Ризики аграрного товаровиробника та управління ними

До постійних ризиків відносять ті, які безперервно загрожують підприємству, наприклад, загроза посухи для сільськогосподарських підприємств в районах недостатньої зволоженості, землетруси в сейсмічно активних зонах, повені в передгірських районах.

Зустрічається і інший поділ ризиків на основі тривалості їх дії: довгостроковий, пов`язаний з розвитком підприємства; короткостроковий, кон`юнктурний.

В страхуванні ризики поділяють на дві великі групи :

Ризики, які можна застрахувати

Ризики, які застрахувати не можна

Така класифікація має практичне значення при виборі способу управління ризиком і дозволяє чітко окреслити джерела підприємницького (нормального) прибутку. Джерелом нормального прибутку є саме нестрахований Страховий ризик - це ризик, який може бути оцінений з точки зору ймовірності настання страхового випадку і кількісних розмірів можливих збитків. Основні критерії, за якими ризик можна вважати страховим:

ризик, який включається у відповідальність страхувальника, повинен бути можливим;

ризик повинен носити випадковий характер. Об`єкт, по відношенню до якого виникають страхові правовідносини, характеризується нестійкими, тимчасовими зв`язками і не повинен подвергаться небезпеці, яка наперед відома страховику або власнику об`єкта стахування. При цьому всім сторонам, які беруть участь в страхуваннні, наперед невідомі конкретний час страхового випадку і можливий розмір шкоди;

випадковість прояву данного ризику слід співвіднести з масою однорідних об`єктів;

настання страхового випадку, виражене в реалізації ризику, не повинне бути пов`язане з волевиявленням страхувальника;

факт настання страхового випадку невідомий ні в часі, ні в просторі;

страхова подія не повинна мати розміри катастрофи, тобто не пзахватувати масу об`єктів в рамках крупної страхової сукупності, завдаючи масових збитків;

шкідливі наслідки реалізації ризикової події необхідно об`єктивно виміряти та оцінити. Масштаби шкідлиих наслідків повинні бути достатньо крупними і зачіпати інтереси страхувальника.

Розподіл ризиків за джерелами виникнення (за видами) дозволяє краще оцінити їх, вибрати адекватні методи їх мінімізації, прорахувати можливі негативні наслідки.

Класифікувати ризики можна за джерелами виникнення, строком дії(терміном впливу), обхватом території.ризик, до якого відносять неконтрольовані і непередбачувані зміни в кон'юнктурі ринку, а значить і в доходах підприємця.

З точки зору менеджменту, на наш погляд, важливо класифікувати ризики за можливістю управляти ними (див. рис. 1.2.1.).

.

Рис. 1.2.1. Класифікація ризиків за можливістю управління ними

Неуправляємі ризики характеризуються тим, що в процесі прийняття рішень можна лише враховувати їх вплив і не можна змінити його масштабів. Негативну дію управляємих ризиків на виробництво можна зменшити, прийнявши відповідні управлінські рішення. Управляємі ризики можна розрізняти за можливістю контролювати їх негативний вплив:

а) повністю контрольовані - негативний вплив можливо майже повністю нівелювати (ризику загибелі худоби від хвороб можна запобігти шляхом проведення вакцинації);

б) частково контрольовані - негативний вплив можливо зменшити;

в) неконтрольовані - негативний вплив від настання несприятливої події зменшити неможливо (загибель судна в морі, вантажу в результаті автокатастрофи і т.д). Негативний вплив таких ризиків можна зменшити лише шляхом страхування.

За територіальною ознакою ризики можна поділити на локальні, які діють на певній обмеженій території, тао глобальні (загальнодержавні) Локальні ризики - загроза землетрусу поширюється на сейсмічно активні зони, затоплення - в зонах з можливими надмірними опадами. Глобальні - це правові, політичні, технічні ризики.

Враховуючи, що всі суб`єкти економічних відносин діють в одному середовищі, яке (не виділяючи рівень країна-світ) можна назвати економікою, то є ризики загальні, під які підпадають всі суб`єкти, і специфічні, які пов`язані з галузевою приналежністю.

