Основи внутрішньо-фірмового управління нововведеннями: стратегія і структура

БЮДЖЕТНО-ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ НОВОВВЕДЕНЬ У КОРПОРАЦІЇ

Будь-яке науково-технічне нововведення при капіталізмі знаходить право громадянства лише тоді, коли витрати на його впровадження не тільки відшкодовуються, але і повертаються з визначеним приростом. Прибуток, в основі якої лежить прибавочна вартість, зроблена всіма найнятими капіталом працівниками, що беруть участь у виробничому процесі, - це мета і засіб його безперервного поновлення. Забезпечення цільової норми прибутковості, що є розрахунковою формою норми прибутку і концентрованим вираженням стратегічних цілей корпорації, - така головна задача функціонування фінансово-економічного механізму нововведень.

Виділення бюджету на НДВКР являє собою одну зі складових у розподілі ресурсів у корпорації в цілому: воно починається а процесі корпоративного планування. Тільки після того, як установлені довгострокові цілі всієї корпорації, що керують служби НДВКР можуть сформулювати конкретні задачі й установити пріоритетність реалізації найбільш насущних проектів. Будучи затвердженими, ці проекту висувають необхідність в ефективних методах бюджетного розподілу і контролю над ресурсами. Перед службами НДВКР, незалежно від їхнього статусу в організаційній структурі фірми, ставляться в першу чергу наступні задачі: забезпечувати ефективне використання коштів, і давати корисний вихід у виді нововведень, перерозподіляти грошові потоки від малоефективних програм – до потенційно більш вигідного.

Такий підхід до фінансування НДВКР, базується на строго бюджетній основі, з одного боку, і на прибутковості програм – з іншої, припускає аналіз науково-виробничого циклу, оцінку і добір проектів, а також специфічні підходи в розробці бюджетів програм, що необхідні два ув'язування короткострокових бюджетних планів з довгостроковими цілями корпорації. Особливості функціонування витрачених на НДВКР грошових ресурсів вимагають специфічних процедур їхнього фінансування.

§ 1. Економічні критерії оцінки інноваційних програм

Капіталістичне ведення господарства припускає співвіднесення витрат з результатами. Витрати на НДВКР віддалені від результатів, причому не тільки часом власне досліджень і розробок, але і часом їхнього впровадження у виробництво. Якщо обліково-бухгалтерське відношення до витрат на НДВКР вимагає, щоб вони розглядалися як витрати і мінімізувалися, то фінансово-інвестиційний підхід полягає в максимізації доходів у порівнянні з витратами. Імперативом такого підходу є не мінімізація витрат, а виявлення їхніх оптимальних розмірів, тобто таких, котрі дадуть доходи, причому максимально можливі.

Віддаленість результатів НДВКР вимагає охоплення тривалими тимчасовими рамками їхніх найважливіших задач поряд із задачами окремого бюджетного року, а також визначення необхідних розмірів витрат як на тривалий період (вважається раціональним на термін від 3 до 5 років), так і на рік. Ці мети відносяться звичайно або до одному, або до декількох розроблювальних нових продуктів, оскільки саме вони є звичайно об'єктом діяльності дослідницьких відділів.

Характер задач керуючого жадає від його приймати рішення про вибір найбільш раціональних з цілого набору стратегій, про що докладно сказано вище. Для нього інвестування в нововведення – одна з численних альтернатив вкладення грошей для одержання прибутків. Тому керуючий НДВКР вступає в конкуренцію з керуючих інших підрозділів за фінансові ресурси, що розподіляються. Його головною задачею, таким чином, є обґрунтування за допомогою фінансових критеріїв оцінки всієї сукупності дослідницьких програм, здійснюваних у фірмі. Напрямку досліджень, що будуть відібрані для реалізації, з числа запропонованих, залежать не тільки від їхніх внутрішніх достоїнств, але також від альтернатив можливих доходів від їхнього впровадження і від розмірів їхнього додаткового фінансування.

Кожен продукт має свій комерційний цикл, що, починається з вступу на ринок і закінчується відходом з його. Тривалість цього циклу має ряд наслідків для дослідницького процесу. По-перше, - це дохідна частина науково-виробничого циклу (якщо розглядати його в рамках кожної окремої продуктової програми), що є метою досліджень і джерелом нових дослідницьких зусиль, нового науково-виробничого циклу. По-друге, зовнішній вигляд продукту діє як годинник, що регулюють початок розробки нового продукту з метою підтримки виробництва. Усе це добре ілюструє Рис.1. На ньому сполучені стадії розробки продукту і його комерціалізації, на якій починають окупатися витрати. Період, що передує випускові продукції, є періодом найбільш активних НИОКР, а витрати ростуть експоненційно в ранній стадії проекту.

