Адміністративні правопорушення. Експерт як суб'єкт провадження у справах

Згідно зі ст.21 Закону України від 10 лютого 1995 року «Про наукову і науково-технічну експертизу» експерт наукової і науково-технічної експертизи зобов'язаний:

- пред'являти на вимогу замовника або організатора наукової чи науково-технічної експертизи свідоцтва або документи, що їх замінюють, та які підтверджують його досвід та рівень кваліфікації;

- не допускати розголошення інформації, що міститься у матеріалах експертизи, якщо інше не передбачено договором або дорученням на проведення експертизи;

- експерт наукової і науково-технічної експертизи не має права приймати від фізичних та юридичних осіб, заінтересованих у певних висновках експертизи, коштовні подарунки, грошову винагороду тощо [81].

Згідно зі ст. 25 Закону України від 17 червня 2004 року «Про державну експертизу землевпорядної документації» на експерта держаної експертизи покладаються обов'язки:

- дотримуватися встановлених строків та порядку проведення державної експертизи, відслідковувати відповідність об'єктів державної експертизи вимогам законодавства, а також встановленим стандартам, нормам і правилам;

- забезпечувати об'єктивне та якісне проведення державної експертизи;

- вносити обґрунтовані зауваження та пропозиції щодо матеріалів та документації, які підлягають державній експертизі;

- вносити відповідні пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення державної експертизи;

- заявляти самовідвід у разі наявності особистої заінтересованості щодо конкретного об'єкта державної експертизи.

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції від 30 грудня 2004 року № 144/5) в п. 2 «Обов'язки, права та відповідальність експерта» експерт зобов'язаний:

– прийняти до виконання доручену йому експертизу;

– провести повне дослідження, дати обґрунтований та об'єктивний висновок.

- повідомити в письмовій формі особу або орган, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта (спеціаліста) або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані;

- з'явитися за викликом особи або органу, які призначили експертизу, для допиту з приводу проведеної експертизи чи повідомлення про неможливість її проведення;

- заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин;

- з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, проводити дослідження в присутності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та інших осіб у випадках, передбачених законодавством [35].

Однак, на нашу думку слушним є зауваження С. Бичкової, яке необхідно підтримати - процесуальні обов'язки експерта повинні визначатись виключно законами, а не підзаконними нормативними актами [13, с. 104], адже єдиним суб'єктом адміністративного судового процесу, на який законом покладений обов'язок самостійного проведення спеціальних досліджень, у результаті яких формується певний доказ, є експерт.

ЦПК РФ закріплює у ст. 85 значно ширше коло обов'язків експерта:

- прийняти до провадження доручену йому експертизу;

- провести повне дослідження наданих матеріалів та документів;

- дати обґрунтований та об'єктивний висновок по поставлених питаннях та направити його до суду;

- з'явитись за викликом суду для особистої участі в судовому засіданні;

- дати відповіді на питання, пов'язані з проведеним дослідженням;

- у випадку, коли питання виходять за межі спеціальних знань експерта або матеріали та документи непридатні для проведення дослідження та надання висновку, експерт зобов'язаний направити до суду мотивоване повідомлення в письмовій формі про неможливість дати висновок;

- забезпечити збереження наданих йому матеріалів та документів та повернення їх до суду разом з висновком або повідомленням про неможливість дати висновок.

В юридичній літературі звертається увага на необхідність закріплення такого обов'язку експерта, як дотримання конституційних прав людини при провадженні експертизи по відношенню до людини  [86, с. 175]. З цим, безумовно, слід погодитись, оскільки обов'язок не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей встановлений у ст. 68 Конституції України. Проте не можна його виділяти саме як процесуальний обов'язок експерта, оскільки цей обов'язок характерний для усіх осіб незалежно від їх статусу.

