Вопросы на экзамен по международным отношениям и внешней политике

здійснили блокаду радянської держави, боючись поширення більшовизму в своїх

країнах.

Але све ж таки Вільсон (президент США) за допомогою Ллойда-Джорджа

(прим’єр-міністр Англії) вирішив таємно втановити контакти з Леніним і

відрядити в Москву секретну місію на чолі з Буллітом. Ленін визнав умови

Вільсона важкими, але погодився з ними, вважаючи, що вони будуть основою

для мирного договору з США та Антантою.

Незабаром відбулися серйозні зміни в міжнародній ситуації: в Москві

утворений Комуністичний Інтернаціонал, в Угорщині проголошена Радянська

Республіка, а в Росії почалися воєнні наступи Колчака та Денікіна проти

радянської влади.

Тому, коли Булліт повернувся з Москви Вільсон та Ллойд-Джордж офіційно

заявили, що нічого не знають про будь-які умови з радянською Росією і тепер

вже й слухати не хотіли про будь-які переговори з радянським урядом.

Так, згодом паризька конференція перетворилася по суті на організатора

антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду

радянської держави, схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами,

підтримала перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака,

великі держави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям і

самі посилили збройну інтервенцію в Росії.

18 "Вашингтонська конференція та її рішення"

Вашингтонська конференція проходила з 12 листопада 1921 року до 6

лютого 1922 року. Основними проблемами, які мали бути вирішені на ній, були

проблеми обмеження морського озброєння та проблеми тихоокеанського регіону.

В цій конференції брали участь 9 країн: США та делегації Англії, Франції,

Італії, Японії, Бельгії, Голандії, Португалії та Китаю. Всі ці країни

вітали ініціативу проведення конференції, але кожна мала свої інтереси.

Так, наприклад, Японія виступала за обговорення питань морського озброєння

та зовсім не хотіла торкатися проблем тихоокеанського регіону, а саме

проблем Китаю. Радянську Росію на конференцію не було запрошено, хоча все ж

таки неофіційно прибула делегація від Далекосхідної Республіки, яка зіграла

певну роль в розвитку конференції. Вона мала в своєму розпорядженні деякі

секретні договори, які почала публікувати в пресі напередодні конференції.

Це були документи про секретні спільні дії Японії з генералом Семеновим

проти Радянської Росії, що свідчило про загарбницький характер Японії та

матеріали таємних франко-японських переговорів про спільні дії, щодо

витіснення США з Азії. Все це істотно загострило протиріччя в таборі

колишніх соbuюзників.

Порядок денний Вашингтонської конференції містив два питання:

1. Обмеження морських і сухопутних озброєнь, правила користування новими

засобами війни.

2. Тихоокеанське та далекосхідне питання.

Протягом цієї конференції було укладено ряд договорів (трактатів):

1. “Договір чотирьох держав”, який 13 грудня 1921 року підписали США,

Англія, Франція, Японія. Основна мета договору: надання взаємних

гарантій недоторканості острівних володінь учасників договору в Тихому

океані. Після ратифікації цього договору Англо-Японський союз 1911

року втрачав свою силу.

2. “Договір п’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали США, Англія,

Франція, Японія та Італія. Основна мета договору: обмеження морських

озброєнь. Заборонялося будівництво військових кораблей водотонажність

яких перевищувала 35 тис. тон. Було встановленно співвідношення

озброєнь:

Англія – 5

США – 5

Франція – 3

Японія – 1,75

Італія – 1,75.

3. “Договір дев’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали всі

держави-учасниці конференції. Основна мета: проголошення принципу

поваги суверенності Китаю, поваги територіальної адміністративної

недоторканності (але све це було лише на папері). Разом з цим було

проголошено принцип “відкритих дверей та рівних можливостей” для всіх

націй на території Китаю в галузі торгівлі та промисловості.

19 "Генуезька конференція"

Генуезька конференція проходила з 10 квітні по 19 травня 1922 року. В ній

брали участь 29 держав. Це була перша найбільш представницька міжнародна

конференція, де приймали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною

проблемою обговорення була проблема економічних зв’язків та проблема

повернення російських боргів.

