Адміністративні правопорушення. Експерт як суб'єкт провадження у справах

а) відповідність висновків експерта проведеному дослідженню, наявність внутрішнього логічного зв'язку між змістом дослідження і його висновками (на нашу думку, цей пункт більшою мірою стосується логічної а не наукової обґрунтованості);

б) застосування експертом сучасних, найбільш ефективних методів дослідження;

в) достатність досліджуваного матеріалу для зроблених висновків.

Як слушно зазначає Є Кригін, на кожній з даних стадій між суб'єктами експертизи виникають свої правовідносини, що віддзеркалюють зв'язки цих суб'єктів, причому кожен з них має певні права, свободи та обов'язки [52, с. 27 - 28].

Отже, однією з характерних рис взаємодії органу уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення з експертом, є керівна роль уповноваженого органу. Вона виражається насамперед у винесенні рішення про призначення експертизи, оцінці її результатів, а також вирішенням клопотань експерта і, в необхідних випадках, присутності при проведенні експертних досліджень. Закон наділяє органи адміністративної юрисдикції, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення правом вирішувати, що саме є обставинами, які мають суттєве значення для справи і повинно подаватися експерту. Тому експерт, який брав участь у допиті, огляді місця події або обшуку не вправі наполягати на внесенні в протокол тих показань, або виявлених обставин, які, на його думку, стосуються процесу експертизи. Як вказує В.Г. Лукашевич, під час проведення судової експертизи експерт самостійно вивчає об'єкт і висновок про результати дослідження робить лише на підставі свого оцінного судження [58, с. 168]. Потім ці результати оцінюються і, таким чином, приймається рішення по справі.

Орган, уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, безумовно, відіграє керівну роль у проведенні експертизи, однак його керівна роль не є необмеженою , адже, що стосується експерта, то згідно зі ст.75 КПК України він дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Це значить, що він самостійно вибирає засоби, прийоми й методи дослідження, і ніхто не має права впливати на цей вибір. Тому слід погодитись і з Л. Шамсеєвою, яка вказує, що експерта слід розглядати як особу процесуально незалежну, яка зберігає самостійність в межах своєї компетенції.

Наступна група суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, з якими експерт перебуває у безпосередніх зв'язках, є учасники, що особисто зацікавлені у розгляді справи: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілий та їх законні представники - адвокати, батьки, опікуни, піклувальники. Серед даної групи учасників найбільш тісний зв'язок експерта як учасника провадження у справах про адміністративні правопорушення простежується, і це зумовлено самою правовою природою та суттю експертизи, із особою, що притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до п. 3 ст. 273 КпАП України експерт має право з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім при розгляді справи.

На думку Т. Коломоєць, В. Поліщука та С. Ващенка, центральною постаттю у провадженні в справах про адміністративні правопорушення є особа, яку притягають до відповідальності. Навколо неї, власне, і концентрується процесуальна діяльність всіх інших суб'єктів провадження [44, с. 157; 16, с. 88]. Разом з тим, як вірно зауважує Т. Коломоєць, на відміну від правового та процесуального статусу обвинуваченого та підсудного, достатньо врегульованого у кримінально-процесуальному законодавстві та висвітленого у кримінально-процесуальній літературі, правовий та процесуальний статус особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, досліджено меншою мірою [44, с. 158].

Звичайно, вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства стосовно правового статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, повинно бути предметом самостійних наукових досліджень, однак, враховуючи спрямованість дисертаційного дослідження, слід стисло зупинитись на деяких аспектах зазначеного питання.

Чинний КпАП України не відображає, як це здійснюється у кримінально-процесуальному законодавстві, диференціації категорій, аналогічних статусу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого, кожен з яких включає різний набір прав та обов'язків. У провадженні у справах про адміністративні правопорушення виділено лише права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, ст. 268 КпАП встановлює, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову у справі.

Також ст. 268 КпАП закріплює, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи, і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду трави. При розгляді справ про адміністративні право-порушення, передбачених ч. 1 ст. 44, ст.ст. 51, 146, 160, 160-2, 173, ч. З ст. 178, ст.ст. 185, 185-1, ч. 1 ст. 185-3, ст.ст. 185-7 і 187 КпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення її від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міського районного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу. Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, до органу (до посадової особи), справу, є обов'язковою.

Як слушно зазначають Т. Коломоєць, Р. Сінєльнік, відсутність диференційованого підходу до встановлення адміністративно-процесуального статусу особи, що притягається до адміністративної відповідальності, залежно від стадій провадження у справі про адміністративне правопорушення та відповідних підстав його набуття, не відображає особливостей кожної стадії та значно знижує рівень захищеності її прав та свобод в адміністративно-деліктному процесі. Наприклад, відсутність статусу підозрюваного у вчиненні адміністративного правопорушення та чітких підстав, що дозволяють підозрювати особу у вчиненні адміністративного правопорушення, безпосередньо пов'язана із обґрунтованістю обмеження деяких її прав та свобод .