Рис. 1. Крива інноваційних затрат

Представлення про реальний середньостатистичний розподіл необхідних грошових ресурсів по етапах нововведень дає таблиця 1. Як можна бачити, у цілому по галузі промисловості, відповідно до статистики ряду країн, на даній стадії НДВКР падає біля половини витрат на весь проект нововведення. Ця частка варіює в залежності від країни, галузі, масштабів самого проекту. Особливо великі наступні витрати після стадії НДВКР у військовому виробництві. Американські дослідники порівнюють них з підвідною частиною айсберга. У сумі витрат на НДВКР витрати на власні дослідження складають від 30% (хімічна промисловість) до 6,5% (машинобудівна промисловість); інша частина приходиться на проектування і створення прототипу, або досвідченого виробництва. Значна частка інноваційних витрат йде на оснащення (будинку, устаткування) і підготовку виробництва. Тут, однак, результати розрахунків сильно розходяться, складаючи в крайніх крапках 60% і 18%.

Таблиця 1. Поетапне розподілення затрат на нововведення (в %).

Для підвищення ефективності інноваційних проектів часто буває необхідно скоротити їхні тимчасові рамки, для чого ще до закінчення попереднього етапу приступає до розробки наступного. Це однак, веде до додаткових грошових витрат. Особливо вони зростають, коли стадія оснащення і підготовки виробництва починається до того, як остаточно довершений іспит зразка виробу.

Більш докладні дані про розподіл витрат по етапах нововведення (табл. №2) дає представлення про тимчасові рамки програм у хімічній і електронній промисловості, річному розподілі грошових витрат, їхньому загальному обсязі, а також про те, яку частку у витратах складають витрати на НДВКР. Усі річні витрати в таблиці виражені в доларах на долар дослідницьких витрат у 1-ом року програми. Дані показують, що незважаючи на велику тривалість, інноваційні проекти в хімічне промисловості акумулюють менше коштів, чим великомасштабні програми в електронній промисловості, за рахунок більш низьких витрат на проектування й оснащення в процесі підготовки виробництва.

Таблиця 2. Річні витрати в процесі технічних нововведень (в долл. на 1. долл., затрачений на НДВКР в 1-й рік)

Усі річні результуючі дані по окремих напрямках господарської діяльності ретельно розглядаються і враховуються керуючими при доборі і складанні портфеля інноваційних проектів корпорації з метою фінансового їхнього забезпечення протягом усього періоду реалізація.

Як підкреслюється в статті американського дослідника Л. Елліса, при сполученні тимчасового циклу НДВКР, і життєвого циклу продукту можливо багаторічний вимір кожного окремого проекту в цілому. Такий вимір дозволяє провести оцінку кожного проекту і вибрати найбільш перспективні. Оцінка і добір нових проектів НДВКР є однієї з найбільш важких задач багато продуктового бізнесу, оскільки найбільш критична стратегічна проблема, що коштує як перед вищими керуючими, так і перед керівниками дослідницьких підрозділів, - це максимізація прибутків, одержуваних протягом визначеного часу фірмою, що залежать від прийнятих рішень в області інвестування в НДВКР. Тому для добору проектів будуються такі об'єктивні критерії, що відповідають задачам фінансового аналізу, який у свою чергу засновується на припущення, що інвестиції в НДВКР мають ту ж природу, що в капіталовкладення і будь-який новий вид бізнесу.

Найбільше часто при оцінці вкладень у довгострокові інноваційні програми корпораціями використовуються такі фінансові показники як: валовий прибуток (profit margin), строк окупності капіталовкладень (payback period), прибуток на інвестований капітал (return on investment), приведена (дисконтова на) вартість капіталу (present value), внутрішня (цільова) норма прибутку (internal rate of return). Усі ці вимірники передбачуваної віддачі проектів нововведень, використовувані як критерії для порівняння окремих програм при їхньому доборі, володіють як позитивними сторонами, так і недоліками. З них найбільш простий показник - валовий прибуток; але він не несе ніякої інформації про те, які ж повинні бути інвестиції, щоб одержати ту або іншу величину валового прибутку. Строк окупності – також досить ясний показник, що оцінює деякою мірою і ризикованість програми (чим показник вище, чим вище ризик), але він нічого не говорить про те, що відбувається за межами строку окупності з розмірами прибутків. Корисний показник – прибуток на інвестований капітал, але для майбутніх капіталовкладень його необхідно перераховувати після кожного визначеного періоду, чого не вимагає інший показник – приведена або дисконтована вартість інвестованого капіталу. Однак і він не вільний від недоліків: норма дисконту повинна бити попередньо обрана, що найчастіше веде до помилкових рішень. Виходить, що норма дисконтування залежить від суб'єктивного вибору, а отже, може бути або завищена, або занижена.