Іншим важливим елементом правового статусу експерта в провадженні про справи про адміністративні правопорушення є визначені адміністративно-процесуальним законом права експерта, які взаємопов'язані із здійсненням відповідних обов'язків. Для того щоб виконати покладений на експерта обов'язок дачі достовірного, повного й об'єктивного висновку, закон наділив експерта широким комплексом прав, покликаних гарантувати якісне проведення дослідження й одержання обґрунтованого висновку.

Правильне розуміння прав експерта органічно пов'язане з такими питаннями, як підстава призначення експертизи, межі використання спеціальних пізнань експерта, оцінка висновку експерта і т.д. На думку Ю. К. Орлова, окремі права експерта, наприклад, право експерта на дачу висновку за своїм внутрішнім переконанням, процесуальна самостійність і особиста відповідальність за даний ним висновок, у зв'язку з тим, що вони визначають правомочності інших суб'єктів експертизи, а також порядок її проведення й оформлення, можуть бути названі принципами експертизи [99 , c. 99].

Права експерта щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення встановлюються в ч. 3 ст. 273 КпАП, згідно з якими експерт має право: знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім при розгляді справи.

Процесуальні права експерта встановлюють також КПК України, КАС України, і є більш розширеними, ніж права експерта, що закріплює КпАП України, отже, як показує аналіз даних процесуальних кодексів, вони значно збільшують коло повноважень експерта в кримінальному та адміністративно-судовому процесах.

Для порівняння наведемо основні з них: знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження; заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків; викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання; бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження; задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду; може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

Зазначені права експерта потребують детального аналізу.

Експерт може знайомитися з матеріалами справи, які відносяться до предмета експертизи і які необхідні йому для проведення дослідження і складання ним висновку. Для того щоб виключити можливість помилок, у кожному конкретному випадку слідчий і суд повинні приймати рішення про межі ознайомлення експерта з обставинами справи, обсяг матеріалів, що надаються експерту, з урахуванням особливостей кожного виду експертиз, і це рішення повинне бути «ретельно обдумане» [112, c. 87]. Наприклад, такі види експертиз, як судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, технічна та інші для відповіді на поставлені питання вимагають найбільш повного ознайомлення експерта з матеріалами справи. При провадженні інших експертиз, наприклад, графічної, дослідження зброї, ідентифікації предметів, як правило, ознайомлення має дуже обмежений характер. Тому обсяг і межі ознайомлення експерта з матеріалами справи визначає слідчий і суд, керуючись при цьому принципом: у розпорядження експертів надаються всі ті матеріали (протоколи, документи, речові докази і т. д.), в яких відбиті фактичні дані, причинно пов'язані з об'єктом експертного дослідження, з його виникненням, вилученням чи зміною, подією або з обставинами, що досліджує експерт [14, c.42 - 43].

Якщо експерту для відповіді на поставлені питання буде недостатньо матеріалів, спочатку наданих на експертизу, то експерт має право заявляти про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі експертного висновку.

Усі матеріали повинні надходити до експерта тільки від особи, що призначила експертизу, закон не надає експерту право їх збирати [14, c. 46]. Коли експерт самостійно, крім направлених на дослідження об'єктів і представлених йому для ознайомлення матеріалів справи, збирає матеріал для дослідження, то він виходить за межі своєї компетенції.

Право експерта викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання; тобто так зване право на експертну ініціативу [86, с. 183]. Слід відзначити, що таке положення розраховано на випадки, коли суди не знають можливостей експертизи або допускають упущення [13, с. 45]. В юридичній літературі відзначалось, що в такому випадку експерт визначає предмет дослідження, тобто формулює питання про встановлення нових обставин, проводить дослідження та в своїх висновках дає на нього відповідь . У зв'язку з недостатньою ясністю щодо меж ініціативи експерта, умов і форм її прояву, місця викладу результатів цієї ініціативи питання про право експерта на ініціативу в ході проведення експертизи в теорії і на практиці розглядається по різному. Частина учених і практичних працівників відстоює це право беззастережно[5;13; 14; 21]; інші не заперечують в принципі такої ініціативи експерта і тим самим її підтримують, але за умови, що перш ніж викласти результати такої ініціативи у висновку, необхідно одержати на це обов'язкову згоду слідчого або суду.

