Управління системами якості на підприємствах мобільного зв’язку

ISO-9001 встановлює вимоги до системи якості постачальника і дозволяє оцінити його можливості з проектування та постачання продукції, що відповідає цим вимогам.

Вимоги стандарту мають на меті задоволення запитів користувача через попередження появи будь-яких невідповідностей продукції на усіх стадіях її життєвого циклу від проектування до обслуговування ПЗ.

Призначення стандартів ISO - забезпечити якість при проектуванні, розробці, монтажах, обслуговуванні. Вони включають наступні елементи:

¯   відповідальність керівництва;

¯   систему якості;

¯   аналіз контрактів;

¯   управління проектуванням;

¯   управління потоком інформації;

¯   матеріально-технічне забезпечення проектів;

¯   вироби, що поставляються замовником;

¯   ідентифікація виробу;

¯   управління процесом створення продукції;

¯   контроль і випробування;

¯   обладнання для контролю, виміру і досліджень;

¯   статус контролю й випробувань;

¯   оформлення продукції, що не відповідає вимогам;

¯   внесення змін;

¯   зберігання, упаковка і постачання;

¯   документація по якості;

¯   навчання;

¯   обслуговування;

¯   статистичні методи.

Теоретичні матеріали і практичний досвід підприємств доводять, що діяльність щодо підвищення якості необов'язково веде до економічного успіху. Тому подібна активність повинна оцінюватися з позиції господарської корисності. Ще в 50-і роки була сформована концепція витрат, пов'язаних із якістю. Проте за її застосування виникає ряд проблем. Найістотнішою з них є оцінка прибутковості відповідних конкретних заходів.

Вплив заходів, пов'язаних із якістю, на збільшення прибутків і зниження витрат можна простежити за допомогою так званого ланцюжка успіху підприємства в галузі управління якістю (рис.1.1).

Рис. 1.1. Ланцюжок досягнення успіху в рамках управління якістю та приклади стримуючих факторів

Збільшення прибутків досягається завдяки лояльності клієнта і його позитивній особистій комунікації з навколишніми, сприятливому розширенню збуту. Зниження витрат є результатом удосконалення виробничого процесу і попередження помилок.

Значення управління якістю для підприємства доведено багатьма емпіричними дослідженнями. Проте на практиці виявлено і ряд негативних прикладів підприємств, що не досягли успіху, не зважаючи на інтенсивну роботу з підвищення якості. Іншими словами, зусилля в галузі якості не завжди визначають економічний успіх.

Наявність стримуючих чинників зумовлює істотне зменшення можливості того, що вся сукупність зв'язків у наведеному на схемі ланцюжку матиме явно виражений лінійний характер. Не кожний захід в галузі якості обов'язково викликає зростання задоволеності клієнта пропорційно докладеним зусиллям, що, у свою чергу, підвищувало б його лояльність і забезпечувало б збільшення прибутку компанії.

Система якості є організаційним стрижнем створення оптимальних умов для продуктивної праці фахівців. Вона дозволяє перейти від кустарного рівня створення програм до наукового, організованого масового виробництва програмного продукту, завдяки застосуванню особливих методів управління якістю. Управління якістю проекту - це дії, спрямовані на встановлення, забезпечення і підтримку необхідного рівня якості проекту в процесі його розробки, обґрунтування та реалізації.

1.2. Системне управління та методи контролю якості на підприємстві

В основі управління якістю повинні лежати певні керівні принципи, які розробляються менеджментом вищого рівня в формі політики в сфері якості.

Відповідно до Державного стандарту України ISO 9000-2001 встановлено вісім принципів управління якістю, які найвище керівництво може використовувати для поліпшення показників діяльності організації:

1) орієнтація на замовника.

Організації залежать від своїх замовників і тому повинні розуміти поточні та майбутні потреби замовників, виконувати їхні вимоги і прагнути до перевищення їхніх очікувань;

2) лідерство.

Керівники встановлюють єдність мети та напрямів діяльності організації. Їм слід створювати та підтримувати таке внутрішнє середовище, в якому працівники можуть бути повністю залучені до виконання завдань, що стоять перед організацією;

3) залучення працівників.

Працівники на всіх рівнях становлять основу організації, і їхнє залучення дає змогу використовувати їхні здібності на користь організації;

4) процесний підхід.

Бажаного результату досягають ефективніше, якщо діяльністю та пов'язаними з нею ресурсами управляють як процесом;

5) системний підхід до управління.