Самим надійним і найбільш уживаним критерієм для добору інвестиційних програм є в даний момент внутрішня норма прибутку (коефіцієнт окупності). Цей показник розраховується по методу дисконтування грошових надходжень (discounted cash flow rate of return). Суть методу полягає в приведенні різночасних інвестицій і надходжень компанії до одного періоду часу, Коефіцієнт окупності являє собою ставку дисконтування (коефіцієнт приведення), при використанні якої приведені грошові надходження за весь інноваційний цикл стають рівними обсягові дисконтова них капіталовкладень у НДВКР, освоєння і виробництво нового продукту, він розраховується по формулі:

де Rn – коефіцієнт приведення (окупності) капіталовкладення, алгебраїчна величина; е – постійна величина, експонента; Т – період розробки, впровадження і виробництва нового продукту в літах; Dt – грошові надходження від продажу продукту в рік t; Ct – капвкладення протягом t-го року. Очевидно, що отриманий з вищенаведеної формули коефіцієнт окупності – це заданий "зсередини", рамками даного проекту показник, значимість якого для приймаюче рішення особи не може поширюватися на інші проекти; тому він і називається "внутрішньою нормою прибутковості". Він відбиває максимально можливий рівень рентабельності для конкретного інноваційного проекту. Порівняння проектів за абсолютним значенням коефіцієнтів окупності неможливо, тому що вони відбивають специфічні особливості проектів. Ці задані зсередини показники можуть зіставлятися по своїх відносних значеннях, у порівнянні зі ззовні заданим показником ефективності капвкладень. Такий показник являє собою усереднене значення ефективності одиниці капіталу в часі, що існує в конкретній області його додатків. Таким показником, що представляє собою норматив окупності капіталовкладень для будь-якого проекту в даній галузі, є критична (гранична) ставка дисконтування (hurdle internal rate of return).

Очевидно, що, якщо розрахункова величина окупності задовольняє умові Rп ≥ Rк (Rк - критична ставка дисконтування), те проект вважається ефективним з фінансової точки зору і може бути прийнятий до розробки і впровадження. У такий спосіб здійснюється первісний добір проектів, заснований на порівняльному аналізі коефіцієнтів окупності.

Цей показник може використовуватися в сполучення з іншими названими показниками, що дає додаткову оцінку ризику при доборі інноваційних проектів.

Однак, для того, щоб невизначеність і ризик, з якими особливо сполучені нововведення, були надані найбільше повно, методологія добору проектів за фінансовими критеріями піддається в останні роки значної модифікації на основі використання теорій імовірностей і теорії ігор.

В області економічної теорії розходження між ризиком і невизначеністю часто ґрунтується на тім, відомо або невідомий розподіл можливих результатів. Якщо відомий розподіл результатів може бути розраховане або задано, то використовується термін ризик; у противному случав - невизначеність.

Ризик зв'язаний з недостатнім знанням майбутнього. Розрахунки виробничих витрат мають внутрішні помилки передбачуваного і непередбаченого характеру. За винятком крапок особливо високої невизначеності минулий досвід, або накопичений у фірмі, або наявний у багажі керуючого, або десь ще, допомагає виразити розміри ризику у визначенні витрат. Визначення майбутніх прибутків "друга задача при прийнятті рішень щодо програм нововведень і значно більш важка. Прогнози майбутніх ринків, часток ринку, що визначають очікувані розміри продажу, доходів, норму прибутковості – усе це сильно варіює від випадку до випадку. Але і тут минулий досвід дає визначені критерії для виміру ризику. У тому випадку, якщо ґрунтуються на вихідному з досвіду аналізі й описі ризику, то при калькуляції таких показників, як строк окупності капвкладень, приведена вартість капіталу застосовуються традиційні методи розрахунку вартості капіталу (виміряється нормою відсотка на використовуваний капітал). Це значить, що проекти з більш високим ризиком ґрунтуються на більш високій нормі дисконтування, тобто передбачається більш високий позиковий відсоток, ніж для проектів, міні ризикованих (коротше строк окупності, менше використання позикових засобів). З цього приводу американський економіст Э.Мітчелл пише: "Оскільки інвестори звичайно не схильні до ризику, вони віддають перевагу інвестиціям із ймовірним розподілом майбутніх значень (доходів), що тісно згруповані, або менш розсіяні, стосовно середнього. Вони діють відповідно до цієї переваги шляхом застосування більш високих ставок дисконтування до більш ризикованих інвестицій у порівнянні з менш ризикованими".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19