Підприємництво

власних основних засобів у сумі фактичних витрат, якщо інше не передбачено

договором оренди.

Основні засоби підприємства, установи відображаються у бухгалтерському

обліку і звітності за фактичними затратами на їх придбання, спорудження і

виготовлення,що становлять їх первісну вартість. Зміни первісної вартості

основних засобів допускаються лише у разі добудови, дообладнання,

реконструкції та часткової ліквідації відповідних об'єктів.

Погашення вартості основних засобів підприємства здійснюється шляхом

віднесення зносу /амортизаційних відрахувань/ за затвердженими нормами на

витрати виробництва, обігу протягом терміну, за який первісна вартість

повністю переноситься на витрати виробництва та обігу.

Знос основних засобів відображається в обліку і звітності окремо і

списується при реалізації та іншому вибутті основних засобів.

Установи нараховують за встановленими нормами знос основних засобів до

розміру, який не перевищує їх первісної вартості, й показують його у

звітності без зменшення фінансування.

При списанні основних засобів до повного перенесення їх первісної вартості

на витрати виробництва та обігу знос /амортизація/ недонараховується.

У разі реалізації та іншого вибуття основних засобів фінансовий результат

визначається, виходячи з їх продажної вартості, зменшеної на залишкову

вартість і суму податку на добавлену вартість, з урахуванням витрат,

пов'язаних з вибуттям основних засобів, і вартості матеріальних цінностей,

одержаних від вибуття майна.

Не належать до основних засобів та обліковуються на підприємствах, в

установах як засоби в обороті:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 25 тис. українських карбованців за одиницю по ціні

придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських

машин і знарядь, будівельного механізованого інструменту, робочої та

продуктивної худоби, які є основними засобами, незалежно від їх вартості.

Гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може

змінюватися Мінфіном;

3) знаряддя лову /трали, неводи, сіті та інші/ незалежно від їх вартості

й терміну служби;

4) бензомоторні пилки, сучкорізи, сплавний трос, сезонні дороги, тимчасові

відгалуження лісовозних доріг, тимчасові будівлі в лісі терміном

експлуатації до двох років /пересувні будиночки, котлопункти,

пилкозаточувальні майстерні, бензозаправки та інші/;

5) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування /для серійного і

масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального

замовлення/ незалежно від вартості;

6) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно

від їх вартості і терміну служби;

7) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, а також

одяг і взуття в закладах охорони здоров'я, освіти, соціального захисту, що

утримуються за рахунок бюджету, незалежно від вартості й терміну служби;

8) тимчасові /нетитульні/ споруди, пристосування і пристрої, витрати на

зведення яких включаються до собівартості будівельномонтажних робіт;

9) тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для

здійснення технологічних процесів вартістю в межах ліміту, встановленого у

підпункті 2 цього пункту, за вартістю придбання або виготовлення;

10) предмети, призначені для видачі напрокат незалежно від вартості;

11) молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі,

сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини;

12) багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадочний

матеріал.

Предмети вартістю до 500 українських карбованців за одиницю списуються на

видаток у міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію. Для збереження

цих предметів при експлуатації на підприємстві, в установі повинен бути

організований належний контроль за їх рухом.

Вартість спеціальних інструментів та спеціального приладдя погашається

відповідно до встановленої норми або кошторисної ставки, розрахованої

виходячи з кошторису витрат на їх виготовлення /придбання/ та запланованого

випуску продукції.

Вартість спеціальних інструментів та спеціального приладдя, призначених

для індивідуальних замовлень або використовуваних у масовому виробництві,

дозволяється повністю погашати у міру відпуску у виробництво або

експлуатацію відповідних інструментів і приладдя.

Засоби праці та предмети, зазначені у пункті 47, враховуються за їх

первісною вартістю, що складається з витрат на придбання, спорудження або

виготовлення. Сума зносу цих засобів та предметів на підприємстві

відображається в обліку і звітності окремо.

У складі нематеріальних активів відображаються придбані підприємством,

установою права користування землею, водою, іншими природними ресурсами,

промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та

інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Нематеріальні

активи відображаються у балансі в сумі витрат на придбання і доведення їх

до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої

мети.

Вартість нематеріальних активів погашається віднесенням на витрати

виробництва та обігу відрахувань за нормами, визначеними виходячи з

встановленого терміну їх використання. Якщо неможливо визначити термін

корисного використання нематеріальних активів, норми зносу встановлюються з

розрахунку на десять років /але не більше терміну діяльності підприємства/.

