Адміністративні правопорушення. Експерт як суб'єкт провадження у справах

Виходячи з приписів КпАП дана стадія включає наступні процесуальні дії: підготовка справи до розгляду; слухання справи; прийняття рішення по справі та доведення його до відома.

На стадії підготовки справи до розгляду орган, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, має ретельно вивчити всі обставини справи, заслухати пояснення особи, щодо якої порушено адміністративне провадження, потерпілих, законних представників, а також при необхідності використання спеціальних пізнань експерта призначити проведення експертизи. Отже, саме на цій стадії органом, уповноваженим розглядати справу про адміністративне правопорушення, призначається при необхідності використання спеціальних знань експертиза, а експерт має можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки, і як підсумок експертної діяльності - надати експертний висновок. Приймаючи рішення про проведення експертизи, орган, що здійснює адміністративно-деліктне провадження уже має у своєму розпорядженні дані, які якоюсь мірою (ймовірно чи достовірно) підтверджують належність до справи матеріалів, що направляються експерту. Як правило, необхідність призначення експертизи полягає в підтвердженні чи спростуванні обставин, що містяться в цих матеріалах.

Питання, що пов'язані з місцем проведення експертизи, обставинами, що перешкоджають її проведенню, призначенням конкретного експерта, також вимагають свого вирішення саме на даній стадії провадження у справі про адміністративне правопорушення. А. Дусик, досліджуючи правовий статус експерта провадженні по справах про порушення митних правил зазначає, що пере5важна більшість експертиз з даного провадження проводиться в експертній установі. Однак, притягнення експертів з інших установ, що не визнані експертними, не перешкоджає досягненню об'єктивної істини в провадженні по справах про порушення митних правил. В нинішній час, як зазначає автор, склалося положення, при якому митні органи в якості експертів привертають фахівців з своєї галузі; вони володіють необхідними знаннями, що дозволяють правильно вирішувати питання, що виникають при розгляді справ даної категорії, і це цілком виправдано, тим більше, що притягнення експерта тільки з експертної установи або з іншого відомства ані в Митному кодексі України, ані в КпАП не закріплено [28, с. 34]. Таким чином, погоджуючись з даною думкою А. Дусик, на наш погляд, в КпАП щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення доцільним вбачається законодавче закріплення, щодо права органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення вирішувати питання про призначення експертизи на свій розсуд, керуючись інтересами вчасного, всебічного, повного і об'єктивного розгляд всіх обставин по справі про адміністративне правопорушення.

Рішення про провадження експертизи по справам про адміністративні правопорушення в юрисдикційній діяльності оформлюються звичайно у вигляді постанов уповноваженого органу (посадової особи), в провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення. При цьому, винесена постанова про призначення експертизи повинна містити в собі вступну, описову і постановляючу частини. У вступній частині слід вказувати, який орган (посадова особа), призначає експертизу, місце і час винесення постанови, в описовій - обставини справи про адміністративне правопорушення (стислу фабулу справи, фактичні і юридичні підстави призначення експертизи). Що ж стосується постановляючої частини, то в ній необхідно визначити, кому доручається проведення експертизи, коло питань, що підлягають з'ясуванню за допомогою експерта, перелік матеріалів, наданих для дослідження.

При організації слухання справи орган, в провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення, викликає експерта, який не тільки надає свій письмовий експертний висновок на поставлені питання, але й усні пояснення щодо свого висновку, який нині більшістю юристів розглядається як самостійний вид доказів, а отже, заслуговує на увагу.

Аналіз чинного КпАП дозволяє стверджувати, що, на жаль, він не містить вимог щодо форми, змісту та структури експертного висновку, щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення, отже, експерти змушені керуватися експертною практикою, яка відпрацювала певну структуру висновку, а також вказівками Інструкції про призначення та проведення судових експертиз [Бичкова 49, 89], що є суттєвим не недоліком, який потребує свого усунення, адже аналіз чинних КПК України, КАС України, ЦПК України свідчать про нормативне закріплення вимог до даного процесуального доказового документу.

Питання про юридичну природу висновку експерта довгий час залишалося спірним і, незважаючи на проведені дослідження, однозначного вирішення не знайшло й донині.

