Стратегія управління персоналом суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності (на базі матеріалів зовнішньоекономічної діяльності приватного підприємства ПП "Промен")

Анкети. Хоча вони і не відносяться до справжніх засобів визначення здібностей чи психологічних характеристик, теж успішно застосовуються для порівняльної оцінки рівня кваліфікації. Так, наприклад, конкретні відомості, які потрібно вказати в анкеті про стаж попередньої роботи, зарплату, характер освіти і про закінчений навчальний заклад, хобі і т.д., теж можна використовувати для добору кандидатів, якщо такі біографічні дані допомагають відрізнити більш ефективних від менш ефективних службовців, що вже працюють у даній організації.

Співбесіди. Співбесіди дотепер є найбільше широко застосовуваним методом підбору кадрів. Навіть працівників неуправлінського складу рідко приймають на роботу без хоча б однієї співбесіди. Підбор керівника високого рангу може зажадати десятків співбесід, що займають кілька місяців. Разом з тим, дослідження виявили цілий ряд проблем, що знижують ефективність співбесід як інструменту добору кадрів. Основа цих проблем має емоційний і психологічний характер. Так, наприклад, існує тенденція ухвалення рішення про кандидата на основі першого враження, без обліку сказаного в іншій частині співбесіди. Інша проблема полягає в тенденції оцінювати кандидата в порівнянні з особою, з якою проводилася співбесіда безпосередньо перед цим. Якщо попередній співрозмовник виглядав особливо погано, то наступний посередній кандидат буде виглядати добре чи навіть дуже гарно. Є у тих хто проводить інтерв'ю і така тенденція, як оцінка більш сприятливо тих кандидатів, зовнішній вигляд, соціальний стан і манери яких у більшій мірі нагадують їх власні.

Центри оцінки – оцінюється здатність до виконання повного кола посадових обов'язків за допомогою методів складного моделювання ситуацій. Методи включають ролі керуючого й учасника зборів, доповіді групі слухачів (усно), офіційні інтерв'ю, тести по психології і рівню інтелекту. Найчастіше керівництво малої організації обмежується офіційним інтерв'ю на основі диференційованого підходу до кожного кандидата.

На сьогоднішній день в Україні центри оцінювання персоналу запроваджені, в основному, іноземними фірмами – розробниками доволі складного програмного забезпечення (ORACLE, WINDOWS SERVER та інші).

Оцінювання з видачею сертифіката, дійсного як на території України, так і за кордоном, можна пройти як в сертифікованих центрах навчання та сертифікації, так і по глобальній Інтернет-мережі в діалоговому режимі на швидкість і повноту відповідей (сертифікат надходить поштою).

Єдиним органом сертифікації персоналу в Україні є Українська асоціація якості (ОСП УАЯ) професійна організація, яка отримала визнання компетентності в Національному агентстві з акредитації (Атестат акредитації № 6О010 от 07.05.07), з 29 березня 2007 року призначена органом сертифікації персоналу в Системі УкрСЕПРО (реєстраційгний номер в Реєстрі Системи УкрСЕПРО №UА07.001.034) та з 2002 року має ексклюзивні повноваження в Україні сертифікувати фахівців у Європейській системі сертифікації і реєстрації персоналу EOQ (Європейської організації з якості).

EOQ у масштабі усього світу вирішує питання гармонізації менеджменту освіти і підготовки персоналу різних країн, формування сучасного бачення якості і компетентності.

За дорученням Європейської Комісії EOQ розробила Схему реєстрації персоналу і веде загальноєвропейський реєстр фахівців, авторитет яких визнається в міжнародних колах професіоналів якості.

На сьогодні ОСП УАЯ видав сотні сертифікатів фахівцям з України та інших країн. Серед власників сертифікатів EOQ є керівники і провідні спеціалістти підприємств і організацій різних галузей економіки, органів сертифікації продукції і систем якості, навчальних установ.

Вступ у Всесвітню торгову організацію та реалізація мети щодо вступу нашої країни у Європейський Союз та інші міжнародні організації веде до розширення міжнародних контактів, необхідності гармонізації бізнес практики в межах Європейського Союзу і за його межами, потреби у фахівцях, рівень кваліфікації яких відповідає міжнародним вимогам.

ОСП УАЯ, більше 7 років, будучи уповноваженим органом національного представника України в EOQ:

 сертифікує персонал,

 працює з навчальними організаціями, що готують чи збираються готувати фахівців в області якості, і впроваджує концепцію EOQ «інтегральної досконалості європейського вищої освіти»,

 здійснює оцінку відповідності навчальних процесів і програм вимогам EOQ.