Ідентифікування, розуміння та управління взаємопов'язаними процесами як системою, сприяє організації у результативнішому та ефективнішому досягненні її цілей;

6) постійне поліпшення.

Постійне поліпшення діяльності організації в цілому слід вважати незмінною метою організації;

7) прийняття рішень на підставі фактів.

Ефективні рішення приймають на підставі аналізування даних та інформації;

8) взаємовигідні стосунки з постачальниками.

Організація та її постачальники є взаємозалежними, і взаємовигідні стосунки підвищують спроможність обох сторін створювати цінності.

Ці вісім принципів управління якістю формують основу стандартів та системи управління якістю, які входять до стандартів серії ISO 9000.

Організація робіт по забезпеченню якості проекту включає:

- визначення робіт, необхідних для досягнення потрібного рівня якості;

- визначення відповідальних за здійснення цих робіт;

- розподіл робіт на функціональні частини;

- визначення відповідальних та виконавців по кожній роботі;

- створення зв’язків між різними роботами.

Сьогодні, найбільш поширеним методом управління якістю є метод системного управління якістю. За кордоном цей метод називають — Total Quality Management (TQM).

Відповідно з цим методом встановлюється єдина схема розробки і впровадження системи управління якістю:

1. Проводиться дослідження виробництва і готується спеціальна доповідь;

2. На основі обстеження і аналізу фактичного стану виробництва здійснюється вибір системи управління якістю і розроблюється Програма якості;

3. Розробляється система управління якістю. Програма якості, Настанова по управлінню із встановленим строками виконання включаються до загального плану проекту;

4. На спеціальній нараді за участю фірми-консультанта обговорюють деталі, терміни й організацію виконання програми якості, вносять корективи і приймають рішення (у тому числі з питань навчання й атестації персоналу);

5. Заходи з програми вносять у загальний план реалізації проекту;

6. Програму якості запускають у виробництво: при цьому спеціалізована фірма здійснює періодичні перевірки, документально оформляє їх результати і вносить в зазначені документи необхідні уточнення та коригування.

Виходячи і з вищесказаного, можна зробити висновок про те, що сучасна система управління якістю проекту включає такі складові як:

- планування якості, що передбачає розробку плану управління якістю;

- забезпечення якості проекту;

- контроль якості.

План управління якістю повинен включати плани, які пов’язані з основним процесом:

- забезпечення якості;

- управління ризиками;

- управління конфігурацією;

- плани інтеграції;

- плани установки;

- плани навчання співробітників та ін.

Повинні бути визначені і задокументовані принципи організаційно-технічної взаємодії між різними групами, які приймають участь у розробці цієї системи. Масштаб та ступінь деталізації методик системи управління якістю залежать від складності роботи, методів, що використовуються, необхідних навичок та роботи персоналу. Система якості включає роботи в проекті, які впливають на якість продукту проекту. Вона може бути поділена на різні частини та підсистеми. Наприклад:

- попередні роботи;

- завдання специфікацій якості;

- зв’язки з постачальниками;

- виробництво;

- інспекція;

- відношення із споживачами;

- аудит якості;

- метрологія;

- забезпечення зворотного зв’язку за даними, що відносяться до якості;

- персонал;

- безпека продукту.

Повноваження і відповідальність осіб і організацій, що здійснюють діяльність, яка впливає на якість проекту, повинні бути чітко встановлені і закріплені документально. Це оформлюється в рамках спеціальної Програми забезпечення якості проекту. В даній Програмі знаходить відображення стратегія забезпечення якості проекту, що визначається на початковій стадії його виконання задовго до розміщення замовлень на придбання і доставку обладнання. Програма визначає заходи, направлені на забезпечення якості виконання робіт по проекту, в тому числі заходи по контролю якості.

Програма повинна передбачати:

- організаційну структуру, в рамках якої вона буде реалізовуватись;

- чітко розподілені обов’язки і рівень повноважень окремих осіб, груп і організацій, що приймають участь у вирішенні цієї проблеми.

Програма контролю якості повинна передбачати наступні заходи:

¯ контроль розробки проектної документації;

¯ контроль постачання обладнання, конструкцій і матеріалів;

¯ першочергова інспекція;

¯ перевірка готовності до випробувань;

¯ метрологічний контроль, перевірка контрольно-вимірювальної апаратури;

¯ перевірка складування і зберігання;

¯ контроль процедур проведення інспекцій, випробувань і прийняття;

¯ виявлення непридатного обладнання, конструкцій і матеріалів;

¯ корегування впливів;

¯ реєстрація заходів по забезпеченню якості;

¯ проведення ревізій, бажано, силами сторонніх спеціалістів.