Як зазначає С. Бичкова висновок експерта є засобом доказування, доказом будуть фактичні дані, що містяться в ньому, а джерелом доказу - експерт, який проводив дослідження та надав суду фактичні дані [13, с. 127], як зауважує Степанова судовим доказом є не експертиза як засіб дослідження, отримання і пізнання фактичних обставин, а висновок експертів, сформульований на основі експертизи [30, c. 9], а експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, що формулюються у висновку експертів [30, с. 112]. С. Лапта, справедливо зауважує, що про висновок можна говорити з одного боку, як про процесуальний документ, а з іншого як про власне кінцевий результат проведеного дослідження, відповідь експерта на поставлені питання [55, с.33]. У цьому аспекті висновок експерта являє собою результат розумової діяльності експерта, який базується на отриманих у ході дослідження даних та логічно виведених висновках. Ураховуючи вищесказане, очевидним є те, що висновок експерта необхідно розглядати відповідно до його подвійної природи.

Для висновку експерта як джерела доказів суттєвим є те, що він:

а) є результатом науково-обґрунтованого дослідження;

б) походить від особи, яка володіє визначеними спеціальними знаннями, без використання яких було б неможливим саме дослідження;

в) дається з додержанням спеціально встановленого процесуального порядку;

г) ґрунтується на зібраних у справі доказах [55, с.170].

Специфіка формування і змісту висновку експерта дала підставу деяким авторам вважати, що він займає особливе, виняткове місце . Такий погляд справедливо був підданий критиці вченими-процесуалістами. 

Висновок експерта як самостійний засіб доказування має свої особливості, які полягають насамперед у тому, що експерт повідомляє суду фактичні дані, встановлені в процесі проведеного дослідження на підставі спеціальних знань. Сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необов'язково мати спеціальні знання, вони не повинні робити які-небудь дослідження для встановлення доказових фактів.

Відомості експерт формує автономно від органу, уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення, а потім викладає їх у своєму висновку. Характер і зміст цих відомостей залежать від того, які ознаки, властивості чи якості виділить експерт, які методи застосує, як проведе дослідження й оформить його результати. Тому у висновку дуже важливе переконання експерта в правильності і достовірності одержуваного ним результату проведених досліджень.

Разом з тим, на відміну від інших видів доказів, при доказуванні знання, викладені у висновку експерта, відрізняються тим, що мають більше гарантій достовірності. Це пояснюється рядом об'єктивних факторів: незацікавленістю й об'єктивністю експерта, науковим характером відомостей, що містяться у висновку, відображенням у висновку всього шляху формування цього знання, можливістю через іншого експерта повторно перевірити результати первісної експертизи і т.д.

Однак висновок експерта є рівним серед рівних, не має переваг перед іншими засобами доказування; він також підлягає дослідженню і перевірці, а фактичні дані, що містяться у ньому, оцінюються судом за загальними правилами, адже, відомості, що містяться у висновках експерта, є фактичними даними про ті чи інші обставини об'єктивної дійсності, слід підтримати думку висловлену С. Лаптою - експерт не є “науковим суддею”, тобто його висновок оцінюється, як і будь-які інші докази [55, с. 49].

Так, зокрема, Т.В. Сахнова досить правильно зазначає, що у висновку експерта варто розрізняти зміст (висновок, обґрунтований проведеним дослідженням, встановленням і професійною оцінкою експертом фактів) і форму (висновок як акт). Вони обидва однаково важливі при визначенні доказової сили фактичних даних, що містяться у висновку експерта. Якщо висновок експерта суд визнає недостовірним, не заснованим на науковому дослідженні, або не буде дотримана форма, незважаючи на обґрунтований і об'єктивний висновок, то це не дасть можливості визнати висновок засобом доказування, а фактичні дані, що складають його зміст, - доказом [13, с. 175].

Перейдемо тепер до висвітлення проблеми структури експертного висновку як процесуального документа. Складність полягає в тому, що вона похідна від структури спеціального дослідження, відбиває його особливості.

Органу. В провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення, хоча він не є фахівцем, доводиться оцінювати докази, котрі містяться у висновку експерта, з огляду на обставини їх спеціальної природи і можливі недоліки висновку . Тому важливим є виділити основні (необхідні) елементи структури експертного висновку.

