Основи внутрішньо-фірмового управління нововведеннями: стратегія і структура

Для поліпшення зв'язків дослідницьких центрів і виробничих відділень фірм фахівці пропонує й інші підходи. Наприклад, у якості одного з варіантів співробітники компанії "Джон Лір" указують на можливості призначення керівників визначеного дослідницького напрямку у виробничі відділення або на заводу. Це, на їхню думку, поліпшує контакти служб НДВКР із керівництвом заводів, дозволяє краще координувати з ним дослідницьку роботу з даного напрямку, визначати потреби виробництва і, таким чином, впливати на тематику окремих напрямків досліджень і розробок, проведених у центрі, та їхні пріоритети. Інший шлях - це установа посади керуючого по зв'язку з виробництвом я призначення на неї фахівця з числа співробітників дослідницького центра, що має як досвід роботи у виробництві, так я адміністративні навички. Задача цього керуючого - інформування обох сторін про різні аспекти роботи, координація перспективних планів і робіт з поточних проектів, розробка різних програм допомоги заводам в області передової технології, наданих дослідницьким центром.

Реорганізація, спрямована на поліпшення переходу від НДВКР до виробництва, торкаються й інші сфери діяльності фірм. Вище ми вже говорили про те, що відсутність чіткої взаємодії науково-дослідних і виробничих служб створило складності для впровадження нововведення в корпорації «Дженерал Моторз» і, у кінцевому рахунку, позначилося на зниженні конкурентноздатності американських автомобілів у порівнянні, наприклад, з японськими. Причому, перевага виробничих проблем над науково-дослідними привело до виникнення організаційних труднощів на стадії переходу від інженерно-конструкторських розробок до проектування і наступного виробництва нових моделей автомобілів. Їхні джерела варто шукати в реорганізаціях, проведених у 50-х роках, коли в корпорації спочатку почала здійснюватися централізація інженерно-конструкторських робіт, що досягла свого піку у 70-і роки. У той період у компанії були створені так звані проектні центри. Вони складалися з груп інженерів, зібраних з різних підрозділів для координації всієї роботи з проектування нових моделей автомобілів і їхній інженерно-конструкторській розробці. Ці центри покликані були сприяти рішенню основної задачі того періоду, що стояла перед компанією: у відносно короткий термін (за планами протягом 7 років) цілком обновити товарну номенклатуру.

Однак такий крок привів до відриву проектних робот від основного виробництва, а створення центрів ще більш ускладнило систему розподілу відповідальності за остаточне створення нової продукції. Наприклад, якщо відділення вибрало проект двигуна, що згодом виявився невдалим (з погляду вимог, пропонованих до нього відділенням), ні центр, ні саме відділення не несли повною мірою відповідальності за це, особливо в момент передачі нововведення у виробництво. Таке положення могло скластися ще і тому, що розробка двигуна велася без участі фахівців-виробничників, а останні одержували вже "готовий" продукт, у якому мало що могли змінити. У результаті підвищувалися витрати, знижувалася якість, а отже, і конкурентноздатність такої важливої для американської промисловості галузі як автомобілебудування. Реорганізація «Дженерал Моторз», проведена в 1982 р., переслідувала дві мети: по-перше, усунути недоліки переходу від інженерно-конструкторських робіт до основного виробництва й об'єднати ці служби і, по-друге, у дусі інноваційних структур створити інженерні служби по розробці і створенню перспективних моделей.

Відхід від концепцій проектних центрів поліпшив взаємодію різних підрозділів (включаючи і служби маркетингу) у процесі створення нових автомобілів, дозволив сконцентрувати матеріальні і людські ресурси на розробці найбільш конкурентноздатних і перспективних машин, скоротити накладні витрати і підвищити якість автомобілів, що випускаються.