Ризик також можна розглядати і по галузях (сферах) економіки: виробництво, торгівля, будівництво, транспорт і т.д. В зв`язку з цим можна виділити ризики загальні, які властиві або проявляються в усіх галузях, і специфічні або галузеві. Так, сільськогосподарське підприємство, промислове підприємство, торгове підприємство, банківська установа однаково піддаються правовому, політичному ризику, ризику, пов`язаному з використанням людського фактору виробництва. В той же час торгове підприємство менш підпадає під вплив технічного ризику, ніж виробничі підприємства.

Такий підхід до класифікації дає можливість при вивченні ризиків в конкретній галузі народного господарства використати загальні досягнення у вивченні ризику і, при цьому врахувати і галузеву специфіку. Всі вищеприведені класифікації ризику практично не пов`язані між собою, що не дозволяє їх систематизувати за ієрархією, але в залежності від ситуації мають певне практичне значення Для всебічної оцінки конкретного ризику доцільно застосувати до нього різні класифікації. Це дасть змогу оцінити одне й теж явище з різних сторін. При цьому потрібно враховувати, що вирішення цієї проблеми буде залежати від конкретного суб`єкта, який приймає рішення, від розмірів його підприємства, його місця в управлінській ієрархії. Так, керівника виробничого підрозділу у великій багатогалузевій фірмі будуть цікавити в першу чергу ризики, пов`язані безпосередньо з виробництвом, а керівника цієї фірми - весь їх можливий спектр. Займаючись класифікацією ризиків, доцільно скласти “функцію” описання ризиків, в яку включити різні види класифікації ризиків. Вона може мати такий вигляд: Ri=(Ak,Bl,…Cm). Ak характеризує даний ризик за джерелами виникнення, Bl - за територіальної ознакою, Cm - за можливістю контролювати даний вид ризику. Наприклад, можливе підвищення цін на паливо - ризик кон`юнктурний, глобальний, неконтрольований. Така характеристика даної події дозволяє оцінити причину(Ak) її виникнення і на основі цього спробувати прогнозувати подальший розвиток подій; виявити, чи впливає вона на конкурентів(Bl); розробити план заходів(Cm), по можливості, з метою зменшення її негативного впливу на підприємство. В практиці при розробці такої функції, виборі кількості змінних потрібно виходити з умов конкретного підприємства, а саме:

потребі в глибині розробки такої функції, що визначається галуззю, в якій функціонує підприємство, його часткою на ринку продукції, досвідом роботи в даній сфері і т.д.;

доступності інформації для аналізу та її вартості.

Для будь якого підприємства, в тому числі і аграрного, принципове, на наш погляд, значення має поділ ризиків за можливостями управління ними на мікрорівні. Такий підхід до класифікації ризиків поки-що залишається малодослідженим. В той же час керівникам і спеціалістам підприємств важливо знати, якими ризиками вони можуть повністю управляти, якими частково, а які ризики не піддаються з боку суб'єкта господарювання контролю взагалі. Враховуючи сказане, вважаємо за доцільне використати викладений раніше підхід до класифікації ризиків за ступенем їх контрольованості на рівні суб'єктів господарювання з наступним розподілом ризиків за цим критерієм з одночасним врахуванням їх джерел виникнення (рис. 1.2.2.). Такий підхід дозволяє поєднати найбільш просту і широко використовувану класифікацію ризиків за джерелами їх виникнення з цінною для менеджменту класифікацією по ступеню контрольованості ризиків.

Чітка і детальна класифікація ризиків за розглянутим критерієм дасть змогу підприємствам більш обґрунтовано будувати систему управління ризиками на стадії прийняття тріадного рішення: чи контролювати ризик, чи брати ризик на себе, чи передавати іншим.

Рис. 1.2.2. Розподіл основних видів ризиків аграрного підприємства за можливістю контролювати їх.

1.3. Інваріантні методи управління ризиками в сільському господарстві.

