Удосконалення процесу очищення соняшникової олії (електромагнімним способом)
1.2 Управління
зберіганням, переробкою та реалізацією продукції
Зберігання –
важлива стадія технологічного процесу доведення сільськогосподарської продукції
до споживача. Можна підвищити врожайність культур, продуктивність тварин і
різко збільшити їх валові збори, але це буде марним, якщо на різних етапах руху
продукції до споживача вона багато втрачатиме у масі та якості.
Ось чому поряд із
збільшенням обсягів збільшення продуктів харчування та сировини невідкладним
завданням є подальше підвищення їх якості. Для цього потрібно забезпечити
об’єднання зусиль сільського господарства, галузей промисловості, що його
обслуговують, та сфер заготівлі, зберігання переробки, транспортування і
зберігання продукції.
Для
безперебійного забезпечення населення продуктами харчування й промисловості
сировиною потрібно мати достатні запаси кожного виду продукції і сировини. Частина
врожаю має бути бережена як посівний фонд; певна кількість його закладається як
резерв, потрібний для нормального розвитку країни й забезпечення населення в
разі неврожаю, стихійного лиха тощо; решта надходить від виробника
безпосередньо до індивідуального споживача.
Дослідження і
практичний досвід показали, що при дотриманні правил зберігання втрати зерна у
масі сухої речовини становлять за рік від 0,07-0,3%, картоплі, моркви та інших
продуктів плодоовочевої групи – до 2-4% маси за весь сезон зберігання. Чим
більше відрізняються умови від оптимальних, тим більші втрати у масі. При
зберіганні втрати у масі та якості рослинної продукції неминучі, але якщо воно
організовано правильно, вони можуть бути значно менші й практично виключається
зниження їх якості.
Природа багатьох
рослин така, що при правильному зберіганні в них відбуваються процеси
достигання, які поліпшують їх харчові або посівні якості. Наприклад, добре
відоме післязбиральне достигання насіння, дозрівання плодів томатів, зимових
сортів яблук та ін.
Сучасна
матеріально-технічна база сфери зберігання с/г продукції являє собою складну
систему, що включає велику систему сховищ, місткостей, холодильного
господарства, значна частина якого забезпечена сучасним обладнанням і системою
машин для автоматичного регулювання умов зберігання, переміщення, сортування та
переробки продукції.
Разом з тим,
наявна матеріально-технічна база для зберігання с/г продукції не забезпечує
потребу в ній с/г товаровиробників, що приводить до втрати вирощеного врожаю та
зниження якості зібраної продукції. Необхідно значно розширити потужності баз,
складів, елеваторів, холодильних установок, поліпшити їх розміщення і технічну
оснащеність.
Проблема
поліпшення зберігання продукції має комплексний характер. Один із напрямків її
вирішення – будівництво сховищ і холодильників у заготівельних та торгівельних
організаціях. Не менш важливим напрямком є розвиток бази зберігання продукції в
місцях її виробництва. Раціональне поєднання цих проблем дасть змогу ефективно
організувати реалізацію продукції; знизити її втрати.
Багато суб’єктів
господарювання забезпечені власним складським і холодильним господарством, але
переважна більшість з них його не мають, внаслідок скрутного фінансового
становища й неплатоспроможності.
Важливим
елементом інфраструктури сфери зберігання є наявність тарного господарства.
Вирішення проблеми тари для с/г продукції при її доставці з полів і ферм у
сховища для упаковки продуктів харчування роздрібної торгівлі – вагомий резерв
прискорення обігу та поліпшення зберігання продукції. Як свідчить практика, при
транспортуванні продукції в контейнерах витрати ручної праці скорочуються
втричі, простої залізничних вагонів в 3-5 разів.
Продукція що йде
на зберігання, обов’язково підлягає відповідному аналізу, її оформляють
документально, а на тарі зазначають її якість. Це потрібно як для контролю за
якістю в період зберігання так і при врахуванні втрат на кінець зберігання.
