Транснаціональні корпорації та їх роль в сучасних міжнародних економічних відносинах

усуспільнення продуктивних сил у міжнародному масштабі. Завдяки системі

міжнародного виробництва, заснованої на вивозі капіталу, ТНК забезпечують

собі значні прибутки навіть в умовах загострення кризових явищ у світовій

економіці. У першій половині 80-х років темпи росту прямих іноземних

інвестицій розвинутих країн , що експортують капітал, продовжували значно

перевищувати темпи їхнього економічного росту, а також темпи світової

торгівлі.

Основним чинником, що відбиває ефективну діяльність ТНК, є міжнародне

виробництво товарів і послуг. Воно являє собою випуск продукції

материнськими компаніями ТНК і їхніми іноземними філіями на базі

інтернаціоналізації виробництва. До кінця 90-х рр. міжнародне виробництво

товарів і послуг досягло 7% світового ВВП.

Майже всі найбільші ТНК по національній приналежності відносяться до

«тріади» - трьох економічних центрів: США, країн ЄС і Японії.

Головну роль у світі відіграють ТНК США. По оцінці американського

часопису "Форбс", у 1995 році 500 найбільших американських компаній

загальною вартістю 8,1 трлн. дол. продали продукції на 3,6 трлн. дол. і

мали прибуток у 179 млрд. дол.

Активно розвиваються західноєвропейські, японські, канадські ТНК. 500

найбільших іноземних (не американських) компаній загальною вартістю 21

трлн. дол. продали продукції на 6,5 трлн. дол. і мали прибуток у 113 млрд.

дол. У цих компаніях зайнято 20,4 млн. працюючих. Ці дані також ілюструють

масштаби і вплив ТНК у світовій економіці.

У 20 найбільших ТНК світу входять 7 американських ТНК, 3 японських, 2

німецьких, 2 англо-голландських, 2 швейцарських, по 1 із Великобританії,

Нідерландів, Італії і Франції.

В останні роки активно розвивають свою діяльність на світовому ринку

транснаціональні корпорації нових індустріальних країн. Галузева структура

ТНК достатньо широка. 60% міжнародних компаній зайняті в сфері виробництва

(насамперед вони спеціалізуються на електроніці, автомобілебудуванні,

хімічній і фармацевтичній промисловості), 37% - у сфері послуг і 3% - у

видобувній промисловості і сільському господарстві (див. діаграму 1).

Чітко виділяється тенденція збільшення інвестицій у сферу послуг і

технологічному виробництві. Одночасно знижується частка у видобувній

промисловості, сільському господарстві і ресурсоємкому виробництві.

За даними американського часопису «Fortune», головну роль серед 500

найбільших ТНК світу грають чотири комплекси: електроніка, нафтопереробка,

хімія й автомобілебудування. Дуже характерна регіонально-галузева

спрямованість інвестицій ТНК. Як правило, вони роблять капіталовкладення в

галузі обробної промисловості нових індустріальних та розвинутих країн. У

цьому випадку йде конкурентна боротьба за інвестиції держав-одержувачів

капіталу. Для найбідніших країн політика інша - ТНК вважають за доцільне

здійснювати там капіталовкладення у видобувну промисловість, але головним

чином вони нарощують товарний експорт. У цьому випадку розгортається

жорстка конкурентна боротьба між ТНК за просування своїх товарів на місцеві

ринки.

Організація внутрішньофірмового міжнародного виробництва дає для ТНК

ряд переваг. Вона дає можливість:

- використовувати пільги міжнародної спеціалізації виробництва

окремих країн;

- максимально використовувати податкові, інвестиційні й інші

пільги, надані країнами для іноземних інвесторів.

- маневрувати навантаженням виробничих потужностей, пристосовуючи

свої виробничі програми відповідно до кон'юнктури світового

ринку;

- використовувати свої дочірні компанії в якості плацдарму для

завоювання ринків;

- продовжувати життєвий цикл продукту, налагоджуючи його

виробництво в іноземних філіях у міру його морального

застаріння в країні основного базування.

Крім цього, необхідно пам'ятати, що у торгівлі в середині ТНК, коли

філії компанії знаходяться в різних країнах, використовуються трансфертні

ціни. Трансфертні ціни можуть істотно відрізнятися від ринкових цін на

аналогічну продукцію, оскільки встановлюються з таким розрахунком, щоб

забезпечити одержання максимального прибутку всієї корпорації. Завищуючи

або занижуючи ціни у обороті фірми з урахуванням розбіжностей у

законодавствах різних країн про податки, охорону праці і навколишнього

середовища, корпорація зменшує свої витрати і збільшує чистий прибуток.