Як зазначає В. Ревака закон не вимагає від експерта одержання будь-якої попередньої згоди чи дозволу на можливості реалізації цієї ініціативи. Тому експерт може самостійно, на підставі свого досвіду і знань, і виходячи з ходу і результатів проведених досліджень, указати на ці обставини в даному ним висновку. Але це не означає, що експерти повинні користуватися цим правом у будь-якому випадку, тому що обов'язок встановлення обставин справи лежить на органі, в провадженні, якого знаходиться справа, а обов'язок експерта відповісти на поставлені перед ним питання [82 с. 144-145].

Відповідно до п. 2 ст. 275 КпАП України, можна ще виділити такі права експерта, як: право на збереження за експертом середнього заробітку за місцем роботи за час їх відсутності у зв'язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення; право на відшкодування витрат, пов'язаних з переїздом до місця виклику і назад, добові в разі переїзду до іншого населеного пункту; сплата винагороди за виконану роботу.

В п. 2 ст. 275 КпАП України доцільно встановити, що експертиза оплачується не лише експертам, а й експертним установам. Недоцільно окремо виділяти суми компенсації експертам та суми збереження заробітної плати, якщо проведення експертизи доручається експертній установі, оскільки ці питання повинні вирішуватись відповідно до чинного трудового законодавства України, порядку та умов оплати праці в даній експертній установі. У випадку, коли особи, які беруть участь у справі, наполягають на призначенні експертом особи, яка не є працівником державної експертної установи, або на призначенні експертизи недержавній експертній установі, питання щодо розміру винагороди експерту та відшкодування витрат, пов'язаних із проведенням експертизи, доцільно вирішувати за погодженням із експертом (експертною установою).

Про це зазначається й у Законі України “Про судову експертизу”. Відповідно до п. 5 ст. 13 цього Закону експерт має право одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням.

При визначенні розміру витрат на проведення експертизи експерти (експертні установи) повинні подати суду обґрунтований розрахунок витрат на проведення експертизи (за винятком випадків, коли експертизу проводить державна експертна установа та розмір таких витрат встановлений законодавством). Водночас слід відзначити, що в умовах ринкової економіки викликає сумнів доцільність законодавчого встановлення розмірів витрат на проведення окремих видів експертиз, оскільки можлива постійна зміна вартості спеціальних матеріалів та обладнання [13, с. 110].

На нашу думку, за аналогією з КАС України в КпАП України доцільно закріпити спеціальні права експерта при проведенні експертизи за участю кількох експертів: радитись між собою, у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії - складати окремий висновок.

Крім КпАП України права експерта закріплені в Законі України “Про судову експертизу”. У ст. 13 цього Закону закріплені такі права експерта: незалежно від виду судочинства судовий експерт має право ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів; вказувати у висновку експерта на виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання; з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи; подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта; одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням.

Серед названих прав окремої уваги заслуговують такі, як: подавати клопотання про надання додаткових матеріалів; з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи; подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта.

Ці права зазначає й п. 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз. Однак в ньому говориться про право експерта порушувати клопотання про надання додаткових та нових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань; порушувати клопотання, що стосуються проведення (в згаданому Законі - предмета!) експертизи; оскаржувати в установленому порядку дії та рішення особи або органу, які призначили експертизу, що порушують права експерта або порядок проведення експертизи.

Слід звернути увагу на те, що зазначена Інструкція дещо розширює права експерта в порівнянні із Законом України “Про судову експертизу”.

Цікавим є закріплене п. 3 ст. 85 ЦПК РФ право експерта клопотати про залучення до проведення експертизи інших експертів. Доцільність надання такого права експерту у випадках, коли в нього виникнуть сумніви щодо правильності проведених ним досліджень або коли в процесі дослідження виникне потреба у застосуванні спеціальних знань в іншій галузі науки, не викликає сумніву з позицій забезпечення об'єктивності та повноти дослідження. Тому, на наш погляд, потрібно виділити таке право в КпАП України навіть у випадку, якщо буде встановлено право експерта на порушення клопотання, що стосується проведення експертизи.