Керівник проекту повинен постійно перевіряти стан справ з виконанням програми і точність її дотримання. Схема організації контролю якості проекту приведена на рис.1.2.

 Рис. 1.2. Організація контролю якості

Для контролю якості проекту використовують такі методи та засоби, як: технічна інспекція, контрольні карти або графіки контролю (використовуються для відстежування вихідних змінних, для моніторингу вартісних і планових відхилень, похибок у проектній документації або в інших процесах проекту), статистичні методи (статистичні вибірки, аналіз динамічних рядів, створення статистичних моделей з метою перевірки та скорочення витрат і часу на проведення контролю якості) та графіки потоків, як допоміжний засіб в аналізі проблем, що виникають, діаграму Парето (діаграма, яка ілюструє появу різних причин невідповідності, впорядкованих за рангом виникнення причин) та аналіз тенденцій (передбачає використання математичних методів для прогнозування майбутніх результатів та технічних показників виконання тощо).

Основною складовою контролю якості проекту є технічна інспекція. Здійснюють її на всіх підприємствах, що приймають участь в управління проектами. Для цього на підприємствах складають план технічної інспекції, який визначає в деталях види й засоби всіх перевірок і випробувань. У плані технічної інспекції виокремлюють критичні процеси (замовлення основного технологічного устаткування), зазначають умови обслуговування й використання нестандартних матеріалів, необхідний рівень контролю силами постачальників та інші аспекти. Розроблюючи план інспекцій, визначають обсяги перевірок, інструментальне оснащення, періодичність та детальність.

Відповідальними за проведення технічного контролю та реалізації плану є: інспекція, відділ технічного контролю (ВТК), лабораторія, а також безпосередньо лінійний персонал.

До основних видів діяльності інспекції належать:

¯   технічна взаємодія та аналіз технічних характеристик;

¯   оцінка постачальника (його досвіду) і повноти умов контракту;

¯   визначення типу контролю й особливих інструкцій для інспекторів;

¯   ліквідація забракованих виробів або устаткування;

¯   складання звітів.

Зазвичай технічна інспекція підприємства передбачає такі заходи:

¯   перевірка ефективності методів контролю якості, які застосовує постачальник;

¯   оцінка стандартів якості постачальника;

¯   випробування;

¯   визначення робочих характеристик;

¯   аналіз документованих даних про раніше здійснені випробування;

¯   огляд поверхонь і перевірку розмірів.

Для контролю якості проекту потрібно мати план управління якістю, операційні визначення, контрольні переліки та результати реалізації проекту.

За досягнення необхідної якості відповідає постачальник, але інспектор має сприяти виявленню умов, що негативно впливають на якість продукції, створюють скрутні становища чи затримують виробничий процес.

Результатом контролю якості є прийняття рішень щодо прийняття робіт, продукції проекту, введення змін у процеси, якщо управління якістю не відповідає встановленим вимогам, нормам і стандартам та прийняття заходів щодо поліпшення якості проекту в цілому.

Загальновизнаними світовими лідерами в області управління якістю є підприємства США, Японії і ряду країн Західної Європи. Відмінною рисою японських програм підвищення якості і системного управління ним є направленість на попередження дефектів, а не контроль. Для Японії характерно переважання контролю якості технологічних процесів над контролем якості продукції. Велика роль відповідальності безпосереднього виконавця за якість. Кожний на своєму робочому місці керується принципом: виконавець наступної операції — твій споживач. На підприємствах Японії діють “гуртки якості”, ціллю і змістом роботи яких є груповий аналіз справ на конкретній дільниці виробництва і питання зростання продуктивності праці. На сьогодні в Японії діє більше мільйона “гуртків якості”, в них приймає участь близько 10 млн. чол.

Розглядаючи досвід США, слід відмітити, що система управління якістю продукції не розглядається як панацея, але на тих підприємствах, де вона детально розроблена і стабільно функціонує, результати відчутні: продаж продукції збільшується, репутація фірми і прибутки зростають, витрати виробництва зменшуються. Наприклад, у фірмі “Polaroid” за рахунок постійної діяльності, направленої на підвищення якості продукції витрати із-за низької якості зменшсь на 44%; продуктивність праці зросла на 8%; обсяг реалізації продукції збільшився на 27%; валовий прибуток зріс на 127%. В корпорації “General Electric” за 4 роки за рахунок підвищення якості продукції витрати зменшсь на 50%, що принесло прибуток в 37 млн. дол.