США не приймали участь в цій конференції, пояснюючи це тим, що

конференція носить не суто економічний характер, а скоріше політичний.

Насправді США побоювалися обговорювати проблеми скорочення або ліквідації

боргів.

На конференції було створено чотири комісії:

. політична

. фінансова

. економічна

. транспортна

Радянська делегація була включена лише в політичну комісію.

В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію

рівноправного економічного співробітництва всіх держав, загального

скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для

встановлення загального миру.

Але західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій,

обгрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в

першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом, рада Антанти висунула

вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона

рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків

яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції.

Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки

іноземців в Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної

інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови

відстрочення їх на ЗО років і надання радянській державі кредитів.

Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які

вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в тупик і в принципі не

принесла нічого позитивного.

Останнє, що необхідно відмітити – це те, що радянська Росія в принципі

винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала

Рапалльський договір з Німеччиною 16 квітня 1922 року, який передбачав

відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань,

розвиток торгівлі та інше.

20 "Рапальський договір"

Підписання Рапальського договору відбулося під час Генуезької

конференції 16 квітня 1922 року. Це договір між радянською Росією та

Німеччиною, який передбачав відновлення дипломатичних і консульських

відносин між обома країнами, що було ударом по ізоляції радянської Росії й

Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати

(Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких

репарацій). Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома

державами на основі принципу найбільшого сприяння.

Рапальський договір мав велике значення. Це було перше юридичне

визнання радянської Росії. Обидві країни були життєво заінтересовані в

такому договорі. Вже наприкінці 1922 року значно поліпшилася торгівля між

цими двома країнами.

Договір вніс суттєві зміни в міжнародну політичну ситуацію і сприяв

розвиткові взаємовигідного співробітництва Росії й Німеччини не тільки в

економічній, політичній та культурній галузях, але навіть у військовій.

Було проведено ряд таємних переговорів щодо військового співробітництва. В

Росії почали діяти німецькі військові навчальні центри та почалося

будівництво змішаних радянсько-німецьких оборонних підприємств.

Таємне військове співробітництво між радянською державою й Німеччиною

не було чимось незвичайним у практиці міжнародних відносин. У ті роки

таємне військово-технічне співробітництво з Німеччиною здійснювали США,

Японія, Італія та деякі інші країни.

На останок необхідно відмітити, що Рапалльський договір зіграв не на

користь країн Антанти, так як вони мали намір використати Німеччину проти

радянської держави.

21 "Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації,

Рурська криза, план Дауеса)"

До кризової ситуації призвела проблема виплати репарацій Франції

Німеччиною. На цей час Німеччина вже сплатила частину репарацій Франції і

вимагала мараторію на 2-4 роки, так як була в важкому економічному

положенні. Уряд Франції відмовився від будь-яких поступок й в січні 1923

року Франція окупувала Рур з метою заставити Німеччину сплачувати

репарації.

США й Англія зайняли очікувальну позицію. Радянський Союз в сою чергу

забезпечив Німеччину необхідною продовольчою допомогою.

Окупація Руру мала тяжкі економічні наслідки як для Німеччини, так і

для Франції.

Німецька економіка була повністю дезорганізована, тисячі підприємств

Руру зупинили виробництво.

Для Франції зросли окупаційні витрати, зменшились поставки вугілля з

Руру, внаслідок значного скорочення виробництва.

США та Англія в кінцевому випадку вирішили втрутитися задля порятунку

Європи від катастрофи. Наприкінці 1923 року було вирішено створити два

комітети експертів. Перший – для розробки планів стабілізації німецької

марки й бюджету Німеччини. Головою цього комітету став американський банкір

Дауес. Другий – для пошуку шляхів повернення репарацій Німеччиною. Цей

комітет очолив англійський фінансист Мак-Кенна.