Місія Української асоціація якості (ОСП УАЯ):

 забезпечувати задоволення потреби бізнес середовища у визнаному компетентному персоналі, що відповідає вимогам ділового світу в межах Європейського Союзу і за його межами;

 підвищувати соціальну відповідальність менеджерів, аудиторів і фахівців;

 впроваджувати в етику діяльності сертифікованого персоналу Кодекс професійного поводження;

 забезпечувати умови для взаємного визнання результатів сертифікації в Україні та за її межами;

 сприяти визнанню рівня підготовки фахівців України в Європі і у всьому світі;

 сприяти підвищенню рейтингу кваліфікованих фахівців на міжнародному ринку праці;

 сприяти розвитку освітніх програм підготовки фахівців менеджменту якості, екології, безпеки та інших систем менеджменту.

 впроваджувати в практику підготовки фахівців рекомендації і досвід національних, закордонних і міжнародних організацій. Моделювати зміст менеджмент – освіти через інтеграцію з кращою міжнародною практикою бізнесу, з визнаними міжнародними підходами, із сучасними знаннями країн усього світу про методи і технології успіху, актуальною моделлю компетентності фахівця міжнародного рівня.

ОСП УАЯ – у числі кращих європейських органів сертифікації персоналу. Географія партнерів ОСП УАЯ охоплює країни Азії, Центральної і Східної Європи.

У 1989 році згідно з планом Союзу науково-інженерних товариств України та за підтримки Держстандарту України утворено перше в СРСР національне неурядове об`єднання в сфері якості Українська асоціація якості (УАЯ), яка поклала початок громадському руху за якість в Україні і стала його лідером.

Сьогодні УАЯ об'єднує понад 450 провідних підприємств з усіх регіонів України та близько 1000 фахівців з якості із різних країн. УАЯ має регіональні відділення, галузеві технічні комітети, союзи, клуби, професійні організації з якості. Серед громадських структур УАЯ найбільшого звучання досягнув Клуб лідерів якості України, у близько 10 років тому об`єдналися найкращі підприємства України переможці і призери Українського національного конкурсу якості. УАЯ має широке міжнародне визнання.

УАЯ забезпечує свою діяльність без фінансової підтримки з боку держави та сплачує внески в міжнародні організації з якості від України із власного бюджету. Міжнародний статус УАЯ [ ]:

 Національний представник України в EOQ;

 Національна партнерська організація EFQM;

 Партнерська організація в міжнародній системі з тестування персоналу ІSТО;

 Базова організація Міжнародної гільдії професіоналів якості тощо.

Рис.3.1. – Інтернет –сайт Української асоціації якості

3.2 Обґрунтування ефективності впровадження оцінювання управлінсько-керівного персонала методом „ділових ігор”

Ділова гра в широкому значенні слова — це метод імітації прийняття управлінських рішень у різних виробничих ситуаціях за допомогою гри за заданими правилами групи людей або людини з ЕОМ у діалоговому режимі. Комп'ютеризація ділових ігор (КДІ) дає можливість істотно зменшити навчальний час, збільшити кількість імітацій циклів керування і безпосередньо «відчути» динаміку процесу взаємодії основних суб'єктів ринку. КДІ можна поділити на два типи: колективні й індивідуальні. У колективних КДІ беруть участь кілька гравців або груп, які приймають рішення [40].

Відомі такі ігри: «Менеджер», «Попит», «Конкуренція», «Ринок цінних паперів», «Аукціон», «Інвестор», «Ринкова рівновага», «Підприємець».

Як переконує досвід, результатом застосування КДІ в навчальному процесі задоволені центри тестування. Слухачі:

• задоволені такими «не нудними» заняттями;

• намагаються застосувати на практиці свої знання і навички;

• під час гри засвоюють нові (або недоучені) знання, з'ясовують прогалини в окремих розділах знань, що стимулює їх до самовдосконалення;

• закріплюють здобуті на інших заняттях знання і реально бачать результат своєї праці [40].

Основним методом досягнення цієї мети в контексті дисципліни «Логістика ЗЕД» є кейсметод (метод ситуативних задач). Цей метод організації заняття тестування використовувається під час розгляду тем, що мають практичне значення. Це сприятиме наближенню до реальної практичної діяльності та формуванню професійних навичок. Перед слухачами ставлять навчальну мету: навчитись обґрунтовано обирати варіант дій для ефективного вирішення проблеми у бізнесі в конкретній практичній ситуації.

Спершу проводять «розминку», для якої обраний мозковий штурм. Слухачі згадують матеріал по логістиці ЗЕД, вивчений упродовж терміну навчання та практичної роботи.

На основному етапі слухачі працюють у малих групах. Вони ознайомлюються з кейсом, обговорюють його та розробляють презентації результатів. Ситуативне завдання у кожної групи своє і воно розроблене викладачем на підставі проблеми, запропонованої заздалегідь слухачам. Це робить кейс не тільки корисним, але й цікавим.