Звертаючись до адміністративно-правового статусу особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у контексті участі експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, слід зупинитись ще на одному аспекті. Текстуальний аналіз змісту положень КпАП, які визначають адміністративно-процесуальний статус особи, що притягається до адміністративної відповідальності, дозволяють дійти однозначного висновку про те, що відповідні норми поширюються лише на фізичних осіб. Разом з тим все більш актуальним постає питання можливості притягнення до адміністративної відповідальності і юридичних осіб. Аналіз наукової та публіцистичної літератури свідчить про широку підтримку ідеї визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності [57, с. 205].

У відповідності до закону України «Про судову експертизу» та Інструкції експерт має право задавати питання, що стосуються предмета експертизи, йому забороняється вступати у непередбачені контакти з особами, що прямо чи побічно зацікавлені в результатах експертизи. Дані положення, безумовно стосуються усіх суб'єктів провадження, зацікавлених у вирішенні справи про адміністративні правопорушення.

Наступним суб'єктом провадження у справах про адміністративні правопорушення, з якими експерт перебуває у певних зв'язках, є потерпілий.

Стаття 269 КпАП закріплює, що потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову у справі про адміністративне правопорушення. Потерпілого може бути опитано як свідка відповідно до ст. 272 КпАП.

Експерт з дозволу уповноваженого органу, у компетенції якого знаходиться провадження по справі про адміністративне порушення, може задавати питання потерпілому, що стосуються предметів експертизи.

У рамках категорії представництва інтересів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого у передбачених законом випадках, діяльність захисника має спільні точки дотику (зокрема, мету представництва) із діяльністю законних представників. Згідно зі ст. 270 КпАП інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники). Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

З метою підвищення рівня захищеності осіб, неповнолітніх або осіб, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права, пропонуємо поряд із закріпленим правом законних представників представляти інтереси зазначеної категорії законодавчо закріпити також необхідність обов'язкової участі у провадженні експерта, за аналогією з ст. 76 КПК України, завдяки чому експерт звичайно не буде виконувати представницьку роль, але завдяки його обов'язковій участі буде забезпечуватись повний, всебічний, компетентний розгляд справи про адміністративне правопорушення..

Наступна група учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, з якими експерт перебуває у певних відносинах, не є основною, однак суб'єкти (свідок та перекладач), які до неї входять, як і експерт сприяють досягненню основних завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Проведені дослідження дозволяють констатувати, що експерт найбільш тісно взаємопов'язаний із спеціалістом (фахівцем), процесуальна фігура якого, не зважаючи на те, що також пов'язана із використанням спеціальних знань, але не є тотожною експерту. Чинний КпАП України, допускаючи участь експерта у справах про адміністративні правопорушення, не містить статей, які б передбачали залучення спеціаліста (фахівця) до участі у провадженні. На наш погляд, в КпАП України назріла необхідність закріпити взагалі поняття та правовий статус спеціаліста (фахівця) за аналогією з ст. 1281, 183, 192, 194, 199 КПК України, відмежувати його від експерта, чітко закріпивши правовий статус, коло питань, що вирішуватимуться даною процесуальною фігурою, що буде сприяти чіткому розмежуванню компетенції експерта та спеціаліста (фахівця) при використанні спеціальних знань у справах про адміністративні правопорушення органами уповноваженими розглядати справу, адже експертиза - не єдино можлива форма використання спеціальних знань у адміністративно-деліктному процесі. Окремі питання, що виникають під час перевірки матеріалу і вимагають спеціальних пізнань, як слушно зазначають А. Михайленко, В. Арсеньєв, думку яких доречно підтримати, можуть бути успішно вирішені за участю спеціаліста без провадження експертизи [27, c. 11].

У зв'язку з відсутністю чіткого законодавчого вирішення питання щодо форм використання допомоги спеціалістів, окремі автори робіт обмежуються констатацією цього положення і практично відходять від рішення проблеми. Інші, виходячи з існуючого положення, обмежуються відповідною йому, поверхневою, та неповною класифікацією форм використання допомоги спеціаліста. На наш погляд, приступаючи до класифікації форм використання допомоги спеціалістів, у найпершому наближенні до проблеми, варто розрізняти процесуальні і непроцесуальні форми використання спеціальних знань. Відразу зазначимо, що навіть на цьому, найзагальнішому рівні, у літературі немає єдиної думки.

Як зазначає Б. Россинський не процесуальною формою є консультативна та довідкова діяльність знаючих осіб, провадження ними попередніх досліджень матеріальних об'єктів і т. п. Під процесуальною формою застосування спеціальних пізнань розуміється як призначення і проведення експертиз, так і залучення спеціаліста до участі у слідчих чи судових діях [83, с. 132].

Спеціаліста не слід прирівнювати до експерта, який теж має спеціальні знання, проте це різні процесуальні фігури. Їхня відмінність у тому, що спеціаліст, за загальним правилом, беручи участь у провадженні, не проводить самостійних досліджень об'єктів і матеріалів справи. Він не дає висновків про результати своєї діяльності, які могли б бути джерелом доказів. Свої знання і навички спеціаліст використовує при консультуванні, виробленні рекомендацій для надання допомоги у виявленні, закріпленні і вилученні доказів. Діяльність же експерта зводиться до дачі експертного висновку, який за законом є одним із джерел доказів.