Зерно для
виробництва борошна зберігається на елеваторах, з яких надходить на млин і
крупозаводи.
Один з основних
шляхів підвищення якості продукції – сортооновлення, сортове насінництво – у
рослинництві селекція, виведення нових і поліпшення якостей районованих порід
худоби – в тваринництві.
Великий ефект дає
вміле застосування засобів боротьби з шкідниками і хворобами культурних рослин
і бур’янами, які завдають величезної шкоди врожаю.
Великі резерви
підвищення якості продукції є і в тваринництві. Тут основою одержання
високоякісної молочної м’ясної та іншої продукції є постійне підвищення
культури тваринництва, яка включає широкий комплекс заходів по зміцненню
кормової бази, поліпшенню порідних якостей, впровадженню прогресивних
технологій утримання тварин, суворому додержанню санітарно-гігієнічних умов і
т.д.
Особлива увага
має бути приділена дальшому підвищенню якості молока і молочних продуктів.
Згідно з фізіологічними харчування, ці продукти повинні становити за поживністю
близько 25% загальної кількості споживаних людиною продуктів. Калорійність молока,
а отже і його цінність визначається вмістом як білка так і жиру. Ціни вищі на
молоко і вершки вищої якості. Тому господарства заінтересовані у продажу молока
першого сорту, яке має підвищену жирність, знижену кислотність, без механічної
забрудненості і т.д.
У системі від
виробництва до споживання с/г продукції важливою ланкою є її переробка і
задоволення потреб населення важливими продуктами харчування і, насамперед,
тваринницького походження, питома вага яких в раціонах харчування в Україні
становить близько 20%. При цьому переробка кожного виду продукції у сфері
матеріального виробництва має свої особливості і становить окремі вимоги.
Наявні потужності
молочної промисловості дозволяють переробити за рік 24 млн. тонн молока.
Фактично ж
переробка молока зменшилась від 18млню тонн у 1990 р. до 3,1 млн. тонн у 1999
р. Водночас господарства почали будівництва невеликих молочних підприємств, це
по суті цехи і кількість їх на кінець 1999 р. було близько 400. За рівнем
технології структурою виробництва вони значно поступаються підприємствам
молокопереробної промисловості. Їх економічна доцільність має тимчасовий
характер.
За рівнем
переробки молока в Україні домінує маслоробна підгалузь. Її питома вага в
обсязі переробної сировини досягає 53-56% при рекомендованому рівні – близько
32%.
Слід зазначити,
що в розвинутих зарубіжних країнах, де висока купівельна спроможність, попит
населення на масло знижується, зміщується в напрямі споживання молочних
продуктів зниженої жирності як більш дієтичних.
Молочні продукти
за рівнем витрат на одиницю кінцевого продукту поділяють на дві групи:
1)
Питне
молоко та кисломолочну продукцію, які є малорентабельними. Їх виробництво
концентрується в місцях споживання – в містах та промислових центрах. Ця
продукція переробляється як правило на молокопереробних заводах.
2)
Сири,
масло та інші, добре зберігаються в охолодженому вигляді і можуть перевозитись
спеціальним транспортом на будь-які відстані.
В
сільськогосподарських підприємствах виробництво всіх видів м’яса залишається
збитковим. В той же час в м`ясопереробній промисловості внаслідок монопольного
становища галузі та диктату товаровиробникам оптових цін, які перевищують
собівартість виробництва м`яса, чим забезпечують своїм підприємствам
відповідний рівень рентабельності.
В останні роки
широкого набула переробка продукції безпосередньо у господарствах. Це вимушений
крок товаровиробників, зумовлений монополізмом переробних підприємств, і це їм
економічно вигідно.
