Становлення та розвиток діловодства з IX по XIX ст.

Становлення та розвиток діловодства з IX по XIX ст.

Європейський університет

кафедра документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності

Курсова робота

на тему:

Становлення та розвиток діловодства з IX по XIX ст.

Виконала:

студентка ІІ курсу, групи № 222

заочної форми навчання

Давиденко Олександра Олександрівна

Київ-2009

Зміст

1.     Історія діловодства в дореволюційній Росії (до Великої жовтневої соціалістичної революції). Діловодство в епоху феодалізму.

1.1 Зародження діловодства; документування до утворення централізованої багатонаціональної російської держави (ІХ – ХV ст.)

1.2 Документування в період феодальної роздробленості

2.     Діловодство в період освіти і розвитку централізованої, багатонаціональної російської держави (наказове діловодство XV – XVIII ст.)

2.1 Загальне наказове діловодство

2.2 Спеціальне документування

3.     Діловодство в Російській імперії XVIII ст.: Колезьке діловодство

3.1 Загальне колезьке діловодство

3.2 Спеціальні системи документування

Висновок

Список використаної літератури

1. Історія діловодства в дореволюційній Росії (до великої жовтневої соціалістичної революції). Діловодство в епоху феодалізму

1.1 Зародження діловодства. документування до утворення централізованої багатонаціональної Російської держави (IX-XV ст.)

Виникнення російської писемності і документування.

Питання про час виникнення писемності на Русі давно цікавить істориків. Для відповіді на це питання використовуються відомості, що містяться в письмових джерелах (літописах, вістях іноземців), письмові документи, що дійшли до нас, а також археологічні і лінгвістичні джерела.

Так, в літописі передається вміст договорів Київської держави з Візантією, князів Олега в 911 р. і Ігоря в 944 р. Договірні стосунки з греками, згідно зі свідченнями літопису, були і раніше: у 876 р. був відновлений договір з греками. Договори полягали і з іншими народами, наприклад, князя Володимира з волжськимі болгарами, про якого згадує літопис від 985 і 1006 рр.

У договорі 911 р. згадується про вживання росіянами письмових заповітів, в договорі 944 р. про постачання російських кораблів, що вирушали до Візантії, грамотами.

Арабський письменник Ібн-Фадлан в своїй книзі про подорож на Волгу (920 921 рр.), розповідаючи про похорони знатного русява, відзначає, що на могилі була розміщена дошка з ім'ям померлого. Ібн-ель-Недін у вигадуванні "Каталог книг", розповідає, що в 987 р. він бачив російський напис.

Болгарський письменник початку X ст.- Хоробрий свідчить про те, що слов'яни задовго до кирилиці користувалися "межами і резамі". До XI ст історична наука відносить виникнення такого чудового письмового пам'ятника російського права, як "Російська правда" (1030 1040 рр. "Правда Ярослава", 1054 1074 рр. -"Правда Ярославічей"). З XI ст починається російське літописання. Від XI ст. до нас дійшли такі пам'ятники російської писемності, як Остромірово євангеліє (1056 1057 гг), та збірки (збірки повчальних статей 1073 1076 рр.), пам'ятник староруської епіграфіки Тмутараканськнй камінь, з написом про вимір ширини Керченської протоки (1068 р.).

Від XII ст. збереглися - дарована грамота на землю, виробництво суду, збір дані, дана великим князем Мстиславом Володимировичем (сином Володимира Мономаха) спільно з сином князем новгородським Всеволодом Новгородському монастирю Юрьеву (біля 1130 р.). Іншою справжньою грамотою XII ст. є вкладна грамота Варлаама Хутинського (у миру багатого новгородського боярина Олексія Михайловича), що є записом дарування землі, городів, рибних ловів заснованому Варлаамом недалеко від Новгорода Хутинському монастирю.

Від XII ст до нас дійшли в копіях: грамота новгородського князя Всеволода Мстіславича, дана їм церкви Івана Предтечи на Опоках, якою встановлювалися привілеї купців, що торгували воском (близько 1134-1135 рр.); статут Всеволода Мстіславича "Про церковні суди і торгівельні мірила"; статут новгородського князя Святослава Олеговича (1137 р.) про доходи новгородської єпископії і ін.

Чудові знахідки археологічної експедиції проф. А. В. Арциховського в Новгороді в 1951-1955 рр. поповнили число прадавніх пам'ятників російської писемності.

Так, експедиція 1951 р. при розкопках на Неревськом кінці знайшла десять грамот, написаних на бересті, з яких одна датується XI ст, а інша XI-XII ст. Обидва документи представляють приватні листи новгородців (з останніх грамот одна, також лист, відноситься до XIII ст, а сім до XIV ст). Ще багатшими є знахідки експедиції в подальші роки.