Основа світового панування ТНК - вивіз капіталу і його ефективне

розміщення. Сукупні іноземні інвестиції всіх ТНК у даний час грають більш

істотну роль, чим торгівля. ТНК контролюють третину продуктивних капіталів

приватного сектору усього світу, до 90% прямих інвестицій за рубежем. Прямі

інвестиції ТНК за рубежем у середині 90-х рр. перевищили 3 трлн. доларів.

При цьому прямі інвестиції зросли в три рази швидше, ніж інвестиції в

цілому, хоча вони (прямі інвестиції) усе ще складають приблизно 6% річних

капіталовкладень промислово розвинутих країн (див. діаграму 2).[6]

Володіючи величезними капіталами, ТНК активно діють на міжнародних

фінансових ринках. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші, ніж

резерви усіх центральних банків світу, разом узятих. Переміщення 1-2% маси

грошей, що знаходяться в приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний

паритет національних валют.

Нові технічні можливості сприяли посиленню тенденцій до концентрації

управління грошово-валютними операціями корпорацій. Корпорація "British

Petroleum" є в цьому плані характерним прикладом: компанія перетворила своє

центральне казначейство в Англії в банк із численними відділеннями для

управління валютними позиціями по торгівлі нафтою, по податкових

відрахуваннях на видобуток нафти в Північному морі, операціям хімічних і

інших підприємств, покупці засобів виробництва і різноманітних матеріалів.

ТНК в усе більшому ступені стають визначальним чинником для вирішення

долі тієї або іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків.

Активна виробнича, інвестиційна, торгова діяльність ТНК дозволяє їм

виконати функцію міжнародного регулювання виробництва і розподілу

продукції. На думку експертів ООН ТНК сприяють економічній інтеграції у

світі.

У доповіді ЮНКТАД (1993 р.) про транснаціональні корпорації експерти

ООН роблять висновок, що ТНК вторгаються в сфери, що традиційно вважались

областю державних інтересів. Водночас мова йде про прямування до повної

інтеграції світової економіки під керівництвом ТНК. У дійсності діяльність

ТНК веде до інтеграції, інтернаціоналізації тільки в тих рамках і межах, що

визначені одержанням максимального прибутку.

Країна, що приймає, у цілому виграє від притоку інвестицій. Трудящі і

постачальники, що обслуговують нові підприємства, поряд із місцевою владою,

що одержують податки, виграють більше, ніж утрачають конкуруючі місцеві

інвестори.

Переваги, що несуть за собою іноземні фірми, не вичерпуються

кількісними показниками. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих

компаній вносити корективи в технологічний процес, що склався, виділяти

більше засобів на підготовку і перекваліфікацію робітників, більше уваги

звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості.

Проте необхідно відзначити, що поряд із позитивними сторонами

функціонування ТНК у системі світового господарства і міжнародних

економічних відношень, існує і їхній негативний вплив на економіку тих

країн, де вони функціонують. Спеціалісти вказують на: протидію реалізації

економічної політики тих держав, де ТНК здійснюють свою діяльність;

порушення законодавства країн перебування. Так, маніпулюючи політикою

трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, що діють у різноманітних країнах,

уміло обходять національні законодавства, укриваючи прибутки від

оподатковування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу;

установлення монопольних цін, диктат умов, що ущемляє інтереси країн , що

розвиваються.

В цілому в країн , що приймають, кілька причин обмежувати потік прямих

інвестицій у порівнянні з країною базування (статистичні вигоди

перекривають політичні небезпеки).

Слід виділити такі основні джерела ефективної діяльності ТНК:

- використання переваг володіння природними ресурсами (або

доступу до них), капіталом і знаннями;

- можливість оптимального розташування своїх підприємств у різних

країнах з урахуванням розмірів їхнього внутрішнього ринку,

темпів економічного росту, ціни і кваліфікації робочої сили,

цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості

інфраструктури, а також політико-правових факторів, серед яких

найважливішим є політична стабільність;

- можливість акумулювання капіталу в рамках усієї системи ТНК,

включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземних

філій;

- використання у своїх цілях фінансових ресурсів усього світу.