1.3.1. Особливості виявлення і прояву ризиків в сільськогосподарському виробництві

Сільське господарство, як і будь-яка інша галузь економіки, має свої особливості, які зумовлюють певну специфіку в прояві ризиків в ньому.

В той час, коли природні сили в будь-якій іншій галузі розглядаються лише з точки зору стихійного лиха і завдання збитків, то сільське господарство є винятком. Враховуючи, що в рослинництві сонячна енергія та волога є факторами виробництва, дія природних факторів може приносити не тільки збитки, а й додатковий дохід. Вплив цих факторів неможливо точно передбачити, тому урожайність сільськогосподарських культур може значно змінюватись з року в рік.

Інша особливість сільського господарства, яка підвищує рівень ризику - довгий період виробництва. Рішення щодо виробництва приймаються за рік, а то й більше до моменту реалізації. За цей час ринкова ситуація може значно змінитися в несприятливий для підприємства бік. Порівняно з галузями промисловості, які мають також великий період виробництва, наприклад, суднобудування, сільськогосподарські підприємства знаходяться в більш несприятливих умовах, оскільки на всю продукцію не укладаються контракти до початку її виробництва, в той час як на продукцію суднобудування даються замовлення до початку виробництва і підписуються контракти. Для зниження ризику, викликаного даною особливістю сільського господарства, є нагальна необхідність в широкому використанні такого важливого інструменту ринкової економіки, як ф'ючерсні угоди.

Важлива особливість сільського господарства порівняно з промисловістю полягає в тому, що обсяги виробництва змінюються за однакових обсягів використання ресурсів. Якщо на промисловому підприємстві точно відомо, що з однією тони металу вийде, скажімо, певна кількість гайок, то в аграрних підприємствах при використанні однієї тони мінеральних добрив не можна бути точно впевненим в кількості майбутнього урожаю. Навіть можливий варіант, коли при використанні меншої кількості міндобрив, інших ресурсів під впливом погодних умов буде отриманий більший урожай.

Технологічний процес в аграрному секторі жорстко обмежений в часових рамках. За відсутності на певний момент ресурсів, промислове підприємство може вийти на заплановані обсяги виробництва, отримавши ці ресурси пізніше та організувавши двозмінну чи трьохзмінну роботу. Якщо аграрне підприємство не проведе вчасно посівну компанію, то пізніше цього зробити неможливо і виробництва даного виду продукції в поточному році не буде. Технологічний процес в більшості галузей промисловості може бути призупинений, а потім продовжуватись далі без великих втрат. В сільському господарстві призупинити технологічні процеси практично неможливо. Перенесення збирання врожаю зернових на декілька тижнів призведе до його втрати, порушення графіка доїння корів призводить до зниження їх продуктивності.

В технологічному процесі сільського господарства використовуються живі організми як засоби виробництва, тому він залежить від їх біологічних особливостей. В цій галузі в багатьох випадках неможливо різко збільшити обсяги виробництва через біологічні особливості рослин і тварин. Якщо, наприклад, в племінному господарстві є нова високопродуктивна порода ВРХ в кількості 100 голів, на яку є попит 200 голів на рік, то в поточному році задовольнити його можна лише на половину. Крім того, в сільському господарстві виникають додаткові витрати в зв`язку з потребою захисту урожаю та тварин від шкідників і хвороб.

Фінансовий ризик в сільському господарстві має досить високий рівень в зв`язку з тим, що сучасні аграрні підприємства достатньо капіталоємкі. Значна частина дорогих основних засобів використовується протягом року короткий термін, вузькоспеціалізована, має великий строк окупності, при цьому виникає потреба в залученні фінансових ресурсів.Потребу в кредитах зумовлює і сезонний характер виробництва Ще одна особливість сільського господарства, яка підвищує рівень фінансового ризику - сезонність виробництва. В зв`язку з цим виникає потреба в сезонних кредитах, обсяг яких практично не зменшується з року в рік навіть при простому відтворенні.