Визначену специфіку для керування зв'язком науки з виробництвом мають ті багатонаціональні корпорації, у яких значна частина як дослідницької, розробської, так і виробничої діяльності зосереджена за межами країни. Як правило, у таких корпораціях формуються досить складні матричні системи керування НДВКР, а виробництво, збут і технічне обслуговування споживачів організоване з урахуванням національної специфіки й умов місцевого ринку. Тому вимога оптимальності організацій виражається для них у визначеній раціоналізації внутрішньої системи господарських зв'язків даної міжнаціональної системи.

Один із прикладів такої організації демонструє друга по розмірі бюджету НДВКР корпорація хімічної промисловості США «Дау Кемікл».

Незалежно від місця зародження нововведень, їхнє впровадження здійснюється шляхом взаємодії широко розгалуженої децентралізованої організації НДОРК (див. ст. I, § 3) і технологічних центрів, створених при заводах у різних країнах світу. Керівники цих центрів є одночасно заступниками керуючих заводами з виробництва. Їм підлеглий апарат, що займається всіма питаннями технології виробництва даного продукту, включаючи й оцінку розробок і технології конкурентів. Координацію роботи центрів здійснюють так звані "глобальні координатори НДВКР" - співробітники центральної служби НИОКР корпорації. Кожний з них забезпечує керівництво всіма дослідженнями і розробками по визначених класах продукції, визначає їхні пріоритети з урахуванням специфіки виробничої діяльності в регіонах і, тим самим, зменшує дублювання роботи і поліпшує оцінку досягнення цілей НДВКР.

Подальше удосконалювання складної "ешелонованої" організаційної системи «Дау Кемікл» проводиться в умовах науково-дослідного бума 80-х років, стратегічної переорієнтації діяльності корпорації на впровадженні нової продукції, заснованої на результатах останніх фундаментальних досліджень. Воно спрямоване на досягнення більшої стабільності єдиної технічної політика корпорації, досягнення якої значно затруднялося через проведену в 70-і роки децентралізації.

Досвід технологічно передових американських і європейських компаній показує, що вони створюють у себе особливу внутрішньофірмову культуру, "філософію" керування нововведеннями, неодмінним атрибутом якої є тісний зв'язок досліджень і виробництва. У цьому зв'язку слід зазначити, що деякі американські корпорації ("Тексас Інструментс", Хьюлетт-Паккард", "РКА", ''Дженерал Електрик", ''Дженерал Моторз") останнім часом усе більше використовують окремі елементи і принципи японського керування нововведеннями, що одержало в 70–80-і роки широку популярність у світі. Не ставлячи перед собою мети детально проаналізувати всі особливості і протиріччя цього досвіду, зупинимося лише на тих аспектах проблеми, що, на думку американських, і японських фахівців, сприяють поліпшенню зв'язку досліджень з виробництвом і масовим упровадженням нових продуктів на ринок.

Особливістю японських промислових компаній більш значна, чим в американських і європейських фірм роль виробничої фази в здійсненні інноваційних процесів. Це виражається в більш тісному зв'язку етапів процесу, швидкому нарощуванні масового серійного виробництва нових продуктів. Для японських фірм більш характерна споконвічна орієнтація досліджень і розробок на виробництво, швидке збільшення інвестицій у фазу виробничого освоєння, широке використання практики контрактів із субпідрядниками на виготовлення компонентів виробів, вузлів і деталей. Так, лідер електротехнічної промисловості Японії корпорація "Мацусіта Електрик" як ключовий елемент реалізації своєї стратегії розвитку розглядає посилення виробничої ланки, удосконалювання технології виробництва. Для цих цілей у корпорації на виробничих підприємствах функціонує 23 лабораторій прикладних досліджень, обладнаних по останньому слову техніки. На початку 80-х років корпорація виділяла на НДВКР суму, рівну 4% від обсягу продажів, з яких основна частина йшла на проектно-конструкторські і пускові роботи. Подібна практика децентралізації здійснення НДВКР і максимального наближення їх до основної виробничої ланки характерна для багатьох великих технічно передових японських компаній.