Як вказує проф. А. Арциховський, знайдені грамоти не представляють якого-небудь архіву. Вони знайдені на ділянці розкопаної новгородської вулиці, де грамоти були кинуті або загублені. Насиченість розкопок берестяними грамотами, по висновку А. Арциховського, така, що можливість нових знахідок грамот при подальших роботах може ймовірно обчислюватися тисячамі.

Приведені дані свідчать про те, що писемність в цей період використовувалася і як засіб запису і як засіб обміну кореспонденцією (листування), що вона була покликана задовольнити зростаючі потреби державного і приватного життя, що ускладнюються. Розвиток виробництва, класових стосунків, зміцнення держави, зростання внутрішніх і зовнішніх економічних зв'язків, з'явилися тими рушійними силами, які мали вирішальне значення для поширення документування і листування. Введення християнства, діяльність церковних місіонерів, зокрема, Кирила і Мефодія, грали допоміжну роль в цьому процесі, допомагаючи впорядкуванню окремих елементів писемності, створенню кадрів писарів. Зародження писемності і її розвиток - тривалий процес, пов'язаний з діяльністю багатьох людей, впродовж довгого історичного періоду, а не винахід однієї особи. У феодальній державі застосовується документування правових стосунків, перш за все, в цілях зміцнення прав і привілеїв панівного класу феодалів. Охорона приватної власності (даровані, вкладні грамоти, письмові заповіти), зміцнення влади феодальної держави і окремих феодалів, їх прославляння (літописи, написи на могилах), використання релігії (церковна література) як ідеологічна зброя закабалення народних мас, - все це ланки єдиного ланцюга розвитку у документування в даний час. Писемність проникає і в приватне життя. І тут на перше місце висувається документування феодальних стосунків, а також торгівельних зв'язків (листування).

1.2 Документування в період феодальної роздробленості

Документування в цей період продовжує розвиватися, у зв'язку з потребами нових державних утворень, що виникли в результаті дроблення Російської держави, в їх стосунках: один з одним із державами іноземців.

Від XIII-XIV ст. до нас дійшла велика кількість письмових пам'ятників, що показують, що документування і листування знаходять все більше вживання.

У нових центрах державного життя - Галицько-Волинською, Новгородській і Володимирській (Ростово-суздальськой) землях створюються нові письмові пам'ятники права (Псковська і Новгородська судні грамоти, статутна грамота Двінськая). Нові стосунки між князівствами, що виникли через феодальну роздробленість, документуються в договорах великих і питомих князів (договори Новгорода і ін.). Феодальні права закріплюються в духовних грамотах московських питомих і великих князів, в дарованих і статутних грамотах, представлених рядом різновидів.

Розвиток феодальних стосунків фіксується у великому числі приватно-правових актів, серед них: вкладні, дані, купчі і їх різновиди на землю і інше майно; кабала позикова, застави, служиві на позику грошей, рухомого і нерухомого майна, житлові і життєві записи на термінове особисте наймання, повні (пізніше доповіді) грамоти на продаж в рабство, картомні грамоти на наймання майна, відпускні грамоти при відпустці на свободу і цілий ряд інших. Ряд різновидів актів були створені при документуванні діяльності церковних установ. До приватних актів відносяться і духівниці.

Розширення вживання документування в даний період створює серйозні передумови його спеціалізації. Так, виникає документування з метою обліку фінансових і господарських операцій окремих феодалів.

Усе більш певних форм набуває документування зовнішніх стосунків. Накопичення традицій в області документування приводить до створення усе більш стійких формулярів тих або інших різновидів документів. Встановлюється форма до прийоми засвідчення документів підпису, скріплення, друк. З'являються спеціальні особи, що займаються документуванням (дяки, подьячие).

Поширюються образотворчі прийоми документування (малюнки, плани, креслення). Зокрема необхідно відзначити документальне значення російських мініатюр. З'являються підлоги і фальсифікація документів, як наслідок наростання класових протиріч.

Обставини, що викликали розширення сфери застосування документування, пояснюють і зміни в його техніці.

Так, потреба в прискоренні листа у зв'язку з розширенням вживання документування веде від статуту до напівстатуту, і кінець-кінцем і скорописи. Якщо раніше документи писалися на пергамене, то тепер розширюється вживання паперу як дешевшого і доступнішого матеріалу для листа.

У даний період відомі документи у вигляді окремих листів, зошитів, книг, а також стовпців - груп окремих документів.

Виникають певні традиції відносно створення документа, пройденого стадію чернетки, варіантів або редакцій, беловіка.

Рукописне розмноження документів у вигляді "списків", копій стає усе більш визначеним і досконалим. З'являються копійні книги, що представляють новий крок в документуванні, оскільки в ці книги заносяться всі документи в цілях їх обліку і охорони. Все частіше удаються до опису документів як для їх обліку, так і наведення довідок.