Знос нематеріальних активів враховується і відображається у звітності

окремо.

Сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, покупні напівфабрикати

і комплектуючі вироби, запасні частини, тара, що використовується для

пакування і транспортування продукції /товарів/, інші матеріальні ресурси

відображаються в обліку і звітності за їх фактичною собівартістю.

Давальницька сировина відображається за балансом за цінами, вказаними у

договорі.

Фактична собівартість матеріальних ресурсів визначається виходячи з витрат

на їх придбання, включаючи сплату процентів за придбання в кредит, наданий

постачальником цих ресурсів, націнки /надбавки/, комісійні винагороди,

сплачені постачальницьким і зовнішньоекономічним організаціям, вартість

послуг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, зберігання і

доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

Готова продукція відображається у звітності за фактичною виробничою

собівартістю, що складається з витрат, пов'язаних з використанням основних

засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів, та інших

витрат на виробництво продукції.

Підприємство /за винятком спільних підприємств з іноземними інвестиціями

/подає квартальну і річну бухгалтерську звітність:

органам, у сфері управління яких перебуває підприємство; учасникам,

засновникам - відповідно до установчих документів;

державній податковій інспекції;

Мінфін може визначати інші державні органи, яким подається бухгалтерська

звітність.

Припинення діяльності підприємств.

Припинення діяльності підприємства являє собою одне з юридичних понять

господарського права. Це специфічна правова робота. В зміст поняття

«припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально-

правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права. Ці

підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства.

Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені

Законом «Про підприємництво» (ст. 11).

Діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на

підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у

разі закінчення строку дії ліцензії; на інших підставах, передбачених

законодавчими актами України.

Загальний процесуальний (процедурний) порядок і форми припинення регулює

Закон «Про підприємства в Україні» (ст. 34-36). У разі банкрутства

підприємства правовідносини припинення регулюються Законом України від 14

травня 1992 р. «Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради

України.—1992.—№31.—Ст. 440), який теж поширюється на підприємства всіх

видів.

Особливі підстави і форми припинення підприємств окремих видів

встановлені також законами про ці підприємства та іншими нормативними

актами (зокрема, про корпо-ратизацію, приватизацію та ін.).

Юридичні підстави. Діяльність підприємств припиняє його власник (вищий

орган підприємства, уповноважений орган). Припинення за юридичними

підставами, як зазначалось вище, може бути двох видів: добровільним і

примусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива

власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами

обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це

можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

До передбачених законом чи установчим договором обставин відносяться: а)

закінчення строку, на який створювалося підприємство; б) досягнення мети,

поставленої засновниками під час створення підприємства (ст. 19 Закону «Про

господарські товариства»). Установчі документи підприємств можуть включати

й інші підстави даного виду. Рішення про припинення підприємства з цих

підстав приймає його вищий орган. Підприємці зобов'язані припиняти свою

діяльність також у разі закінчення строку ліцензій (ст. 11 Закону «Про

підприємництво»).

Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені в

законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку (ст. 34 Закону

«Про підприємства в Україні», ст. 19 Закону «Про господарські товариства»).

Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень суду

(арбітражного суду) про визнання недійсними установчих документів

підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акту (рішення

засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство припиняється

на підставі рішення суду (арбітражного суду) за поданням органів, що

контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення

ним законодавства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення

суду (арбітражного суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну

свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в

семиденний термін повідомити про це реєструючий орган). По-четверте,

підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення арбітражного суду

про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон «Про

банкрутство».

Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства: ліквідацію і

реорганізацію (ст. 34 Закону «Про підприємства в Україні»). У випадку

ліквідації підприємство припиняється як суб'єкт права без

правонаступництва. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого

підприємства одного або більше нових підприємств як суб'єктів права. У разі

реорганізації підприємства усі його права та обов'язки переходять до

правонаступника (правонаступників). Законодавство визначає п'ять правових

способів реорганізації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ та

перетворення. З юридичної точки зори ці способи розрізняються залежно від

того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки

підприємства, що реєструються.

Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов'язків

кожного з них до підприємства, що виникло внаслідок правового акту злиття.

У цьому випадку виникає нове підприємство.

Приєднання одного підприємства до іншого означає, що до нього переходять

права і обов'язки приєднаного підприємства. Нове підприємство внаслідок

такої реорганізації не виникає.

Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох

і більше підприємств як суб'єктів права. Це поділ усього майна

підприємства. Даний спосіб реорганізації передбачає затвердження власником

(уповноваженим ним органом) роздільного акту (балансу). Згідно з цим актом

частина майна та відповідні права та обов'язки реорганізованого

підприємства переходять до підприємств, створених внаслідок поділу.

Виділ передбачає, що з діючого підприємства виділяються один або більше

структурних підрозділів, які створюються як самостійні підприємства. Поділу

всього майна підприємства цей спосіб реорганізації не передбачає. Згідно з

роздільним актом (балансом) до них переходять частини майна та відповідні

права і обов'язки реорганізованого підприємства.

Перетворення підприємства як спосіб реорганізації означає перетворення

однієї форми власності в іншу (наприклад, державної в колективну) і,

відповідно, зміну організаційно-правової форми підприємства. Даний спосіб

реорганізації масово застосовується в процесах корпоратизації і

приватизації майна державних підприємств. При перетворенні до підприємства,

яке щойно виникло, переходять права і обов'язки колишнього підприємства.

Ліквідація і реорганізація підприємства тягне за собою виключення його з

державного реєстру підприємства України. З дати виключення підприємство

вважається реорганізованим чи ліквідованим.

Статусу суб'єкта права і юридичної особи підприємство позбавляється після

здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим

законом. Зокрема, це такі заходи:

1. Ліквідація підприємства ліквідаційною комісією, що призначається

органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію. Цей орган (особа)

може покласти обов'язок щодо ліквідації підприємства на його органи

управління.

2. Встановлення порядку і строків ліквідації. Їх встановлює орган, що

прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган, суд,

арбітражний суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій

кредиторів. Він не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про

ліквідацію.

3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків: повідомлення про

ліквідацію підприємства в пресі (за місцем знаходження), про порядок і

строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської

заборгованості підприємства, виявлення його кредиторів та претензій

останніх. Кредитори та інші юридичні та фізичні особи, що мають угоди з

підприємством, повідомляються про ліквідацію письмово.

4. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановленим законом

порядком: інвентаризації і оцінки майна організації, реалізації майна,

розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання

ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну

комісію, або власнику.

Майнові претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства

задовольняються з його майна. При цьому законодавець припускає, що

відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не

вистачити (презумпція недостатності майна). Тому в законодавстві про

ліквідацію підприємств діє загальне правило щодо черговості задоволення

боргів ліквідовуваним підприємством-боржником.

Залежно від підстав ліквідації підприємства встановлено два види

черговості. Якщо підприємство ліквідується у звичайному порядку, діє

черговість, встановлена статтею 36 Закону «Про підприємства в Україні».

Вона має бути конкретизована статутом.

Якщо підприємство оголошене банкрутом, діє черговість, визначена статтею

21 Закону «Про банкрутство». Звичайна черговість — це першочергові та інші

борги підприємства-боржника. Першочерговими є борги:

— перед бюджетом;

— витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди

ліквідованим підприємством;

— розрахунки з оплати згідно з трудовими договорами (контрактами)

ліквідованого підприємства;

— вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Черговість задоволення інших

боргів має бути встановлена у статуті (установчому договорі). Вона повинна

визначатися згідно з ч. ч. 2, 4, 5 ст. 36 Закону «Про підприємства в

Україні», а саме:

— друга черга — за вимогами органів державного соціального страхування і

соціального забезпечення. В межах цієї черги здійснюється капіталізація

платежів, належних з підприємства у зв'язку з заподіянням каліцтва, іншого

ушкодження здоров'я громадянина або в зв'язку з його смертю;

— третя черга — своєчасно виявлені і заявлені вимоги кредиторів, не

забезпечені заставою;

— четверта черга — повернення внесків членів трудового колективу до

статутного фонду підприємства і виплати по акціях трудового колективу;

— п'ята черга — претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку,

встановленого для їх заявлення, а також будь-які інші вимоги.

Суть черговості полягає в тому, що вимоги кожної наступної черги

виконуються після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо в межах

однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно

розподіляється між кредиторами пропорційно заявленим ними і визначеним

ліквідаційною комісією сумам.

При ліквідації підприємства застосовується категорія так званих «погашених»

претензій (ч. З ст. 36 Закону «Про підприємства в Україні»). Погашеними

згідно з законом визнаються претензії: а) не задоволені за браком майна; б)

не визнані ліквідаційною комісією. Останні можуть бути оскаржені до суду

або арбітражного суду кредиторами. Позови про задоволення їх вимог мають

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15