Під час цього етапу слухачі групи аналізують інформаційні потоки в конкретній ситуації, визначаючи впливові фактори та створюючи модель. Для можливих способів розв'язання задачі вони роблять порівняльну характеристику, на основі якої обґрунтовано обирають оптимальний спосіб. Після цього відбувається розробка алгоритму вирішення поставленого завдання, проектування програмного комплексу, який дає змогу організувати інформаційні потоки, описані в кейсі, розробити презентацію проекту.

Таке спільне обговорення проблеми сприяє вільному обміну думками, уможливлює її бачення з різних сторін, дає змогу виробити спільний погляд на неї і колективне рішення, розвиває культуру спілкування: вміння сперечатись, вислуховувати співрозмовників та аргументовано доводити свою позицію.

На заключному етапі представник кожної групи презентує проект із використанням ілюстративних засобів (таблиць, схем, малюнків), після чого відбувається обговорення проекту з членами інших груп (у вигляді мінідискусії). Наприкінці викладач резюмує проведений аналіз кейсу та розроблений проект, як тестову оцінку слухача.

Така структура підсумкового заняття дає змогу у формі гри, в дружній і творчій атмосфері досягнути основної мети: систематизації та інтеграції знань, одночасно з проведенням висновків тестування слухачів викладачем . Утім, слід зазначити, що проведення такого заняття можливе лише в групах, які відповідають вимогам високого рівня знань, цілісності, зацікавленості та здатності творчо мислити [40].

3.2 Обгрунтування ефективності впровадження оцінювання виробничого персонала методом „оцінки досягнення цілей”

Оцінювання виробничого персоналу є складовою оцінки трудового потенціалу підприємства. Роль і значення трудового потенціалу в економічних відносинах – це новий підхід в оцінюванні сумарного потенціалу підприємства.

Перед тим як визначити поняття «трудовий потенціал» слід його відокремити від загальновживаних економічних категорій «трудові ресурси» і «персонал» [39].

Трудові ресурси – це економічно активна, працездатна частина населення регіону, яка володіє фізичними і культурно-освітніми можливостями для участі в економічній діяльності підприємства (організації).

Персонал – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та(або) мають досвід практичної діяльності.

Трудовий потенціал – це існуючі сьогодні та передбачувані трудові можливості, які визначаються чисельністю, віковою структурою, професійними, кваліфікаційними та іншими характеристиками персоналу підприємства.

Спільними для всіх цих економічних термінів е такі риси [39]:

1) обов'язкова участь чи спроможність до участі у господарській діяльності (включення до системи економічних відносин); 2) прогнозованість корисного результату від цієї участі; 3) виключне значення якісних характеристик.

На відміну від трудових ресурсів трудовий потенціал – це конкретні працівники, ступінь можливого використання яких у виробництві залежить від якості управління.

Процес перетворення трудових ресурсів організації в робочу силу складається з таких стадій.

На першій стадії трудові ресурси існують у вигляді потенційної робочої сили (деякої безлічі працездатних працівників, що володіють сукупністю фізичних і духовних здібностей), що поза трудовим процесом, тобто поза предметами і знаряддями праці не виявляється.

На другій стадії трудові ресурси займають робочі місця. Починається процес витрати фізичних і розумових здібностей, і трудові ресурси стають робочою силою,

На третій стадії робоча сила, витрачаючись у часі і реалізуючись у трудовому процесі, створює споживні вартості.

З моменту припинення трудової діяльності через вивільнення робоча сила знову стає трудовими ресурсами підприємства (якщо залишається на ньому) чи регіону (вивільняючись з нього).

Відмінність поняття «трудовий потенціал» від понять «робоча сила» і «трудові ресурси» полягає в тому, що трудовий потенціал це персоніфікована робоча сила, розглянута в сукупності своїх якісних характеристик.

У загальній структурі трудового потенціалу підприємства залежно від критерію аналізу можна виокремити такі його видові прояви:

1. За рівнем агрегованості оцінок:

1.1. Трудовий потенціал працівника – це індивідуальні інтелектуальні, психологічні, фізіологічні, освітньо-кваліфікаційні та інші можливості особистості, які використовуються чи можуть бути використані для трудової діяльності.

1.2. Груповий (бригадний) трудовий потенціал крім трудового потенціалу окремих працівників включає додаткові можливості їх колективної діяльності на основі сумісності психофізіологічних і кваліфікаційно-професійних особливостей колективу.

1.3. Трудовий потенціал підприємства (організації) – це сукупні можливості працівників підприємства активно чи пасивно брати участь у виробничому процесі в рамках конкретної організаційної структури виходячи з матеріально-технічних, технологічних та інших параметрів.