Дауес взяв на себе вивчення репараційної проблеми в цілому. Вже на

Лондонській конференції, яка тривала з 16 липня по 16серпня 1924 року було

представлено так званий план Дауеса, який містив такі положення:

1. Загальна сума і термін репарацій не визначалися. Репарації

здійснювалися шляхом річних виплат:

1925 рік – 1 млрд. марок

1926 рік – 1,22 млрд. марок

1927 рік – 1,22 млрд. марок

1928 рік - 1,75 млрд. марок

1929 рік – 2 млрд. марок

2. Джерела репарацій – відрахування з бюджету за рахунок непрямих

податків (на пиво, спиртні напої, тютюн та інше), транспортного

податку, відрахувань від прибутків промисловості.

3. Репараційна комісія на чолі з французьким керівником ліквідовувалася і

встановлювався новий орган, першою головою якого був американський

банкір. Таким чином економіка Німеччини була поставлена під англо-

американський контроль.

4. Надання Німеччині кредитів для відновлення важкої промисловості

5. Передбачалося, що збут своєї продукції Німеччина буде здійснювати

Радянському Союзові, щоб не конкурувати з державами Антанти.

6. Виведення через рік французьких окупаційних військ з території Руру.

22 "Конференція в Локарно"

Локарнська конференція відбулася 5-16 жовтня 1925 року з метою політичної

інтеграції Німеччини в Версальську систему та об’єднання Західної Європи. В

цій конференції взяли участь Англія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія,

Польща та Чехословаччина. Було вироблено ряд угод, які передбачали

наступне:

o Взаємне гарантування кордонів та зобов’язання про ненапад між Німеччиною

та Францією, Німеччиною та Бельгією.

o Арбітраж між Німеччиною та Францією, Бельгією, Польщею, Чехословаччиною

на випадок якихось прикордонних суперечок.

o Прийняття Німеччини до Ліги Націй і надання їй постійного місця в Раді.

Прийняття відбулося 8 вересня 1926 року.

Підсумки Локарнської конференції:

o Угоди було укладено в інтересах Німеччини. Німеччина домоглася відносної

“рівноправності” з великими державами. Західні держави вважали Локарнську

конференцію позитивним кроком в перед, в той час як Німеччина вже тоді

вбачала в цій конференції перший крок до зламу Версальської системи і до

відновлення своєї могутності.

o Локарнські договори спрямовувалися проти Радянського Союзу. План Дауеса

склав по суті економічну базу а Локарнська конференція політичне

оформлення блоку капіталістичних країн Європи з відвертим антирадянським

змістом.

23 "Підготовка та підписання пакту Бріана-Келога"

Можна сказати, що підготовка даного пакту розпочалася ще в 1927 році,

коли міністр закордонних справ Франції Бріан звернувся до США з пропозицією

укласти двосторонній договір «про вічну дружбу і заборону звернення до

війни як знаряддя національної політики», розраховуючи цим договором

підняти авторитет Франції.

Державний секретар США Келлог спочатку не звернув уваги на цю

пропозицію, але потім вирішив використати ідею Бріана задля посилення

впливу США на світову політику й створення нового політичного об'єднання

держав на противагу Лізі Націй. Він послав ноту-відповідь Франції з

пропозицією укласти не двосторонній, а багатосторонній договір між

«головними державами світу» про недопустимість війни між ними. Келлог

познайомив уряди ряду держав з цим листуванням.

Всі країни схвалили таке рішення, але кожна намагалася зробити деякі

виключення. Так, Англія обумовлювала собі “право самозахисту” і одночасно

заперечувала проти участі держав, які ще не набули світового визнання

(йшлося насамперед про СРСР). Франція, Японія та Італія також настоювали на

законній самообороні.

В результаті тривалого вдосконалення цей пакт було підписано 15

державами на чолі із США та Францією 27 серпня 1928 року в Парижі. Загалом

до цього пакту приєдналося 69 країн.

Цей договір безперечно мав позитивне значення:

o Важливим був факт колективного проголошення державами “права на мир” та

відмови від війни як інструменту державної політики.

o Універсальна форма пакту відкривала можливості приєднання до нього

залежних та напівколоніальних країн.

o Цей пакт поклав певні зобов’язання на держави перед громадською думкою.