Велике значення, що надається в Японії безпосередньо виробництву, виражається, зокрема, і в системі підготовки і використання кадрів для інженерно-технічної й управлінської роботи. Так, особлива увага приділяється підготовці інженерів власне для виробництва: кращі випускники коледжів шляхом налагодженої системи добору попадають на заводи найбільш сильних і престижних фірм. Таким чином, вони одержують можливість добре вивчити нестатку, задачі і можливості виробництв. У Європі ж більшість випускників-інженерів попадає або в центри і лабораторії НДВКР промислових компаній, або продовжують наукову працю в державних організаціях.

Говорячи про порівняно кращі зв'язки досліджень, розробок і виробництва, характерних для основної маси наукомістких японських фірм у порівнянні з американськими і європейськими, варто мати на увазі кілька суперечливих обставин. До початку 80-х років частка приватних японських компаній у загальній сумі витрат на дослідження і розробки склала 59,9%, з яких на фундаментальні дослідження йшло 15,63%. Традиційно японські фірми займалися фундаментальними дослідженнями в невеликих масштабах, перекладаючи витрати на них і саме їхнє здійснення на державу. Керівництво фірми вважало більш вигідним використовувати іноземну технологію, а не розробляти свої власні ідеї, що в кінцевому рахунку значно полегшувало виробниче освоєння нововведень (особливо продукції споживчого призначення) у масовому масштабі.

Тепер же положення змінилося - готову технологію одержати з-за кордону стає усе складніше. До того ж контроль над майбутнім розвитком і можливість "прориву" у нових напрямках господарської діяльності забезпечують саме фундаментальні дослідження. У цих умовах ставка робиться на власну науку, на розробку принципово нової продукції і технології, у чому Японія ще відстає в ряді областей, наприклад, від США. “У 80-і року структура промисловості піддається сильним змінам, говорить президент фірми "Хитати Сейсакусе", - тому для подальшого розвитку підприємства необхідно зробити ставку на випереджальний час розробку нових видів продукції і нової технологій.

Не випадково тому американських підприємців цікавить питання про те, чи зможуть їх основні японські конкуренти в нових умовах пристосувати свій стиль керування і процес підготовка кадрів до стимулювання нововведень".

Таким чином, прагнення підвищити ефективність керування науково-виробничою діяльністю, скоротити терміни освоєння нововведень і забезпечити максимально швидких і повну віддачу від великих капіталовкладень, змушує керівництво фірм приділяти зростаючу увагу організаційним аспектам цього процесу. Протягом останніх десятиліть ведеться постійний пошук нових організаційних механізмів, найбільш відповідним сучасним умовам конкуренції і функціонування фірм, їхньому внутрішньому потенціалові і характерові сучасної технології. Широкий розвиток одержують різні інтегруючі і координаційні механізми, що стимулюють передачу ідей і результатів робіт від стадії до стадії і, що найбільше важливо, що забезпечують накладання й одночасну реалізацію деяких етапів, а отже, і прискорення всього процесу створення нововведень. Створення такої організації, що забезпечує відтворення нових ідей незалежно від джерел їхнього виникнення й етапу нововведення, - така вимога конкуренції в науково-технічній сфері, яка стає більш жорстокою.

§4. Внутрішньоорганізаційні аспекти ринкової орієнтації досліджень і розробок

Особливістю інтеграції науки і виробництва в умовах капіталістичної економіки є усе велика орієнтація досліджень і розробок на ринок, посилення впливу ринкових факторів у визначенні стратегії корпорації. Численні обстеження, проведені сучасними буржуазними фахівцями, свідчить про те, що фактор попиту є домінуючим для початку процесу нововведень, хоча його вплив різний для різних галузей і продуктів. Про це свідчить і те, що від 20 до 40% ідей нових продуктів виникають у службах маркетингу.

