Операційна система підприємства

Другим фактором негативного впливу на банківську діяльність є заборона Національного банку України на видачу кредитів, в результаті чого була різко припинена їх основна діяльність. Саме в цій ситуації проявила себе неправильна політика банку щодо розподілу капіталів: майже всі свої кошти банки вкладали тільки в кредитування. Слід зазначити, що саме високі обсяги кредитування в державі протягом останніх років і є однією з основних причин кризової ситуації. Адже, в кредитних портфелях банків була велика частина малогарантованих позик. Також, рівень кредитування не був підтверджений обсягами виробництва в країні. Тобто, всі зароблені кошти були отримані за рахунок прискорення оборотності грошової маси. Фінанси вкладалися в основному в споживання та в торгівлю, через швидку окупність, а от виробнича галузь достатньо не підтримувалась.

Остаточної шкоди банкам завдало скорочення штатів на багатьох підприємствах, а також різкі коливання курсів валют. В результаті цього населення втратило велику частину свої доходів, відповідно знизилась платоспроможність за кредитами. Саме після цього проявили себе малозабезпечені кредити банків. Загалом, відсоток неповерненості різко підвищився і по всіх інших кредитах, навіть корпоративних.

Отож, сьогодні всі фінансові установи повинні переглянути основи своєї діяльності та сформувати нові стратегічні плани подальшого функціонування та розвитку.

Зважаючи на проведене дослідження операційної системи АКБ "Імексбанк", результатів її діяльності та на ситуацію в економіці, можна запропонувати наступні напрямки подальшого розвитку установи, які необхідно включити в стратегічну програму:

1. Оптимізація активів банку.

Як уже було зазначено основна діяльність більшості банків та в тому числі АКБ "Імексбанк" – це кредитні операції, які за 2007 рік становили 58,2% всіх активів банку. Якщо протягом 2005-2007 років ми простежували стабільність зростання активів банку, яке було досить стрімким і становило більш, ніж 50% приросту щорічно, то вже в 2008 році можна буде отримати зовсім інші підсумки, що спричинено фінансово-економічною кризою.

Інтенсивний розвиток банку відбувався за рахунок зростання попиту на кредити, а відповідно і кредитного портфелю. Єдиними, вагомими малоризиковими активами були депозити в інших банках. Що ж стосується інших операцій таких як прямі та портфельні інвестиції, лізинг, розрахунково-касове обслуговування, то питома вага даних видів діяльності є досить мізерною, а окремі з них взагалі не здійснювались. Також, варто відмітити те, що більшість кредитів є споживчими, а корпоративне кредитування спрямовувалось в основному на торгівельну діяльність. Такі позики мають високий коефіцієнт ризику. Тим більш, оцінювання кредитоспроможності клієнтів було досить лояльним. Якщо в минулому для отримання споживчого кредиту був необхідний досить великий пакет документів, що підтверджують статус особи та її платоспроможність, вся інформація визначалась мінімум протягом дня а ставка була диференційованою і визначалась в залежності від доходів отримувача, то вже в останні роки, отримати кредит можна було протягом 30 хвилин надавши тільки паспорт, індивідуальний податковий номер та підтверджені дані про місце роботи. Що стосується кредитування підприємств торгівлі, то тут кошти вкладалися в оборот. Звичайно всі кредити були підтверджені заставою, однак застава не є свідченням про повернення грошових коштів та відсотків, що і є основною метою банку при видачі кредиту та забезпечує його дохідність. Застава є мало ліквідним активом, реалізація об’єкту застави тягне за собою додаткові витрати як коштів, так і часу. Саме тому роблячи ставку на таких видах банківських операцій банки ризикував.

Сьогодні в результаті виникнення кризової ситуації наявність значних ризикових активів посилила вплив нестабільності на діяльність установи. Це відбулося шляхом підвищення рівня неповерненості кредитів та, відповідно, недоотримання доходів. Зважаючи на теперішній досвід необхідно розробити нову стратегію щодо розподілу фінансових ресурсів в напрямках діяльності. На нашу думку, в майбутньому варто зменшувати розмір кредитного портфелю, а вилучені кошти перерозподілити між іншими видами діяльності. Найкращим варіантом для підвищення фінансової стійкості банку є вкладання коштів в прямі інвестиції, тобто спрямування їх в виробничу галузь шляхом надання довгострокових кредитів на придбання виробничих активів, створення нових підприємств. Наявність часток в виробничій промисловості забезпечить високу стабільність банку. Також, необхідно збільшити частку інвестицій в цінні папери, однак тут також варто вибирати більш стабільні пакети. В сфері короткострокового кредитування перевагу необхідно віддавати найменш ризиковим позикам. Такі дії звичайно не забезпечать банк надприбутковістю, яка простежувалась в останні роки. Однак, практика зарубіжних фінансових ринків свідчить, що в період криз у виграші залишаються саме ті учасники, які віддавали перевагу стабільності. Інші втрачають основну частину зароблених за короткий період коштів і відходять на задній план. Так установи постійно появляються і зникають.

