збільшення парку. Саме, тому реалізація проекту модернізації літака «Руслан» до версії Ан-124–300 можлива в умовах тісного партнерства і кооперації.

Авіабудування і ракетно-космічна із сучасних галузей є, мабуть, найбільш вимогливими до кооперації і міждержавного співробітництва – унаслідок високої витратності наукомістких розробок і їхнього впровадження у виробництво. Європейські виробники вже давно йдуть по шляху об'єднання, а результати роботи таких структур як ЕАДС і «Ербас» переконують у необхідності кооперації. Тому є впевненість, що збережений рівень співробітництва з Росією дозволить зберегти лідерство в цих галузях.

Не можна також сьогоднішній етап реалізації проекту Ан-70 назвати проблемою. Ан-70 – гарна машина, але проект народився в невдале для нього час – на рубежі розпаду Радянського Союзу і формування нових держав. Проект виявився без єдиного хазяїна, і, швидше за все, це і привело до затягування із серійним виробництвом. Є питання технічного плану, що зважуються українською стороною. Цілком можна зрозуміти частина російських авіабудівників, що хочуть мати власний військово-транспортний літак. Але так само відомо, що літак Мул-76МФ конструктивно не зуміє виконати всіх задач, що у воєнний час покладаються на повітряну машину такого класу. Тому є впевненість, що російська сторона збільшить темпи реалізації цього проекту. Недавня зустріч прем'єр-міністрів України і Росії в Ялті вселяє оптимізм: на міждержавному рівні ще раз визнаний перспективність і доцільність проекту Ан-70.

Крім того, багато в чому успіх проекту залежить і від позиції українських компаній. Необхідно прискорити темпи зборки першого серійного літака. І активізувати переговори з перспективними партнерами і покупцями. Ними могли б стати Китай, Індія, Канада, ПАР і ще ряд країн Азії.

Очевидно, не буде відкриттям, якщо я сказати, що майбутнє України на ринку зброї повинне проявитися в нових технологічних рішеннях, У створенні нової авіаційної техніки й агрегатів для неї. У створенні нових засобів ПВО, радіолокації, виявлення і радіоелектронної розвідки. У створенні нових високоточних засобів поразки і засобів протидії йому. Україна вже сьогодні може представити нові пасажирські і військово-транспортні літаки, нові рішення в створенні і модернізації ракетоносіїв і космічних апаратів, нові радарні системи, системи радіорозвідки і радіоподавління, а також керовані по лазерному промені боєприпаси. Значна частина цих розробок демонструвалася цього року на виставках АЙДЕКС, ЛАД і Ле-Бурже. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що в України є довгострокова перспектива на ринку озброєнь. Її реалізація багато в чому зв'язана з інвестиціями в створення бойових систем нового покоління, що повинні відповідати військовій доктрині держави, і в той же час мати широку експортну перспективу. Іншими словами, ми ставимо на наукомістку продукцію і високі технології, і це сьогодні безальтернативна умова збереження наших позицій на ринку. Для цього експортна складова всієї зроблений українськими підприємствами ОПК продукції повинна дорівнювати 60–70%, сам же збройовий бізнес необхідно розглядати як забезпечення умов для розвитку науки і технологій.

А що стосується реалізації військової продукції в найближчі роки, попит є на вітчизняну авіатехніку і підсистеми для неї, системи протиповітряної оборони, радіолокаційну техніку, радіоелектроніку, боєприпаси і продукцію військового суднобудування. Значної буде і частка контрактів на надання послуг спеціального призначення.

В найближчі роки розглядаються як найбільш перспективні для України насамперед, ринки держав Південно-Східної Азії і Близького Схід. Динамічно розвиваючись, вони стають споживачами нових технологій військового і подвійного призначення. І з іншого боку, Україна, створивши систему трансферу технологій, готова задовольнити таку потребу. Технології стають істотною і невід'ємною частиною сучасних замовлень. Ще одним таким регіоном є Близький Схід. Цілий ряд держав готовий закуповувати як високотехнологічну продукцію, так самі технології.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9