Досконала конкуренція практично не існує в жодній галузі економіки, крім сільського господарства. При цьому прояв кон`юнктурного ризику набуває виняткового значення, особливо в високоврожайні роки, коли різко збільшується пропозиція сільськогосподарської продукції. Високий врожай за певних обставин призводить до зменшення прибутків або навіть до збитків сільськогосподарських товаровиробників. В перспективі конкуренція в галузі сільського господарства зростатиме і водночас буде зростати рівень кон`юнктурного ризику.

Вищенаведені приклади свідчать, що сільськогосподарське виробництво є високоризиковою галуззю економіки і з точки зору інвестування. Одночасно з цим можна виділити ще одну особливість сільського господарства порівняно з іншими галузями: високий рівень ризику за низької норми прибутку. Чим більший рівень ризику, тим більший має бути сподіваний прибуток, бо в іншому випадку зникає стимул для вкладання грошей у ризиковану справу. Тому прямі інвестиції в сільське господарство України закордонних інвесторів, враховуючи також високий рівень правового ризику і стан економіки, навряд чи матимуть значні обсяги, якщо не удосконалити правову базу.

Сучасне сільське господарство України сильно піддається і валютним ризикам. Навіть якщо господарство безпосередньо без посередників не займається експортно-імпортними операціями, воно може понести значні збитки в зв`язку із зміною курсу національної валюти. В структурі ресурсів, які споживає сільське господарство, досить значна частка імпортних, ціни на які залежать від курсу гривні. Останнє падіння курсу гривні (1998 р.) призвело до різкого підвищення цін на паливо-мастильні матеріали, засоби захисту рослин і тварин, техніку.

Високий рівень ризику в сільському господарстві України вимагає кваліфікованого управління, тобто прийняття рішень з врахуванням ризику. Вважаємо, що в загальних рисах процес управління ризиком може бути представлений наступним чином (рис. 1.3.1.1.).

Для прийняття рішень з врахуванням ризику спочатку потрібно ідентифікувати ризики та дати їм кількісну оцінку. Після цього встановлюють допустимий рівень ризику з врахуванням фінансового стану підприємства. Скрутне фінансове становище спонукає до прийняття рішень з низьким рівнем ризику, тому що навіть невеликі збитки загрожують існуванню підприємства як юридичної особи.

Рис. 1.3.1.1. Схема управління ризиком

Завдання управління ризиком - звести можливий вплив несприятливих факторів до прийнятного рівня, використовуючи такі інструменти управління ризиком як уникнення ризику, контроль ризику, передача ризику, самофінансування ризику.

На жаль, на сьогодні управлінські рішення в сільському господарстві приймаються практично без врахування ризику. Причин такого становища є декілька.

По-перше, це відсутність відповідних навичок у керівників підприємств. В програмах вузів питання ризику почали вводитися відносно недавно, відповідної широкої перепідготовки або підвищення кваліфікації практично не проводиться, а для вивчення цього питання самостійно практично відсутня навчально-методична література стосовно сільського господарства.

По-друге, в умовах економічної кризи в країні в сільськогосподарських підприємствах практично відсутнє стратегічне планування, керівники вимушені займатися питаннями практично лише сьогоднішнього дня.

По-третє, врахування ризику при прийнятті рішень вимагає наявності великої кількості інформації, яка мала б бути загальнодоступною, але в Україні її отримати дуже важко і вона відносно дорого коштує.

Основні підходи щодо управління ризиком

Розсудливий менеджер завжли признає фундаментальну істину, що сама природа економічної діяльності спряжена з чинниками випадковості, розпливчатості , неповноти інформації, тобто ризиком.

Управління ризиком покликане забезпечити оптимальне для підприємці співвідношення прибутку та ризику, його прийнятий рівень. Необхідною умовою для розв”язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності фірми. Виходячи з кокретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому та в поточному періоді, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.

Інформація швидко старіє і тому субєкт прийняття рішень повинен оперативно, динамічно реагувати на її надходження, одночасно оцінюючи якість інформації, здійснюючи її моніторинг.

Обираючи стратегію та тактику управління ризиком, менеджер повинен дотримуватись таких основних принципів:

- недоцільно ризикувати більшим заради меншого;

- недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяють власні засоби (капітал тощо);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20