Виникають і відомі навики в організації документів в первинні комплекси - діла.

Розвитку документування і листування в Російській централізованій державі і його установах передував, таким чином, тривалий період накопичення і узагальнення значного досвіду, ще не закріпленого в законодавчому порядку, але який мав великий вплив і на подальший розвиток російської писемності і діловодства.

2. Діловодство в період освіти і розвитку централізованої багатонаціональної Російської держави (наказове діловодство ХV-ХVIII ст.)

2.1 Загальне наказове діловодство

Створення російської централізованої багатонаціональної держави, центром якої стало Московське князівство, у величезній мірі розширює кордони вживання документування і листування. Виникає система органів державного управління наказів в центрі, наказових хат на місцях.

Утворення централізованої держави з'явилося результатом суспільно-економічного розвитку країни, що знайшов своє вираження в подальшому розширенні феодального господарства, в зростанні товаро-грошових стосунків, посиленні зв'язків між феодальними господарствами і містом, в розвитку ремісничого виробництва, в зміцненні економічних зв'язків між окремими областями країни, що привело в XVII ст. до концентрації "невеликих місцевих ринків в один всеросійський ринок" (Ленін). Велике значення в створенні централізованої держави мав його захист від зовнішніх ворогів.

Роль держави в цих умовах зростає, його діяльність посилюється, від його апарату управління потрібна робота по певній системі.

Накази, як державні установи, виникли з особистих доручень великого князя, які він давав у зв'язку з тими або іншими завданнями державного управління, своїм довіреним особам - боярам і дякам. Поступово ці доручення стали вимагати для свого виконання створення спеціального апарату, особливих установ, що отримали назву "наказів", відали певними галузями державного управління. Так поступово виникли такі центральні установи як Розряд (Розрядний наказ), Маєтковий, Посольський і ряд інших наказів. Розряд відав комплектуванням і формуванням війська, враховував ратних людей, встановлював їм посадові оклади, а також керував місцевим управлінням. У Маєтковому наказі було зосереджено забезпечення дворян і дітей боярських маєтковими землями. Посольський наказ відав закордонними справами.

Накази, що спочатку відрізнялися недостатньою визначеністю функцій (їх налічувалося до п'ятдесяти), поступово перетворилися на центральний державний апарат, за допомогою якого держава здійснювала свої функції.

Документування в цих умовах неминуче повинне було перетворитися на систему, яка в окремих випадках будувалася вже не лише на традиціях, а і вказівках закону. Усередині наказів продовжується подальша диференціація функцій, створюється бюрократія служивого. Процес документування і листування поступово зосереджується в руках особливого апарату дяків і подьячих, число яких безперервно зростає; бюрократія служивого грає усе більш видну роль в житті держави.

В результаті розширення об'єму документування і листування при виробництві справ в наказах складається наказове діловодство як система документування діяльності наказів. У цій системі видне місце займає і листування.

У зв'язку із здійсненням внутрішньої функції держави посилюється законодавча діяльність і її документування. Судебник Івана III (1497 р.) представляв вже акт кодифікування правових стосунків. Є припущення існування Судебника Василя III (письмовий пам'ятник, що не дійшов до нас), що послужив основою Судебника 1550 р. Цей останній дає вже певну систему російської мови. Окрім судебників, законодавчий матеріал містили укази пануючи і вироки Боярської думи. З указів пануючи, стосовно діяльності окремих наказів, в останніх складалися указні книги, що служило доповненням до судебників.

У 1649 р. Земським собором був затверджений визначний пам'ятник російського права "Соборне укладення", що з'явилося результатом великої роботи кодифікування. Укладення, відрізняючись багатством вмісту, свідчить і про високий рівень документування. Нові законодавчі акти після видання укладення отримали назву "Нововказанних статей".

Сфери застосування документування і склад документів в наказах визначався характером діяльності останніх. Але поряд з особливостями документування діяльності окремих наказів, в них здійснюються загальні норми діловодства, застосовуються єдині прийоми і техніка документування.

Як же велося діловодство в наказах?

На чолі наказів стояли судді з думних чинів, а при них дяки, як товариші, яких, дивлячись по масштабом діяльності наказу, могло бути декілька. Дяки і керували поточною діяльністю наказів, у тому числі і діловодством. Наступний розряд наказових чинів складали подьячие: "старі", "середньої руки" і "молодшие". Подьячие вели роботу під керівництвом дяків.

У наказах створювалася певна послідовність проходження документів, а також їх оформлення. На документах, що поступають в накази, ставилася дата їх здобуття. Коли потрібно дяк робив позначку: "виписати", тобто навести довідку. Далі проводилася підготовка справи до доповіді. В результаті обговорення ухвалювався вирок наказу і складався у відповідь документ.