Інструкція про призначення та проведення судових експертиз також значно розширює, порівняно з Законом України “Про судову експертизу”, право на оскарження дій особи, у проваджені якої перебуває справа. По-перше, Інструкція говорить про оскарження дій не лише фізичної особи, але й юридичної. По-друге, вона надає право оскаржити не лише дії, які порушують права експерта, а й дії, які порушують порядок проведення експертизи. Викладена нами позиція щодо співвідношення норм Інструкції та Закону про права на порушення клопотання може бути застосована й до цього випадку.

На нашу думку, право експерта на оскарження дій, які порушують його права або перешкоджають проведенню експертизи, необхідно закріпити в КпАП України та встановити порядок такого оскарження. Наприклад, у випадку відмови суду у задоволенні клопотання експерта про ознайомлення з матеріалами справи, якщо експерт не має права на оскарження дій суду, він буде вимушений скласти висновок про неможливість дати відповідь на поставлені питання замість того, щоб просто оскаржити такі дії суду.

Поряд із правами та обов'язками експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення як обов'язковими елементами його статусу у відповідному провадженні, ще одним важливим елементом, який потребує дослідження, є гарантії. Гарантії діяльності експерта в адміністративно-деліктному процесі є, водночас, і елементом його правового статусу, і засобом ефективної реалізації повноважень експерта.

Проведені дослідження свідчать, що найбільш ґрунтовно питання гарантій діяльності експерта аналізується в загальному плані або стосовно інших видів юридичного процесу, особливо кримінального. Можна констатувати відсутність у вітчизняній правовій науці наукових досліджень щодо гарантій діяльності експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, які були б присвячені безпосередньо зазначеному питанню.

Отже, доцільним вбачається висвітлення та аналіз найбільш актуальних теоретичних та практичних питань гарантій діяльності експерта в провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Гарантії діяльності експерта в адміністративно-деліктному процесі становлять своєрідний фундамент його діяльності, створюють умови надійності його правового становища, сприяють досягненню поставленої мети, всебічному, повному й обєктивному дослідженню обставин справи, постановленню законного та обґрунтованого судового рішення.

Отже, перш за все, необхідно звернутись до етимології самого поняття «гарантія», яке походить від французьського garantie, від garantir- забезпечувати і в Словнику іншомовних слів визначається як запорука, умова, що забезпечує що-небудь [88, c. 113]. Юридичний енциклопедичний словник зазначає, що гарантія - це один зі способів забезпечення виконання зобов'язань [116, с. 59]. В. Любашиц, А. Мордовцев, І. Тимошенко відмічають, що гарантії необхідно розглядати як систему соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних передумов, засобів і заходів, що створюють рівні можливості особі для здійснення своїх прав, свобод та інтересів.

Детальний аналіз різноманітних наукових, публіцистичних правових джерел із досліджуваної тематики, дозволяє простежити широку підтримку позицій Н. Вітрука, який пропонує серед юридичних гарантій прав особи слід розрізняти гарантії реалізації і гарантії охорони [84. с. 179]. До першої групи вчений відносить: межі прав і свобод, їхня конкретизація в поточному законодавстві; юридичні факти, з якими пов'язується їхнє володіння і безпосереднє користування; процесуальні форми реалізації; засоби заохочення і пільги для стимулювання правомірної й ініціативної їхньої реалізації. Другу групу юридичних гарантій складають: заходи нагляду та контролю за правомірністю поведінки суб'єкта права з метою виявлення випадків правопорушення; заходи правового захисту; заходи юридичної відповідальності; заходи припинення та інші правоохоронні заходи; процесуальні форми охорони прав та обов'язків; заходи профілактики та попередження правопорушень [18, с. 203-226]. Більшість вчених-правознавців, прокладають саме дану концепцію в основу своїх наукових досліджень.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10