Беззбиткова
робота переробних підприємств значною мірою пояснюється ще і низькими
закупівельними цінами на сировину, які переробними диктують виробникам. Це
гарантує м’ясопереробній промисловості отримання прибутку навіть при низькому
рівні завантаженості потужностей. Тенденція до розширення
внутрішньогосподарського забою і переробки худоби в господарствах зумовлена
рядом причин і, зокрема закупівельними цінами на худобу і птицю, затримками з
оплатами м’ясокомбінатами за поставлене поголів’я. Останнім часом
спостерігається тенденція збільшення обсягів переробки сировини на
давальницьких умовах. Це пояснюється потребою господарств мати власне м’ясо і
м’ясопродукти для бартерного обміну на паливно-мастильні матеріали, машини,
обладнання, запчастини тощо в умовах нестачі вільних коштів на ці цілі.
При
співробітництві виробників сировини з малими підприємствами господарство може не
тільки переробляти свою продукцію в МП, а й доручити останньому реалізацію
продукції через вже налагоджені зв’язки з торгівлею. Можливий і варіант
передачі МП свого переробного цеху в оренду господарству.
Підвищення
ефективності виробництва в переробній промисловості забезпечується
впровадженням нових технологій з використанням більш високопродуктивних
технічних засобів. Одночасно необхідно задіяти внутрішньогосподарські резерви,
підвищити дисципліну виробництва й організацію праці.
В останні роки
істотно зменшились обсяги поставок м’яса і молока та продуктів їх переробки у
роздрібну торгівлю. Зокрема, у 2000 році м’ясопродуктів продано населенню майже
у 8 разів, а молочної продукції – більш як у 10 разів. В той же час продаж
молока і м’яса на ринку збільшився.
Тобто ринок став
провідним каналом придбання м’ясної і молочної продукції, хоча ринкові ціни на
м’ясо залишаються вищими порівняно з роздрібними цінами державної і
кооперативної торгівлі.
Господарства-виробники
вимушені продавати молоко хоч і за нижчими цінами, переробним підприємствам
молочної і м’ясної промисловості, бо вони є найбільш надійними партнерами у
споживанні м’ясної молочної продукції. Їх виробники їх виробничі потужності
дозволяють стабільно протягом року закуповувати досить великі обсяги молока.
Можна вважати що цей канал реалізації для виробника матиме важливий інтерес з
метою удосконалення механізму економічних взаємовідносин між виробниками м’яса
та молока і переробною промисловістю.
Сільськогосподарські
підприємства реалізують свою продукцію через такі канали: заготівельні
організації; організації споживчої кооперації; працівникам у рахунок оплати
праці; населенню через систему громадського харчування на ринку і за бартером.
Якщо у 1991 році підприємствами молочної промисловості було реалізовано 98,5%
від загальної кількості, то у 1999 році його частка зменшилась до 63,8. Звились
нові ринкові партнери та розширились торгівельні зв’язки. Так, до 10% зросла
частка реалізації молока населенню через систему громадського харчування (включаючи
продаж і видачу в рахунок оплати праці), до 19% - на ринку, через власні
магазини і ларки. Новим каналом збуту є бартер. За бартерними угодами
продається понад 7% загального обсягу товарних ресурсів молока. Водночас
скоротився до мінімуму (менше 0,1 %) продаж молока організаціям споживчої
кооперації.
Аналіз свідчить,
що виробнику більш вигідно продавати молоко на ринку через систему споживчої
кооперації. Тут ціна в 1999 р. за 1 тону молока становила в середньому
відповідно 385 і 460 грн. В той же час при реалізації молока заготівельним
організаціям вона становила 357 грн. Найнижчою вона була при бартерних
операціях – 334грн. Ціни реалізації на яловичину по основних каналах збуту
майже не відрізнялися. Проте відчутна різниця відчувається між ціною, яку сплачували
заготівельні організації, тобто м’ясокомбінати – 1730 грн. І за бартерними
угодами 1422 грн.
Незважаючи на це,
частка заготівельних організацій у закупленій продукції становила в 1999 році
лише 22%.