У висновку, згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, виділяють три складові частини: вступну (формальну), дослідницьку і заключну (висновки).

Відповідно до п.4.11. цієї Інструкції у вступній частині висновку повинно бути вказано: назва експертизи, її номер, чи є вона додатковою, повторною, комісійною або комплексною; особа або орган, які призначили експертизу; дані про експерта (експертів): посада, прізвище, ім'я та по батькові, освіта, експертна спеціальність та стаж експертної роботи; науковий ступінь та вчене звання; дата надходження матеріалів до експертної установи і дата підписання висновку експертизи; де і ким винесена постанова або ухвала про призначення експертизи; питання, які належить вирішити експертові; найменування матеріалів, що надійшли на експертизу, спосіб доставки та вид упаковки досліджуваних об'єктів; клопотання експерта про подання додаткових матеріалів, наслідки їх розгляду; обставини справи, які мають значення для давання висновку, з обов'язковим зазначенням джерела їх отримання; відомості про осіб, які були присутні під час проведення досліджень (прізвище, ініціали, процесуальне положення); попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку; довідково-нормативні документи та методична література, які використовувались експертом при вирішенні поставлених питань (із зазначенням бібліографічних даних). Питання, які поставлені експертом з власної ініціативи, вказуються після питань, зазначених у постанові (ухвалі) про призначення експертизи. При проведенні повторної експертизи у вступній частині висновку експертизи викладаються відомості про первинні (попередні) експертизи: прізвища, ініціали експертів, назва експертної установи чи місце роботи експертів, номер і дата висновку експертизи, висновки досліджень попередніх експертиз із питань, які були поставлені перед експертом на повторне вирішення, а також мотиви призначення повторної експертизи, які зазначені у постанові (ухвалі) про її призначення

Отже, як слушно зазначає Т.В. Сахнова, у вступній частині викладається інформація, яка дозволяє індивідуалізувати проведене дослідження [86, с. 56].

Дослідницька частина згідно з п. 4.13 зазначеної Інструкції повинна містити: відомості про стан об'єктів дослідження, застосовані методи дослідження, умови їх проведення; посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз'яснення до них; експертну оцінку результатів дослідження. Описування результатів застосування інструментальних методів дослідження та проведення експертних експериментів може обмежуватись викладенням кінцевих результатів. У зазначених випадках графіки, діаграми, таблиці, матеріали експертних експериментів мають зберігатись у наглядових експертних провадженнях і на вимогу осіб, які мають право знайомитись з матеріалами експертизи, надаватись їм для вивчення. На нашу думку, право осіб, які мають право знайомитись з матеріалами експертизи, повинно бути закріплене не в Інструкції, а в процесуальному законі, тобто в КпАП України.

Крім цього, у дослідницькій частині висновку повторної експертизи вказуються причини розбіжностей з результатами попередніх експертиз, якщо такі розбіжності мали місце.

В заключній частині згідно з п. 4.14 зазначеної Інструкції викладаються висновки дослідження у вигляді відповідей на поставлені питання в послідовності, що визначена у вступній частині. На кожне з поставлених питань має бути дано відповідь по суті або вказано, з яких причин неможливо його вирішити. У разі якщо заключний висновок не може бути сформульований у стислій формі, допускається посилання на результати досліджень, викладених у дослідницькій частині. Правильне оформлення висновку експерта має дуже велике значення для правильної оцінки висновку судом. Тому ми вважаємо, що структура висновку експерта, зважаючи на значення даного процесуального документу для об'єктивного вирішення справи про адміністративне правопорушення, повинна визначатися в КпАП України, а не в підзаконному нормативно-правовому акті.

Стадія перегляду справи у зв'язку з оскарженням або опротестуванням постанови є факультативною, тобто необов'язковою, і настає лише у випадку оскарження або опротестування прийнятої постанови по суті справи. Право на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення є однією з найбільш важливих гарантій захисту прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Роль експерта на цій стадії в принципі не змінюється в порівнянні з попередньою стадією. Як правило, найчастіше призначення додаткової, повторної, комплексної, комісійної експертизи більш ймовірно для даної стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення, якщо в особи? що притягається до адміністративної відповідальності, її законних представників, захисника є підстави для сумнівів щодо компетентності висновку експерта на попередній стадії провадження.