2. Підвищення вимог управління ризиками споживчого кредитування та стабілізація кредитного портфелю.

До структури кредитного ризику входять ризик конкретного позичальника та ризик портфеля банку. Кредитний ризик зумовлюють як зовнішні стосовно банку, так і внутрішні чинники. Зовнішні пов'язані з імовірністю реалізації кредитного ризику з причини, що не залежить від діяльності персоналу кредитного підрозділу банку – попри сумлінність дій його співробітників, позичальник може не повернути кредит. Внутрішні чинники пов'язані з помилками персоналу, допущеними в ході оформлення кредитної документації, при оцінці кредитоспроможності позичальника, з порушеннями посадових інструкцій і недоліками правил кредитування.

Поділ кредитного ризику на ризик конкретного позичальника і ризик портфеля банку передбачає врахування особливостей кожного виду ризику в процесі управління. Метою управління кредитним ризиком індивідуального позичальника є зниження ймовірності невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитною угодою і мінімізація втрат банку в разі неповернення кредиту. Ціль управління ризиком портфеля банку – підтримання на певних рівнях показників, що характеризують ефективність організації кредитних операцій банку.

Управління кредитним ризиком – організована певним чином послідовність дій, розбита на такі етапи:

-    виявлення чинників кредитного ризику;

-    оцінка ступеня кредитного ризику;

-    вибір стратегії (ухвалення рішення про прийняття ризику, відмова від видачі кредиту або застосування способів зниження ризику);

-    вибір способів зниження ризику;

-    контроль зміни ступеня кредитного ризику.

Основне завдання першого етапу управління кредитним ризиком полягає у виявленні причин його виникнення. Зрозуміло, цього недостатньо для прийняття відповідних адекватних дій для зниження негативного впливу ризику. Необхідно оцінити ризики з позиції їх значення як за масштабами впливу, так і за ймовірністю настання.

Оцінювати кредитний ризик конкретного позичальника починають у процесі розгляду кредитної заявки позичальника, у ході моніторингу позичальника, а також у процесі розгляду необхідності й можливості зміни умов кредитування (зміна суми позики, зміна терміну кредитування тощо). Оцінка кредитного ризику індивідуального позичальника залежить від його кредитоспроможності, а саме – визначення ймовірності виконання ним умов кредитної угоди. Кредитоспроможність позичальника оцінюється на підставі наявної в банку інформації про готовність позичальника виконувати зобов'язання, про його спроможність погасити кредит і наявність забезпечення, що дає банку змогу компенсувати втрати у разі невиконання позичальником умов кредитного договору.

Наступний крок – оцінка кредитного ризику окремого позичальника на предмет його допустимості. Високий кредитний рейтинг позичальника не є достатньою підставою для ухвалення рішення про надання кредиту. У низці випадків банк не має змоги включити в кредитний портфель кредит із невеликим рівнем ризику. Наприклад, у разі перевищення встановлених нормативів – максимального розміру кредиту на одного позичальника або через порушення принципу необхідності диверсифікації кредитного портфеля банку. Або, навпаки, кредит із високим рівнем кредитного ризику може бути включений у портфель, якщо кредити з подібними параметрами вже є у портфелі банку. В такому разі банк буде зацікавлений збільшити їх кількість за умови, що встановить ставки за кредитом на рівні, який компенсує ймовірність їх неповернення.

Поділ кредитів на групи за ступенем ризику має на меті розрахунок імовірних збитків, обумовлених кредитним ризиком. Для кожного класу (рейтингу) позичальника встановлюється частка непогашених кредитів, яка визначається емпірично за фактичними даними за останній період. Ця процедура дає змогу прогнозувати втрати від непогашених позичок, які можуть вплинути на прибуток та капітал банку. Отримані результати використовуються для розрахунку величини ризикової вартості – підсумкової міри ризику, необхідної для розрахунку розміру економічного капіталу банку як одного з інструментів зниження рівня кредитного ризику, коштів для відшкодування збитків від реалізації кредитного ризику.

За підсумками кількісної оцінки ризику виникає необхідність вибору одного з трьох можливих варіантів стратегії:

-    прийняття ризику,

-    запобігання ризику,

-    використання інструментів зниження рівня ризику.