Спеціаліст тільки пояснює загальнодоступні факти, які сприймаються усіма, хоча таке сприйняття іноді забезпечується за допомогою технічних засобів. Пізнання спеціаліста - це пізнання явищ, а не сутності; за своїм характером воно емпіричне. Як зазначає Н. Сєліванов компетенція спеціаліста не виходить за межі надання допомоги при збиранні доказів, що вже існують по справі та підготовки матеріалів до експертизи [87, с. 112].

Пояснювальна функція, виконувана експертом, на відміну від такої функції спеціаліста, дозволяє зрозуміти сутнісні, істотні “внутрішні” якості об'єкта. Вони (сутнісні якості) стають доступними для суб'єктів адміністративно-деліктного процесу тільки за допомогою експертного висновку, який викладає сутність об'єкта дослідження в доступних неспеціалістам вербальних формах. Таким чином, діяльність експерта спрямована на встановлення сутнісних, особливих, індивідуально-конкретних властивостей предметів, процесів, явищ, станів об'єктивної реальності шляхом застосування науково обґрунтованих методик у сполученні з емпіричними і теоретичними формами реалізації наукових знань.

Спеціаліст на відміну від експерта лише сприяє в знаходженні, закріпленні та вилученні доказів. Він повинен звертати увагу уповноваженого органу, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, на відповідні обставини і тим самим надавати йому необхідну науково-технічну допомогу, сприяти повному та всебічному дослідженню обставин справи.

Процесуальна фігура спеціаліста, паралельно із експертом, крім КПК України, закріплює в ст. 67 КАС України, в якій зазначається, що спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. Спеціаліст зобов'язаний прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну допомогу. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Отже, за аналогією із кримінально-процесуальним та адміністративним судочинством, на нашу думку, необхідно внести корективи до КпАП України, закріпивши паралельно із правовим статусом експерта, процесуальну фігуру спеціаліста, розмежувавши їх компетенцію щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення. Доцільність даних змін в адміністративно-деліктному законодавстві України, обумовлюється також аналізом позитивного зарубіжного досвіду з даного питання.

Так, ст. 25.8 КпАП РФ, визначає статус спеціаліста як учасника провадження у справах про адміністративні правопорушення. Як зазначається в даній законодавчій нормі, в якості спеціаліста для участі у справах про адміністративні правопорушення може притягатися будь-яка незацікавлена у вирішенні справи повнолітня особа, що володіє спеціальними пізнаннями, необхідними для сприяння у виявленні, закріпленні і вилученні доказів, а також застосуванні технічних засобів. Спеціаліст може залучатися будь-яким органом або посадовою особою в провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення на будь-якій стадії провадження по справі.

У законодавстві Німеччини близькими до експерта, але не тотожними з ним є процесуальні фігури “експерта-свідка” та “асистента з питань реальних доказів”. Так, “експерт-свідок” - це очевидець, який сприймає те, що інші люди сприйняти не в змозі через те, що таке сприйняття потребує спеціальних знань (наприклад, лікар був свідком дорожньо-транспортної пригоди і, даючи свідчення ретельно описує ушкодження, які отримав потерпілий). Схожість “експерта-свідка” з експертом полягає в тому, що, як і останній, “експерт-свідок” сприймає якусь інформацію і, користуючись своїми спеціальними знаннями, робить з неї певні висновки. Відмінність від експерта полягає в тому, що:

по-перше, “експерт-свідок” не проводить ніяких досліджень, а лише доводить до суду ті висновки, які він зробив, спостерігаючи за подією;

по-друге, на відміну від експерта, “експерт-свідок” не залучається до справи за вимогою суду, оскільки це залежить тільки від того, чи була свідком події особа, яка володіє певними спеціальними знаннями, завдяки яким вона зробила висновки, корисні для розслідування справи;

по-третє, враховуючи вищесказане, “експерт-свідок” не може бути замінений у справі, оскільки це фігура унікальна, в той час як експерт можне бути замінений в будь-який момент.

Саме цьому §85 КПК Німеччини встановлює статус “експерта-свідка” такий же, як і у звичайного свідка. Указаної процесуальної фігури у вітчизняному законодавстві немає, але, як відзначається у літературі, на початку минулого сторіччя деякими процесуалістами та криміналістами нерідко висловлювалися думки про залучення в процес обізнаного свідка, аналогічного експерту-свідку в Німеччині. Ми вважаємо, що називати такого свідка експертом не зовсім точно і правильно. Дійсно, повідомлення такого свідка більш повні і точні порівняно з іншими особами (свідками), які не володіють спеціальними знаннями. Але надавати свідку, який володіє спеціальними знаннями, особливого статусу недоцільно, оскільки, згідно з принципами вітчизняного законодавства, ніякі висновки, думки, зроблені на основі подій, які спостерігались свідком, не є очевидними і не можуть використовуватись як докази.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10