Значні обсяги
молока, особливо у господарствах приватного сектора, залишаються поза
організованою заготівлею. Загальною вимогою до господарств усіх форм власності
на даному етапі є необхідність збільшення обсягів продажу молока і м’яса для
створення відповідних державних і регіональних товарних ресурсів продукції та
здійснення експортних поставок. Для цього необхідно збільшити питому частку
продажу їх через заготівельні організації – молокопереробні підприємства,
м’ясокомбінати, організації споживчої кооперації та за прямими зв’язками у
торгівельну мережу і власні магазини до 75-80% від валового виробництва. Це
дозволило б навіть за умови існуючих обсягів виробництва молока, але
підвищеного рівня товарності збільшити його ринкові ресурси.
Використання
ринкового механізму в агропромисловому комплексі і на основі інтеграції процесу
досягнення ефективності виробництва продовольства може бути забезпечено за
рахунок таких чинників: значного скорочення втрат при транспортуванні і
зберіганні с/г сировини; раціонального використання вторинної сировини та
відходів; формування і використання найефективніших наскрізних технологічних
процесів від ферми до прилавку; створення єдиної економічної заінтересованості
у високих кінцевих результатах усіх учасників інтегрованого агропромислового
виробництва на основі поглиблення його спеціалізації, кооперування і комбінування.
2. Організаційно-економічна
характеристика господарства
2.1 Загальні
відомості про СВК "Світанок"
Сільськогосподарський
виробничий кооператив "Світанок" Комінтернівського району Одеської
області, розташований в районному центрі смт. Комінтернівське. До обласного
центра портового міста Одеса 40 км. до найближчої залізничної станції
с.Кремидівка 17 км. До обласного центра і найближчої залізничної станції
прокладено автомобільні дороги з асфальтним покриттям.
На теперішній час
господарство СВК "Світанок" має – 4779 га землі, з яких 4295 га
сільськогосподарські угідь, в тому числі рілля – 3670 га.
Середньорічна
чисельність працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві – 140
працівників.
Рельєф місцевості
слабосхилистий, є схили до 5º.
Головний тип
ґрунтів – чорноземи сірі, глибина родючого шару гранту 650 мм
Загалом
природно-кліматичні умови є сприятливими для вирощування багатьох злакових,
технічних і кормових культур, а також плодів і овочів.
2.2
Техніко-економічні показники роботи СВК "Світанок"
Розміри
сільськогосподарського кооперативу наведені в таблиці 2.
Таблиця 2.1
Розміри СВК "Світанок"
Показники
Роки
2008р. у %
до 2006р.
2006
2007
2008
1
2
3
4
5
Вартість валової продукції (в співставних цінах
2005р.), тис. грн.
4188,8
2178
5241,9
125,1
Виручка від реалізації продукції, тис. грн.
4525,3
4650,7
5971,7
131,9
Прибуток тис. грн.
-282,5
-565
1480,9
Х
Площа сільськогосподарських угідь, га.
4295,0
4295,0
4295,0
100,0
Основні засоби, тис. грн.
3865,6
1491,1
1238,5
32,0
Середньорічна чисельність працівників, чол.
218,0
179,0
140,0
64,2
Поголів'я тварин:
великої рогатої худоби, гол.
637,0
422,0
294,0
46,0
свиней, гол.
49,0
32,0
-
Х
Аналізуючи
таблицю 2.1 можна зробити висновок, що розміри господарства за останні три роки
практично не змінились. Однак відбулося збільшення виробництва валової
продукції, виросла виручка від її реалізації і господарство вийшло на рівень
прибутковості, що пов'язано із впровадженням у виробництво кращих технологій і
більш раціональним використанням земельних ресурсів. Поряд із цим відбулося
зменшення вартості основних засобів, що пов'язано із їхнім зносом і не
поновленням існуючої бази. Також значно зменшилось поголів'я тварин, у зв'язку
з тим що галузь тваринництво є занепадаючою, бо маючи високу собівартість
продукція має низьку закупівельну ціну.
Показники
ефективності використання землі в господарстві СВК "Світанок" приведені
в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Ефективність використання землі у СВК "Світанок"