Прийняття ризику означає, що банк допускає можливість його прояву. Звісно, вибрати даний варіант стратегії можна лише за умови, що значення ризику перебуває у прийнятній зоні ризику або в області допустимого ризику. За інших умов при неможливості уникнути ризику необхідно використовувати різні інструменти зниження його ступеня.

Інструменти зниження ступеня кредитного ризику, зумовленого зовнішніми чинниками, що застосовуються в банківській практиці, доволі різноманітні. Всі використовувані інструменти можна розділити на дві групи.

Перша – інструменти, що забезпечують зменшення ймовірності реалізації ризику:

-    відмова від надання кредитів із високим ступенем ризику;

-    реалізація в рамках кредитних відносин із позичальником заходів, що забезпечують підвищення ступеня його готовності виконувати зобов'язання за кредитною угодою;

-    підвищення інформованості банку про готовність і можливість позичальника виконувати умови кредитної угоди.

Друга – способи, що забезпечують зниження розміру втрат при прояві кредитного ризику:

-    передача ризику (страхування, хеджування);

-    створення резервів;

-    диверсифікація;

-    використання забезпечення (застава, гарантія, порука);

-    надання дисконтних кредитів.

Вибір одного з варіантів стратегії ризику й наступний вибір способу зниження його рівня (якщо виникає потреба) визначають подальші дії. Однак діяльність з управління кредитним ризиком не закінчується після ухвалення рішення про надання кредиту і його реалізації. Оскільки рівень ризику може змінюватися, потрібно відстежувати його динаміку. Контроль динаміки кредитного ризику необхідний для ухвалення рішення в разі раптового різкого погіршення показників, що характеризують кредитний ризик позичальника в період до настання строку виконання його зобов'язань.

Контроль за кредитним ризиком конкретного позичальника здійснюють протягом усього періоду з моменту укладення договору до моменту погашення кредиту. Це зумовлено можливою зміною умов, на яких надавався конкретний кредит, що може мати певні наслідки для фінансового стану позичальника і його можливості погасити кредит. Для цього відповідальні служби банку повинні враховувати подібні зміни й періодично перевіряти всі кредити, строк погашення яких іще не настав. Проведення перевірок кредитів – необхідна умова для реалізації виваженої програми банківського кредитування.

Нині управління ризиками банківського споживчого кредитування в основному базується на компенсаторних механізмах. Це означає, що в ставку відсотка за кредит закладається премія за кредитний ризик, яка дає змогу покривати втрати внаслідок неповернення позички.

Враховуючи, що нині ставки вітчизняних банків за споживчими кредитами коливаються в межах 30% річних, середньозважена ставка за депозитами фізичних осіб у національній валюті становить приблизно 14% річних, а мінімально прийнятним значенням процентної маржі вважається 3%, можна зробити висновок: споживче кредитування залишатиметься вигідним для банків за умови, що частка неповернутих кредитів не перевищуватиме 13% [59].

Однак, такі принципи працюють тільки в період стабільності економічної системи, якщо ж відбуваються якісь різкі коливання, то все одно банк втрачає значну частину доходів, адже він в міру очікуваних надходжень уже запланував свої витрати. Коли швидко зростає рівень неповерненості кредитів, банку необхідно скорочувати їх (закривати відділення, звільняти персонал) або покривати їх за рахунок очікуваного чистого прибутку, додаткового зовнішнього фінансування. А от підвищення ставки за споживчими кредитами, що застосовували окремі вітчизняні установи на початкових проявах кризи, знову ж таки, може спричинити збільшення частки неповернутих кредитів.

Отже, оптимальним варіантом для і банків буде утримання частки неповернутих споживчих кредитів у прийнятних межах. Цього можна досягти за двох підходів: боротьби з причинами та боротьби з наслідками. Підходом боротьби з причинами передбачається відбір позичальників для надання споживчих кредитів з більш високими можливостями платоспроможності. Тут також варто застосувати аналіз можливої платоспроможності позичальника в кризових умовах. Для цього необхідно досліджувати не тільки доходи клієнта, а й сферу діяльності, соціальний статус, професійні здібності, тривалість роботи на останній посаді, стосунки в колективі (з метою визначення ризику звільнення даного працівника), наявність депозитів тощо. Підхід боротьби з наслідками передбачає передачу клієнта-боржника колекторській компанії, аби та за винагороду змусила його повернути гроші. Однак, даний метод довів свою низьку ефективність, людина, в якої немає доходів борг повернути не зможе. Він дієвий тільки проти злісних неплатників, які роблять це умисно.