Отже. залежно від якості проведеної експертизи та її повноти на стадії перегляду справи, орган в провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення, може призначити додаткову, повторну чи комплексну експертизу.

Додаткову експертизу може бути призначено у разі недостатньої ясності або неповноти висновку експерта і доручається тому ж експерту або експертам.

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав сторін чи інших осіб. В ухвалі про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта, тому проведення зазначеної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

Комплексна експертиза необхідна, якщо без збагачення знань одного експерта знаннями інших фахівців неможливо дати правильні відповіді на питання органу, який здійснює провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість призначення повторної, додаткової, комплексно експертизи при здійсненні провадження у справах про адміністративні правопорушення необхідно передбачити в КпАП України.

Стадія виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є останньою, завершальною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення, її суть полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику постановою. На цій стадії експерт як учасник адміністративного провадження у справах про адміністративні правопорушення не залучається.

Таким чином, підводячи підсумки, необхідно зазначити, що участь експерта в провадженні по справам про адміністративні правопорушення на сучасному етапі, максимально повно реалізується на другій центральній стадії провадження - розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесення у ній постанови, адже саме на даному етапі експерт залучається для надання висновку (на стадії підготовки справи до розгляду) та надає письмовий експертний висновок, що аналізується та оцінюється уповноваженим органом, який здійснює провадження по справі про адміністративне правопорушення (на стадії слухання справи).

Варто відзначити, що ст. 273 КпАП протягом тривалого часу не зазначає жодних змін і зберігає свою конструкцію, запропоновану законодавцем ще у 1984 році. Чинний КпАП, що слід визнати істотним недоліком, взагалі не містить регулюючих норм щодо форми, змісту та структури експертного висновку, в адміністративно-деліктному провадженні, отже, експерти змушені керуватися експертною практикою, яка відпрацювала певну структуру висновку, а також вказівками Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, що є суттєвим не недоліком, який потребує свого усунення, адже аналіз чинних КПК України, КАС України, ЦПК України свідчать про нормативне закріплення вимог до даного процесуального доказового документу.

ВИСНОВКИ

Проведені дослідження щодо статусу експерта як суб'єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення дозволяють сформулювати наступні висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства:

1) На основі проведеного аналізу, а також виходячи з визначених характерних ознак, судову експертизу можна визначити як проведення на підставі рішення суду особою, яка володіє спеціальними знаннями та має спеціальний процесуальний статус (експертом), дослідження певних фактів та фактичних обставин справи з метою повідомлення суду відомостей, які мають значення для справи, що оформляється спеціальним документом - висновком експерта. Оскільки об'єктом судової експертизи можуть бути лише матеріальні речі, то з метою усунення протиріч пропонується внести зміни до Закону України “Про судову експертизу”, виключивши з тексту поняття судової експертизи, закріпленого в ст. 1, слова “явищ і процесів”.

2) В провадженні у справах про адміністративні правопорушення питання законодавчого закріплення призначення та проведення експертизи свого віддзеркалення не знайшли, що слід розглядати як недосконалість законодавства.

Аналіз основних теоретичних та практичних аспектів прав та обов'язків експерта в адміністративно-деліктному процесі як складових його правового статусу дозволяють зробити висновок про те, що, чинне адміністративно-процесуальне законодавство, є застарілим і містить ряд неузгодженостей, лише в загальних рисах фрагментарно окреслює права та обов'язки експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, не конкретизуючи їх. Обмеженість даних елементів правового статусу експерта свідчить про необхідність розширення кола прав та обов'язків даного суб'єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення, який хоча і не є головним при вирішенні справи, але активно сприяє її правильному вирішенню. Не сприяє ефективності проведення експертизи в адміністративно-деліктному процесі наявність відсилок до інших законодавчих актів, тому доцільним вбачається уніфікувати та максимально повно закріпити права та обов'язки експерта саме на рівні адміністративно-процесуального законодавства, шляхом змістовного та чіткого регламентування, збалансування та узгодження основних елементів правового статусу експерта, чітким визначенням його функцій та повноважень в КпАП України.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10