При всьому різноманітті методів, механізмів та технологій, при всій визначеності загальних принципів та цілей, головним принципом успіху їх втілення, успішного функціонування та безперервного розвитку й вдосконалення є принцип "одноосібності", який передбачає:

·                     Зацікавленість в результатах вищого керівництва — в ідеалі, "перша людина" на підприємстві виступає безпосереднім ініціатором та куратором розробки, реалізації, функціонування та розвитку системи управління процесами покращення якості.

·                     Наявність особи з належними повноваженнями, яка повністю відповідає за розробку, втілення, функціонування та розвиток системи управління процесами покращення якості (умовно — "системщик з якості").

Виконання цих двох умов є запорукою успішності функціонування навіть обмеженої та простої системи, без цього навіть найдосконаліше спроектована система не стане насправді "системою" і втішатиме хіба що своїх розробників.

1.3. Динаміка розвитку якості надання послуг мобільного зв’язку в Україні

Основними операторами ринку мобільного зв’язку України є:

-         Київстар;

-         МТС;

-         Білайн;

-         Лайф;

-         Голден Телеком;

-         ДСС тощо.

Основними конкурентами для компанії «Київстар» є всього три з названих компаній і, в принципі, вони є головними ігреками даного ринку.

До 1 вересня 2007 р. в Україні діяло ЗАТ «Український мобільний зв'язок» (UMC). З 1992 року компанія надавала послуги зв'язку, використовуючи стандарт NMT - 450i. В квітні 1997 року саме компанії ЗАТ UMC була надана ліцензія на надання послуг в стандарті GSM - 900, хоча в конкурсі за право отримання цієї ліцензії брало участь декілька компаній.

З січня 2001 року компанія надала своїм абонентам можливість використовування стандарту GSM - 1800.

Окрім самих послуг зв'язку компанія також займається продажами устаткування для роботи з мобільним зв'язком. Також забезпечує міжнародний роумінг і цілий ряд послуг. Окрім цього однією з пріоритетних задач компанії є якісне після продажне обслуговування своїх клієнтів.

У вересні 2007 р. було проведено ребрендинг UMC і тепер на території України ВАТ «Мобільні телесистеми» діє під назвою МТС.

Специфіка клієнтів «Київстар GSM» і МТС дещо розрізняється.

Компанія «Київстар» орієнтується на молодіжну аудиторію і користується популярністю у молодих людей в той час, як МТС робить упор на роботу з корпоративними абонентами, що є однією з головних позицій стратегії компанії. Відносно покриття особливих відмінностей також не існує. Якщо говорити про цінову політику, то тарифи «Київстар» є нижчими, проте МТС пропонує своїм абонентам велику кількість тарифних моделей (цінових варіантів, по яких відбуватимуться взаєморозрахунки з компанією).

Наступний конкурент - компанія «Golden Telecom» був заснований в 1996 році, як спільне українсько-американське підприємство.

Основним іноземними партнерами виступили: міжнародна телекомунікаційна компанія Global TeleSystems Group Ins.(GTS) банк Barings (49% статутної фундації) і українське ЗАТ «Банкомсвязь» (51% статутної фундації). В даний момент компанія зайняла свою нішу на ринку мобільного зв'язку.

У зв'язку з тим, що незначне покриття (Київ і Одеса) не дає компанії можливість конкурувати з такими крупними компаніями як УМЗ та Київстар,

«Golden Telecom» робить упор на наданні послуг корпоративним клієнтам (з дещо іншою специфікою, ніж компанія УМЗ) і наданні абонентам послуг передачі даних і Інтернету . У компанії вже сформувалася певна абонентна база і основною задачею є саме її обслуговування. Приріст абонентів і динаміка існує, але не такою мірою, як у лідерів ринку – Київ стар і МТС.

Ще один конкурент - компанія «DCC». Вона була заснована в 1995 році в місті Донецьку. Вітчизняна частка статутного капіталу - 51%. Саме ця компанія стала «першовідкривачем» цифрового стільникового зв'язку на Україні. Стратегічним постачальником устаткування для DCC є фірма Ericsson. Головна відмінність DCC від інших українських постачальників мобільного зв'язку - робота сіті на базі американського стандарту D-Amps який не дуже поширений в Європі - і як наслідок практично повна відсутність роумінгу. Компанія DCC відрізняється незначною зоною покриття (проте, більшої ніж у компанії «Golden Telecom») і оригінальною ціновою політикою.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7