2. За спектром охоплення можливостей:

2.1. Індивідуальний трудовий потенціал враховує індивідуальні можливості працівника.

2.2. Колективний (груповий) трудовий потенціал враховує не тільки індивідуальні можливості членів колективу, а й можливості їхньої співпраці для досягнення суспільних цільових орієнтирів.

3. За характером участі у виробничо-господарському процесі:

3.1. Потенціал технологічного персоналу – це сукупні можливості працівників підприємства, задіяних у профільному та суміжних виробничо-господарських процесах для виробництва продукції (роботи, послуг) встановленої якості та визначеної кількості, а також працівників, виконуючих технічні функції апарату управління.

3.2. Управлінський потенціал – це можливості окремих категорій персоналу підприємства щодо ефективної організації та управління виробничо-комерційними процесами підприємства (організації).

4. За місцем у соціально-економічній системі підприємства:

4.1. Структуро-формуючий трудовий потенціал – це можливості частини працівників підприємства щодо раціональної та високоефективної організації виробничих процесів і побудови найбільш гнучкої, чіткої, простої структури організації.

4.2. Підприємницький трудовий потенціал— це наявність та розвиток підприємницьких здібностей певної частини працівників як передумови для досягнення економічного успіху за рахунок формування ініціативної й інноваційної моделі діяльності.

4.3. Продуктивний трудовий потенціал – це можливості працівника підприємства генерувати економічні й неекономічні результати виходячи з існуючих умов діяльності у рамках певної організації.

Традиційно використовують чотири типи одиниць виміру розміру трудового потенціалу підприємства – часові, натуральні, вартісні та умовні. Часові одиниці виміру базуються на використанні часових проміжків для характеристики рівня трудового потенціалу працівника чи підприємства. Часова оцінка трудового потенціалу працівника може свідчити, скільки часу йому потрібно на виконання звичайних професійних обов'язків (функцій) та вирішення екстраординарних завдань у рамках конкретної організації виходячи з наявних умов. Натуральні одиниці виміру (кількість виробів, обсяг виконаних робіт, чисельність обслужених клієнтів тощо) визначають трудовий потенціал на основі кількості генерованих і передбачуваних матеріальних економічних благ. Як приклад можна навести кількість виробів, які може виготовити працівник на своєму робочому місці (враховуючи його можливий професійний розвиток). Вартісний вимір трудового потенціалу дає змогу інтегрувати на цій основі всі фінансові витрати та результати від діяльності підприємства (організації), але разом з цим передбачає врахування спектра обмежень. Найбільшими проблемами під час використання вартісних оцінок трудового потенціалу є уникнення зміни вартості грошей у часі, а також адекватний вираз вартості не фінансових складових. Умовні одиниці виміру трудового потенціалу по своїй суті відображають суб'єктивні судження щодо природи та чинників, що визначають розмір трудового потенціалу. До них відносять різноманітні синтетичні коефіцієнти, рейтинги, бальні оцінки тощо.

Методологія оцінки трудового потенціалу підприємства.

Відстоюючи позиції вартісної оцінки трудового потенціалу підприємства, треба враховувати зміну вартості самих грошей, так само як і при дисконтуванні чистих потоків економічного прибутку від експлуатації підприємства. Тому загальна методика такої оцінки відтворена у такій формулі:

Приведена вартість трудового потенціалу = (Вартість управлінського потенціалу + Вартість потенціалу технологічного персоналу) * kd * Коефіцієнт приведення,                                                                    (3.1)

де kd – темпи зміни в прогнозований період, кумулятивний коефіцієнт поступового зростання величини трудового потенціалу.

Уведення в формулу (3.1) кумулятивного коефіцієнта зумовлене необхідністю врахування об'єктивних тенденцій, виявлених на основі соціологічних досліджень.

Система факторів оцінки управлінського потенціалу підприємства:

1. Організаційно-управлінські характеристики:

 Здібності та вміння організувати колектив;

 Об'єктивність в оцінці підлеглих;

 Уміння непомітно та ефективно контролювати роботу:

 Уміння делегувати повноваження та розподіляти відповідальність;

 Уміння правильно підбирати та розставляти персонал;

 Уміння створення потрібного соціального клімату;

 Уміння розробки, постановки та доведення до підлеглих цілей діяльності;

 Уміння матеріального та морального стимулювання підлеглих відповідно до їх очікувань та кінцевих результатів;

 Уміння організації інформаційного забезпечення;

 Уміння прислухатися до думки підлеглих;

 іноваційність тощо.

2. Індивідуально-особисті характеристики:

 Вимогливість;

 Пунктуальність;

 Організованість;

 Якість викладення власних думок;

 Критичність;

 Тактовність;

 Вміння завойовувати та зберігати авторитет;

 Самостійність;

 Рішучість;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12