Проекти документів по вказівці дяка складалися старими подьячимі, після чого дяк "чорнив" (виправляв) документ. Правлені документи, що представляли чернетки, переписувалися молодими подьячими начисто, а чернетка залишалася як відпустка. Поправки при "чорнінні" робилися в тексті, а коли не вистачало місця, на звороті аркуша. Вставки і поправки розмічалися "крижами" і тому подібне знаками.

Вивірений з чернеткою белової екземпляр, як "справленний" засвідчував своїм підписом – справа внизу на оборотній стороні, - подьячий, що "справив" документ. Остаточно підготовлений беловік документа "приписувався", тобто підписувався дяком або подьячим "з прописом".

"Припис", на відміну від "справи", що означала відповідальність за відповідність беловіка чернетці, свідчила про відповідальність за вміст "приписаного" документа. Підпис дяка або подьячего з "приписью" ставився по слову або складу підпису - по склеюваннях. Цар і бояри документи не підписували. Не підписувалися і чернетки. Підписи на лицьовій стороні документів в рядок з останнім словом зустрічаються рідко.

В цілях охорони документів в стовпцях застосовувалася "скріплення" підпис дяка, подьячего "з приписью", розтягнута по складах на місцях, де склеювалися стави стовпця. Книги скріплялися по листах. Значення скріплення мала нумерація цифрами (буквами слов'янської азбуки).

У наказах отримала розвиток столбцовая форма діловодства, що представляє своєрідний вигляд документациоїной техніки. Суть цієї техніки полягала в наступному. Текст документа писався на вузьких смужках паперу (15 або 17 см), оборотна сторона використовувалася для адреси, резолюції і інших "послід".

Якщо документ писався на декількох листах, то вони склеювалися по вузькому краю в стрічку, інколи дуже великої довжини (напр. Укладення 1649 р. мало в довжину близько 309 м), що скачувалася в сувій - "стовпець" (інакше "стовп", а маленькі свити "стовпики"). Стовпці, склеєні з декількох документів, представляли більш менш правильно сформовані первинні комплекси.

Правильно сформовані стовпці (поділа) починаються ініціативним документом (чолобитною, пам'яттю і т. д.), за яким слідують інші документи, що відносяться до виробництва у даній справі (мови розпитів, казки, виписи і т. д.). Всі ці документи зазвичай слідують в хронологічній послідовності. У інших випадках документи підклеювалися у міру їх накопичення, без попереднього угрупування у справах. Інколи ознакою угрупування служила назва різновиду документів.

Розвиток наказів, як відомо, ускладнив їх структуру. У крупних наказах з'явилися столи і повитья, які очолювали старі подьячие. Процес проходження документів за цих умов став складнішим і тривалішим. "Виробництво справ" і, тим самим, "діловодство" стало ареною багаточисельних зловживань наказової бюрократії служивого, підготувавши грунт для пишного розквіту бюрократизму в подальший період.

Накази в стосунках один з одним, з воєводами на місцях і з органами губної і земської самоврядності широко застосовували листування. Між собою накази зносилися "пам’ятами". Пам'яті ("наказні") давалися воєводам при від'їзді до місця служби. Формою письмового звернення до урядових установ були чолобитні, що мали формуляр, що склався. У чолобитних виклад суті справи перемежається багатократним вживанням досить обширного царського титулу.

Таким чином, в наказовому діловодстві застосовувалися форми документування, що вже визначилися (укази пануючи, вироки Боярської думи, указні книги, облікова документація і ін. листування, необхідне в управлінській діяльності держави).

У період, що вивчається, розвиток документування вже досяг рівня, коли можна говорити про певні вимоги, що передвиявляються як до окремих документів, так і до їх організації. Так, наприклад, згадуване Укладання 1649 р. відрізняється відомою систематичністю свого викладу. Це знайшло віддзеркалення в розділенні цього документа на 25 глав і 967 статей. Визначеність форми властива багатьом обліковим документам, зокрема, все частіше застосовується графлення в цілях чіткішої систематизації записів. Склалися формуляри ряду документів (чолобитні, відписки, накази, статейні списки і т. д.).

Межі відомої системи мають бути відмічені і відносно угрупування документів в первинні комплекси. Так, серед матеріалів наказів, зокрема, стовпців, немало первинних комплексів, сформованих по певних ознаках; по наочно-питальний, номінальному, кореспондентському, хронологічному, географічному. Серед стовпців можна зустріти комплекси документів, що мають характер справ, що дають послідовне виробництво з того або іншого питання. Часто при угрупуванні викорстовуються декілька ознак. Але незрідка стовпці все ще представляють конгломерати документів, без якої-небудь системи. Як свідчать описи документів, що дійшли до нас, останні часто складалися в скрині, короби в повному безладі.

Страницы: 1, 2, 3, 4