Звичайно, і підрозділу НДВКР мають визначену інформацію про зовнішнє оточення корпорацій, однак, у силу свого специфічного положення в їхній організаційній структурі, кадрового складу, особистих інтересів персоналу, вона стосується в основному питань наукових досліджень і розробок у відповідних галузях знань. Інформація ж про попит, переваги споживачів, станів ринків збуту і тенденціях з розвитку надходить у підрозділи НДВКР, як правило, з інших частин організації. Подібний обмін припускає високий ступінь взаємодії і взаємозв'язку між службами корпорацій і їхніх підрозділів, що встановлюється в регламентуванні визначеними організаційними й економічними механізмами.

Однак, багато фірм, що здійснюють розробку й освоєння нових видів продукції, зіштовхуються з великими труднощами при організації взаємодії наукових підрозділів зі службами маркетингу. У реальній практиці взаємодія ці підрозділи залишається слабоструктуризованим і недостатньо упорядкованим. Особливо явно це виявляється в багатьох американських і західноєвропейських компаніях.

Наявність проблеми координації НДВКР і маркетингу в американських фірмах відзначалося вже більш 20 років тому. Так, американський вчений А.Герстенфельд ще на рубежі 60-70-х років писав про те, що причиною провалу більшості інноваційних проектів у промисловості США було слабке і погано організовану взаємодію між маркетингом і НДВКР. В одному зі звітів Мічиганського університету відзначалося, що "у процесі розробки нової продукції у всіх областях між функціональної взаємодії виникають тертя, але досвід американських компаній свідчить про те, що найбільш небезпечними, руйнівними і важко вирішеними є тертя між НДВКР і маркетингом.

У чому ж причини цієї проблеми? Це, на ваш погляд, по-перше, відсутність взаєморозуміння між працівниками служб НДВКР і маркетингу, як наслідок невпорядкованості їхніх функцій; і, по-друге, організаційна роз'єднаність зазначених видів діяльності, що супроводжується істотним розходженням у сформованих принципах і управлінських підходах у розрізі даних функцій.

У зв'язку з цим виділяється кілька напрямків перебудови внутрішньофірмової організація НДВКР відповідно до ринкової теорії керування. Перше зв'язано з еволюцією служб НДВКР і маркетингу в капіталістичних промислових корпораціях і посиленням їхньої координації. До часу й організаційно підрозділу НДВКР оформилися у великих фірмах раніш служб маркетингу. Цими й іншими причинами наприклад, відносною новизною самої ідеї промислових досліджень і розробок, періодом "захвату" нововведеннями, слабістю досліджень ринку і споживачів, не насиченістю багатьох ринків наукомісткою продукцією і т.п.) багато в чому порозумівається довга перевага орієнтації на технічні можливості в керуванні нововведеннями над потребами ринку. Інакше кажучи, об'єктивні умови не вимагали пильної уваги як до самої проблеми маркетингу у всьому її різноманітті, так і до координації останнього з усією науково-технічною діяльністю фірми.

Посилення в останні десятиліття ринкової орієнтації в керуванні великими промисловими фірмами супроводжувалося створенням центральних служб маркетингу, що включають різні підвідділи (організацію продажів, рекламу, ринкові дослідження, обслуговування споживачів і ін.). Однак, їхнє формування саме по собі ще не забезпечувало тісної взаємодії маркетингу і НДВКР. Передумова такої взаємодії виникли в 60-70-і роки - у період ні більшого поширення дивізійно-продуктових організаційних структур, у рамках яких у середній ланці керування формувалися служби НДВКР і збуту, що спеціалізувалися на визначених товарних групах.