[pic]

Джерелами їх фінансування виступають не стільки головні американські

компанії, скільки фізичні і юридичні особи з третіх країн, що приймають,

(див. діаграма 3). Для цього іноземні філії ТНК широко використовують

позики комерційних і фінансових інститутів держави , що приймає , і третіх

країн, а не тільки країн базування материнської компанії; постійна

проінформованість про кон'юнктуру в товарних, валютних і фінансових ринків

у різних країнах; раціональна організаційна структура , що знаходиться під

пильною увагою керівництва ТНК, постійно удосконалюється; досвід

міжнародного менеджменту, включаючи оптимальну організацію виробництва і

збуту, підтримка високої репутації фірми.[7]

2.3. Прямі іноземні інвестиції і ТНК

Частка американських ТНК у фонді міжнародних прямих інвестицій

знизилася з 50,4% у 1967 р. до 25,9% в 1990 р. У той же час сумарна частка

Японії і Німеччини збільшилася за той же період із 4,0% до 21,6%.

Накопичення іноземних прямих інвестицій німецьких ТНК у 1990 р. досягли 155

млрд. дол.

Японія вийшла нині на перше місце по інтенсивності щорічного

вивозу капіталу у формі прямих інвестицій, відкинувши на друге і третє

місця відповідно Великобританію і США. За період 1988 - 1990 рр. Японія

експортувала у формі прямих інвестицій капітал вартістю 126 млрд. дол., не

рахуючи реінвестицій іноземних відділень. У ті ж роки іноземні прямі

інвестиції Великобританії з урахуванням реінвестицій склали 94 млрд. дол.,

а США (також з урахуванням реінвестицій) - 72 млрд. Різко

зріс річний експорт прямих інвестицій країн, що розвиваються,

за рахунок головним чином нових індустріальних країн. Ще на початку 80-х на

країни, що розвиваються, припадав усього 1% щорічного вивозу прямих

інвестицій, а до 1990 р. ця частка збільшилася до 5%.

Починаючи із середини 20 ст. основна частина міжнародних прямих

інвестицій направлялася в ровинуті країни. Особливо привабливими в цьому

відношенні були США і Західна Європа. За останні роки значення регіонів як

імпортерів капіталу у формі прямих інвестицій ще більш зросло.

За станом на 31 березня 1991 р. на частку США і ЄС прийшлося 60%

кумулятивної суми прямих інвестицій за рубежем японських ТНК, проти 35%

десятьма роками раніше. В цілому для всіх ТНК в останні роки є типовим

витрата 80% міжнародних прямих інвестицій для купівлі чинних підприємств

або для злиття з ними. Відповідно тільки 20% міжнародних прямих інвестицій

йде на створення нових підприємств.

Характерною рисою ситуації в області міжнародних інвестицій в останні

роки для Західної Європи і США є вирівнювання їхніх позицій як експортерів

та імпортерів прямих інвестицій. У 1990 р. накопичення країн Західної

Європи як експортерів приблизно на 13% перевищували кумулятивну суму

міжнародних прямих інвестицій у цьому регіоні, тоді як у 1967 р. експортні

накопичення перевищували імпортні в 1,5 раза. Експортні накопичення прямих

інвестицій США в 1990 р. усього на 7% перевищували суму завезеного

капіталу, тоді як у 1967 р. перевищення було майже десятикратним, Японія на

декілька десятиліть відстає від США за співвідношенням експорту й імпорту

прямих інвестицій. Її експортні накопичення в 1990 р. у 20 разів

перевищували імпортні.

Щодо розширення діяльності ТНК у сфері послуг спостерігається зниження

частки інвестицій у видобувній і обробній промисловості базові галузі.

Частка видобувних галузей у іноземних інвестиціях із промислово розвинутих

країнах зменшилася з 22,7 % у 1970 році до 18,5 % у 1980 році і до 11, 3 %

у 1990 році, частка промисловості відповідно - із 45,2 % до 43,8 %, і 38,7

% тоді як частка сфери послуг зросла з 31,4 % до 37,7 % і 50.1 %.