Тому, найкращим варіантом є превентивні заходи:

-    підвищення вимог до позичальників;

-    зниження частки ризикових кредитів;

-    створення резерву.

3. Підвищення рівня довіри фізичних та юридичних осіб до банку.

Як уже вище було зазначено, в результаті заборони НБУ на дострокове розірвання депозитних договорів банки втратили довіру з боку населення. В свою чергу це зачепило і репутацію АКБ "Імексбанк", основу робочого капіталу якого становлять кошти клієнтів (72,1% в структурі зобов’язань). Тому, в подальшій стратегії досліджуваного банку повинно бути передбачено плани повернення рівня довіри клієнтів та його подальша підтримка. Звичайно ж, якщо банк допустить видачу депозитів, то у випадку вилучення значної суми коштів клієнтами він може втратити свою ліквідність. В такому випадку краще підвищити відсоткові ставки на депозити, з метою заохочення клієнтів не вилучати свої кошти. А от в подальшій діяльності варто забезпечити високий рівень обслуговування та якість послуг. Важливу роль в даному випадку відіграє також підвищення рівня прозорості роботи установи.

4. Залучення іноземних інвесторів.

До позитивних результатів приходу іноземного капіталу можна віднести:

-    істотне збільшення робочого та можливо статутного (за умови прийняття рішення) капіталу банку;

-    диверсифікація робочого капіталу (це зможе зменшити вплив депозитних коштів на ліквідність банку);

-    здешевлення вартості кредитних коштів, а відповідно зростання конкурентних можливостей;

-    розвиток операційної системи банку через впровадження нових технологій, розширення кола послуг, підвищення якості послуг, рівня оплати праці персоналу, а отже результативності та якості роботи;

-    підвищення стабільності установи.

Отож, якщо АКБ "Імексбанк" сформує нову стратегію розвитку своєї діяльності, яка буде враховувати висновки набуті в результаті фінансово-економічної кризи, то в подальшому він зможе уникнути багатьох негативних ситуацій. Стратегія банку повинна базуватися на стабільності розвитку і бути спрямована на ефективність в довгостроковому періоді.

Швидкі гроші є завжди привабливішими, однак установи, які шукають надприбутків не зважаючи на ризиковість, завжди втрачають. Вони можуть виграти в короткому проміжку часу, однак втрати в період криз вирівнюють можливості учасників фінансового ринку. За підсумками більш триваліших періодів на перших позиціях завжди опиняються ті банки, що перевагу віддавали менш ризиковим та надійним напрямкам діяльності.

Основою лідерства та ефективності діяльності завжди є налагоджена операційна система. Адже, саме вона забезпечує виконання стратегічних завдань. Операційна система, в свою чергу, також потребує постійного вдосконалення, яке в першу чергу полягає в налагодженні управлінської складової. Підсистема управління формує всі стратегічні напрямки, плани дій, шляхи вдосконалення всього операційного механізму та його роботи.

Загалом досконала операційна система та наявність чітко продуманого стратегічного плану є гарантом успіху будь-якої установи, організації чи підприємства.

Висновки і пропозиції

В процесі дослідження теми даної магістерської роботи було вивчено та засвоєно основи операційної системи, досліджено функціонування операційної системи АКБ "Імексбанк" і визначено основні шляхи вдосконалення механізму діяльності та стратегію розвитку банку в умовах фінансово-економічної кризи та після її подолання.

В першому розділі роботи було визначено, що операційна система являє собою злагоджений механізм функціонування підприємства, установи чи організації. Такий механізм складається з сукупності елементів або підсистеми, які між собою взаємопов’язані. В основному виділяють три таких підсистеми – це управлінська, переробна та забезпечувальна.

Основною функцією управлінської підсистеми є контроль та регулювання всіх процесів та операцій, що відбуваються в компанії.

Переробна підсистема спрямована на виготовлення продукції, надання послуг.

Забезпечувальна підсистема виконує функцію забезпечення безперервності діяльності шляхом постачання сировини та матеріалів, обладнання, реалізації продукції, пошук джерел фінансування тощо.

Однак, якщо розглядати банківську установу, то тут переробна підсистеми відсутня. Так як банк не виконує виробничої діяльності, а здійснює фінансові операції. Забезпечувальна функція полягає у пошуку ефективних напрямів розміщення капіталів та пошуку джерел фінансових ресурсів, а також забезпечення засобами діяльності.

Управлінська система виконує наступні завдання:

-    моніторинг та аналіз діяльності;

-    розробка стратегії;

-    прийняття рішень.

Система забезпечення спрямована на:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11