Подальший розвиток цієї тенденції привело до інтеграції НДВКР, виробництва і збуту в кожнім відділенні, до створення спеціальних горизонтальних механізмів матричного типу, що діють у ринково-збутовому напрямку. Одержання виробничо-збутовими відділеннями статусу центрів прибутку і формування внутрішньої функціональної структури останніх, що включає відділи НДВКР, виробництва, збуту й ін., ще більше підсилило узгодження діяльності як цих відділів, так і вхідних у їхній склад функціональних груп (наприклад, груп вивчення і розвитку нових ринків збуту; вивчення і розробки нової продукції). Співробітництво між керуючим центром прибутку і директорами функціональних служб здійснювалося на основі контрактів, що зводять координувати і контролювати їхню роботу з метою забезпечення стійкого прибутку.

Найбільш послідовний, але не вільний від недоліків підхід до ринково-стратегічної матричної структури, як ми бачили вище в ст. I, зв'язаний з досвідом утворення "стратегічних господарських центрів" (СГЦ), які оперують у визначених ринкових сегментах. У цих центрах, що користуються послугами центральних служб (у тому числі НДВКР і збуту) і провідних самостійні роботи з дослідження нової продукції, інтеграція НДВКР і маркетингу одержує більш повне вираження, тому що тут відбувається (з урахуванням різних факторів) формування стратегії і програм НДВКР і маркетингу по кожнім продукті або їхній групі.

Другий великий напрямок структурних реорганізація відповідає загальної тенденції раціоналізації системи внутрішньофірмового керування і зв'язано з розвитком інноваційних структур (див. ст. I, § 3). Воно складається зі створення на вищому рівні керування практично у всіх великих наукомістких корпораціях рад, комітетів або робочих груп по виробленню науково-технічної політики, оцінці, доборові або розробці ключових напрямків і проектів НДВКР. Як правило, у такі комітети і групи включаються представники виробничих відділень, збутових служб і підрозділів НДВКР. Однак задача і статус цих комітетів істотно розрізняються в залежності від розв'язуваних ними проблем. Так, в одних компаніях вони виконують дорадчі і консультативні функції і зайняті в основному виробленням загальної політики НДВКР (приклади можна знайти в компаніях "ЗМ" "Алкоа" "Кодак'' і ін.); в інших основна задача полягає в прийнятті рішень по проектах розробки нової перспективної технологія і їх фінансовому і матеріально-технічному забезпеченню - (корпорація ІТТ).

Широке поширення одержували повноважні комітети з розробці нової продукції, що безпосередньо координують процес створення і комерціалізації нових продуктів. Іноді такі комітети називають групами "обліку ринкових факторів в інноваційному процесі, тому що їхні основні функції носять не просто консультаційний характер, а містять у собі орієнтацію НДВКР на ринок, планування продуктових програм, забезпечення умов для одержання більшого доходу на вкладений у розробки нових продуктів капітал. До складу таких комітетів звичайно входять керівники служб НДВКР, виробництва, маркетингу, фінансів. До роботи в них можуть залучатися й інші фахівці самого широкого профілю - від системних аналітиків до психологів.

Основним інструментом координації всіх служб, зайнятих розробкою нових продуктів, стає щорічний план, у якому визначається вся діяльність по створенню нововведення і намічаються заходи щодо керування основними фазами його розробки: дослідженнями, аналізом, оцінкою і плануванням (див. Рис. 4). Ключові рішення, щодо концепції нового продукту, прототипу і початкової стадії комерціалізації приймаються за участю всіх членів комітету. Далі контроль за маркетингом продукту переходить до одному з центрів прибутку.

Рис.4. Система розробки і впровадження нового продукту

Однак, незважаючи на розвиток останнім часом формальних координаційних механізмів НДВКР, виробництва і маркетингу проблема організації їхньої взаємодії ще далека від повного дозволу. Це підтвердило, зокрема, велике обстеження Європейської асоціації по керуванню промисловими дослідженнями (EIRMA). Координація роботи служб НДВКР і маркетингу найчастіше є випадкової, рішення багатьох проблем значно утруднено. Це часто буває викликано прагненням керівництва однієї зі служб вирішити, у першу чергу, проблеми свого підрозділу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19