Разом з тим пакт мав і ряд недоліків:

o Відмова від “права на війну” не підкріплювалася жодними зобов’язаннями

про роззброєння чи хоча б обмеження гонки озброєнь.

o Невизначеність формулювань, зокрема про заборону війни.

Радянський Союз також приєднався до цього пакту і ратифікував його 29

серпня 1928 року, хоча і відзначив публічно недоліки цього пакту. Вже на

початку 1929 року Радянський Союз і деякі сусідні держави підписали

протокол про негайне набрання сили пакту Бріана-Келлога.

Загалом пакт Бріана-Келлога не справдив надій людства. Відсутність

гарантій та двозначність формулювань підривали його ефективність, і такі

держави-агресори, як Японія, Німеччина та Італія вже на початку 30-х років

грубо порушили його.

26. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933 -1935 рр.

Дії агресивних держав іродемонстрували, що Ліга Націй - ненадійний

інструмент миру. У ці роки в ній відбувається перегрупування сил. У березні

Японія та у жовтні 1933 р. Німеччина вийшли з Ліги. У вересні 1934 р. до

неї вступив Радянський Союз. Отже, проблема європейської безпеки охопила

значно більші географічні регіони. Вона й раніше розглядалася з огляду на

взаємовідносини західноєвропейських держав (Локарнські угоди, Рейнський

арантійний пакт). З вступом СРСР до Ліги націй його можна було розглядати

як нову силу у системі колективної безпеки.

В результаті переговорів між СРСР та Францією у 1934 р. було

розроблено проект так званого Східного пакту, до якого мали увійти

Німеччина, СРСР, Чехословаччина, Польща, Литва, Естонія, Фінляндія. Франція

обіцяла приєднатися до пакту в ролі гаранта, а СРСР пропонував як гарант

приєднатися до Рейнського гарантійного пакту. Так була б створена

колективна система безпеки. Проте Англія, Німеччина, а також ряд

східноєвропейських держав відхилили пропозицію щодо утворення Східного

пакту, й можливість досягнення колективної безпеки в Європі було втрачено.

Іншою нагодою для цього стала низка двосторонніх договорів

європейських держав, які послідовно об'єднувалися у систему. Так, у жовтні

1935 р. СРСР та Франція уклали договір про взаємну військову допомогу в

разі нападу на одну з сторін будь-якої з європейських держав. Аналогічні

договори було підписано між СРСР та Чехословаччиною, а також між

Чехословаччиною та Францією.

Разом з тим, позиція Франції не була послідовною. Вона проводила

спільну з Англією політику, яка припускала можливість збереження миру

шляхом поступок агресору, зокрема шляхом «умиротворення» фашистської

Німеччини.

27. Проект "Східного пакту"

Німеччина 19 жовтня 1933р. заявила про вихід з Ліги Націй. Вона

наполягала на створенні своєї армії в 300тис чоловік і збільшенні кількості

німецьких танків, авійації та артилерії. Стався розрив між "третім рейхом"

та іншими державами. З 1934р. Німеччина почала гарячково переозброюватися.

В Європі таким чином нею було створено вогнище майбутніх агресивних дій і

війни. Франція перед загрозою Німеччини почала змінювати своє ставлення до

СРСР. Її зближення з Радянським Союзом посилилось після укладення в 1932р.

радянсько-французського пакту про ненапад. 16 травня 1933р. палата

депутатів Фр. ратифікувала цей пакт. Особливо велику роль у зближенні двох

країн відігравав міністр закордонних справ Фр. Луї Барту, який намагався

після виходу Японії та Німеччини з Ліги Націй зміцнити цю організацію

шляхом запрошення до неї Радянського Союзу.

Весною 1934р. Барту запропонував укласти договір між Німеччиною, СРСР,

Фінляндією, Естонією, Латвією, Польщею та Чехословаччиною з приєднанням

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18