Аналогічна картина складається й у структурі іноземних вкладень: у

промислово розвинуті країни - у загальній сумі іноземних інвестицій частка

видобувних галузей знизилася з 16,2% у 1970 році до 9,1 % у 1990 році,

промисловості - із 60,2% до 42,5%, тоді як частка сфери послуг зросла з 23,

7 % до 48,4%; країнах, що розвиваються - у 1980 - 1990 роках частка

видобувних галузей зменшилася з 22,7 % до 21,9 %, промисловості - із 54,6%

до 48,6 %, тоді як частка сфери послуг збільшилася з 22,7 % до 29,5%. Як

очевидно в країнах, що розвиваються, структура іноземних інвестицій

змінилася не настільки радикально.

Однією з причин зменшення частки інвестицій у видобувній й обробній

галузях є відносне зменшення значення сировини в економіці. Тенденція до

зниження в міру розвитку науково-технічного прогресу матеріало- і

енергоємністі готової продукції протистоїть абсолютному збільшенню

виробництва і споживання сировини і палива. Це призводить до скорочення

"частки продукції найважливіших галузей і до зменшення витрати сировини й

енергії на одиницю національного доходу і промислового виробництва.

Підводячи підсумок, можна сказати, що ТНК в усе зростаючому ступені

перетворюються в двигуни економічного росту, оскільки вони створюють

найкращі умови для розкриття можливостей підприємництва, розвитки передової

технології і росту кваліфікації робочої сили. Задача національних урядів

складається в тому, щоб використовувати ці можливості ТНК.

2.4. Фінансові і валютно-кредитні аспекти функціонування ТНК

Найбільший вплив ТНК має на світовий кредитний ринок і ринок акцій.

Вони не тільки активно використовують євродолари як позичальники, але і

нарощують їхні резерви, будучи самими помітними власниками депозитів у

євродоларах. Що стосується світового ринку акцій, то, по суті, більшість

головних на фондових біржах компаній, - це ТНК. Продаючи на іноземних

фондових ринках свої акції, випускаючи свої єврооблігації на євроринках і

прибігаючи до єврокредитів, ТНК за рахунок цих фінансових джерел можуть

фінансувати значну частину своїх капіталовкладень.

Транснаціональні корпорації перетворилися в найбільш активних

учасників світового фінансового ринку, діючи на всіх його сегментах. Так,

будучи головними експортерами й імпортерами товарів і послуг у світі, ТНК

стали значними клієнтами на світовому валютному ринку. Хоча комерційні

банки і проводять на цих ринках операції у своїх інтересах, основна маса

валютних операцій здійснюється ними з доручення своїх клієнтів, насамперед

ТНК.

З розвитком світового господарства на світовому валютному ринку

з'явилися нові «чинні особи». Валютний ринок розширився за рахунок

міжнародної торгівлі, більш активної участі банків у міжбанківському ринку.

Для діяльності ТНК і інтеграційних угруповань знадобилися зміни у валютному

режимі. Виник євроринок валют - сукупність операцій із валютами, що

виступають на вільному світовому валютному ринку поза країною походження.

ТНК і інші міжнародні компанії володіють значними сумами у вільно

конвертованій валюті, можуть обміняти їх у будь-який час на будь-яку іншу

валюту. Вкласти гроші в банк будь-якої країни. Маса цих грошей величезна,

ТНК намагаються вкладати їх у найбільше стабільні валюти і при найменших

змінах курсів ці гроші перетворюються в «гарячі». ТНК мають накопичення в

різних валютах, це веде їхній ризик до мінімуму.

Євродолар, швейцарський франк і німецька марка - це європейські

валюти, але на рахунках банків, що знаходяться не США, Швейцарії,

Німеччини, не на батьківщині цих валют. Ці гроші швидко переміщаються з

однієї країни в іншу ще й у залежності від розміру процентної ставки і

співвідношення курсів. Джерела цих грошей - платежі по експортних і

імпортних постачаннях міжнародних підприємств - частіше усього філій і

субпідрядників ТНК.

У 80-і роки для послаблення валютних ризиків були створені декілька

механізмів. Наприклад, «своп» - обмін деякої суми грошового капіталу разом

із відсотками в одній валюті на відповідну суму з відсотками в іншій

валюті. Своп містить у собі чотири моменти:

1) взаємний обмін фінансовими засобами за узгодженим валютним курсом;

2) обмін процентними виплатами, накопиченими за півроку або рік на основі

узгодженої суми капіталу і процентної ставки;

3) обернений обмін початкових сум після закінчення визначеного терміну по

початкового валютного курсу;

4) відсутність зв'язку з визначеною статтею активу або пасиву (загальний

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5